WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРиторика → Характеристика запитань і відповідей у полеміці - Реферат

Характеристика запитань і відповідей у полеміці - Реферат

етапу, на якому піднімаються нові проблеми, характерні відповіді "так - ні". На наступному стані, коли розширюютьсякордони сфер передачі інформації і проводиться збір фактів і обмін думками, слід за-давати переважно відкриті і дзеркальні питання.
Після етапу передачі інформації наступає етап закріплення і перевірки отриманої інформації, на якому переважають риторичні питання і питання на обмірковування. І наприкінці, відмітивши нову спрямованість інформації, ми користуємося переломними питаннями.
Чого ми домагаємося такими питаннями? В будь-якому випадку ми суттєво знижуємо небезпеку "бесіди-сварки". Бо будь-яке ствердження чи констатація, особливо не підкріплене очевидними фактами, викликають у співбесідника протест, дух протиріччя і контраргументи у відкритій чи закритій (внутрішній) формі. Якщо ж ми модифікуємо їм форму запитання, тим самим в значному ступені їх пом'якшуючи, то співбесідник і сприйме їх легше, іноді навіть як свою особисту думку (завдяки риторичним питанням і запитанням на обмірковування).
Передача інформації і підготовка до аргументування проходять вільніше, легше, оскільки співбесідник стає більш відкритим і показує свої слабкі місця до того, як ми підготували аргументи, що враховують його цілі і побажання.
Само собою зрозуміло, що застосування техніки опитування можливо тоді, коли нам потрібно отримати від співбесідника професійну інформацію і коли наша мета полягає в тому, щоб краще пізнати і зрозуміти його.
Окрім того, за допомогою запитань ми максимально активізуємо співбесідника, надаємо йому можливість самоутвердитися, чим полегшуємо вирішення своєї задачі.
Для чого необхідно аналізувати запитання опонента? Насамперед, це потрібно для того, щоб виявити коректні і некоректні запитання. І якщо трапляються некоректні запитання, слід показати їх безпідставність і попросити опонента уточнити чи зняти їх. Якщо оратор має у своєму розпорядженні достатньо підстав, які дозволяють вважати, що опонент навмисно вдається до некоректного запитання, то в даному випадку і тільки за цих умов його можна кваліфікувати як провокаційне.
У полеміці відповіді завжди мають будуватися згідно з поставленими запитаннями, тому що тільки за таких умов вони виконують свою основну функцію - уточнюють інформацію, якої бракує, чи несуть нову, і, отже, реалізують пізнавальну функцію запитання.
Відповідь можна вважати правильною тільки тоді, коли висловлені в ній судження за своїм змістом істинні (тобто адекватно відбивають реальну дійсність) і логічно пов'язані і поставленим запитанням. Судження, нехай і істинні, але не пов'язані з запитаннями, кваліфікуються як "відповіді не по суті" і не розглядаються. Помилковими або хибними відповідями вважаються ті, що за змістом пов'язані з питаннями, однак по суті неправильно відбивають дійсність, їх виникнення пояснюється помилковими думками чи некомпетентністю. Ненавмисно допущені помилки (так звані помилкові відповіді) слід відрізняти від навмисно неправильних відповідей, тобто хибних, з метою ввести в оману учасників дискусії.
У ході полеміки не завжди легко і просто відрізняти помилкові відповіді від хибних. Тому звинувачення в свідомій хибності завжди припускає наявність достатньо вагомих до того підстав і не може спиратися тільки на підозрі та інтуїтивних здогадках. Потрібні докази.
У полеміці з'ясовується різне ставлення промовця до поставлених запитань. Прагнення зрозуміти їх приводить до позитивних відповідей, а ігнорування запитань шляхом прямої чи непрямої відмови відповісти на них - до негативних.
Позитивні відповіді залежно від Інформації, що в них міститься, розподіляють на прямі й непрямі.
Оскільки промовець не може бути байдужим до того, розуміють або не розуміють його слухачі, чи до кожного з них доходить сенс тверджень, то до непрямих відповідей він може вдаватися тільки будучи повністю впевненим, що аудиторія достатньо підготовлена для усвідомлення їх змісту. В іншому разі вони стають непотрібними. За інших умов непрямі відповіді не тільки прийнятні, але й бажані. За їх допомогою оратор може продемонструвати свою ерудицію і показати, що він вільно володіє матеріалом. Для досвідченого полеміста непряма відповідь дозволяє використовувати більш загальні знання з теорії, цікаві відомості з суміжних галузей науки, типові образи з художньої літератури.
Суттєве значення в полеміці, поряд з позитивними, мають і негативні відповіді.
Пряма негативна відповідь може стосуватися як сутності запитання, так і його форми. Мотивом для відмови відповідати по суті на запитання частіше всього служить визнання учасником полеміки своєї некомпетентності, тобто недостатнє знання випадково порушених у спорі наукових чи практичних проблем, відсутність в його розпорядженні необхідних відомостей, матеріалів чи джерел і т. ін. До такої мотивованої негативної відповіді не можна ставитися упереджено і розцінювати її як уразливість.
Визнати у чомусь свою неосвіченість без докору сумління можуть і досвідчені полемісти, які впевнено обстоюють свої позиції і добре розбираються в суті проблеми, що обговорюється. Вони не прагнуть зобразити справу так, що знають абсолютно все, і відверто повідомляють слухачам, що не готові відповісти на те чи інше запитання. До такої позиції аудиторія, як правило, ставиться з розумінням. Проте водночас непринадне враження справляє оратор, який не має достатнього фактичного матеріалу і не є фахівцем у тій чи іншій галузі, але попри все намагається "сконструювати" позитивну відповідь. Спонукальним мотивом у подібних випадках часто буває почуття удаваного сорому - побоювання здатися неуком, невігласом в очах слухачів. Реальне послаблення позиції оратора в цьому випадку неминуче, хоч йому і уявляється, що своєю розпливчастою відповіддю він рятує власний престиж.
Припустимими мотивами негативної відповіді можуть бути також думки, пов'язані з необхідністю збереження військової, техніко-економічної чи професійної таємниці, небажання розголошувати, наприклад, певні моменти особистого життя і т. ін. Однак трапляється, що посилання на ці мотиви служить для деяких промовців підставою, щоб відхилитися від відповіді на дотепне запитання.
Література
1. Томан Іржі. Мистецтво говорити. - К., 1998.
2. Дейл Карнегі. Учись виступати публічно і впливати на широке коло людей. - К., 2000.
3. Культура ведення дебатів. - Харків, 1988.
4. "Історія світової культури" Л.Т.Левчук. - Київ: "Либідь", 1994 р. - ст. 168-192, всього 310 ст.
5. С.І. Радциг "Історія Давньогрецької літератури", Москва, у "Вища школа", 1999 р.;
6. М. Гаспарова, В. Борухович "Ораторське мистецтво древньої Греції", Москва, "Художня література", 1985 р.;
7. "Антична література", м. Москва, у "Освіту", 1986 р.
8. Історія красномовства. - к., 2000.
9. Українська та зарубіжна культура. Підручник. - к., 1999.
Loading...

 
 

Цікаве