WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРиторика → Стратегія і тактика оратора - Реферат

Стратегія і тактика оратора - Реферат

посилення вимагає плавного переходу від простого до складного, від менш емоційного до більш емоційного, від менш цікавого до більш цікавого тощо. Принцип економії означає досягнення більшої ефективності промови при мінімумі ресурсів (менше положень, аргументів, слів тощо), що складає враження не затягнутості промови, її єдності й сили. Під органічною єдністю розуміється дві вимоги: 1) єдність форми і змісту; 2) дотримання пропорцій: а) між теорією і фактами; б) між фактами позитивними і негативними; в) між відомим і невідомим; г) співвідношення частин промови за обсягом (між елементамикомпозиції); д) між раціональним і емоціональним. Способи тактики поділяються нелогічні, психологічні, дидактичні.
До логічних способів належать: індукція, дедукція, аналогія. Відомо, що індукція - то спосіб мислення від одиничного до загального, дедукція - навпаки, аналогія ж - спосіб доведення від одиничного до одиничного. У промові одиничне - то є положення, факти, приклади тощо, загальне - то теза. Тобто, коли оратор спочатку наводить деякі приклади, факти, положення, а потім формулює основну ідею, яка витікає з цього, - він користується способом мислення (доведення) індукції. Якщо він спочатку формулює тезу (основну ідею), а потім вже наводить положення, які обґрунтовують її, то використовує спосіб від загального до одиничного (дедукція). Єдина складність тут полягає у вірному використанні цих способів, що залежить від двох обставин: від характеристики аудиторії і особливості проблеми. В аудиторіях таких категорій, як: а) молодіжні; б) за нижчими рівнями освіти, культури, кваліфікації; в) за фахом не спеціалісти (щодо предмета промови); г) проблема досить складна, - то ефективнішою є індукція. В аудиторіях з протилежними характеристиками необхідно обґрунтувати лише дедукцією. Помилки у використанні логічних способів знижують пізнавальну активність і зацікавленість аудиторії, що приводить, як правило, до невиконання надзавдання, тобто реалізації мети оратора, його інтересів.
Серед психологічних способів впливу виділяються навіювання, психічне зараження, переконання. Які ж вони мають особливості? Навіювання - це процес впливу на психічну сферу людини, пов'язаний зі зниженням свідомості й критичності при сприйнятті й реалізації сприймаємого змісту інформації, з відсутністю цілеспрямованого активного його сприйняття, розгорнутого логічного аналізу й оцінки у співвідношенні з минулим досвідом і станом суб'єкта сприйняття (аудиторії). У житті ми частіше впливаємо на людей саме через навіювання, аніж через переконання: і в суді присяжних, і при спілкуванні керівника з підлеглим, і у всіх видах взаємодії людей. При навіюванні не досягається згода, але забезпечується прийняття інформації, яка містить готовий висновок. Навіювання буває довільним і мимовільним, прямим та непрямим, позитивним і негативним. Довільне - це цілеспрямоване й організоване; мимовільне - коли оратор навіює ненароком; при прямому навіюванні оратор просто закликає до якоїсь дії, при непрямому - використовує образи, співставлення тощо (всі нормативні акти являють собою приклади прямого навіювання).
Психічне зараження - це процес передачі емоційного стану від однієї людини до іншої (інших) на психофізіологічному рівні контакту, окрім власного смислового впливу або додатково до нього. Така реакція використовується при масових акціях, є ефективною в публічних виступах ораторів, слугує додатковим фактором згуртування людей. Психічне зараження може відігравати як конструктивну, так і деструктивну роль, тому використовувати його необхідно вкрай обережно. Наслідування являє собою слідування людини будь-якому прикладу, зразку. Воно зустрічається у різних вікових групах в індивідуальному розвитку людини, хоча тут діють різні психологічні механізми. Це особлива форма поведінки, яка полягає у відтворенні дій інших осіб.
На практиці навіювання, наслідування, психічне зараження, переконання, як правило, рідко існують у чистому вигляді. Частіше всього вони функціонують в єдності, доповнюючи одне одного, що і приводить до реалізації поставленої оратором мети. Ораторові необхідно, зважаючи на особливості аудиторії і ситуації спілкування, вибрати найефективніший з них.
Дидактичні способи мають дві стороні: способи викладення інформації (говоріння) та способи активізації аудиторії (для ліпшого слухання аудиторією). До перших відносяться такі парні, як концентричний - спіральний, контрастний - асоціативний, логічний - історичний, пунктирний-ступінчастий, концептуальний - емоційний та інші. Спіральний спосіб - це багаторазове згадування однієї й тієї ж думки, але щоразу збагаченої новою інформацією, - який можна застосувати або для непідготовленої, або для конфліктної аудиторії тощо. Іншими словами, спі-ральний спосіб становить процес поступового прирощення нових знань до набутих. Ступінчатий спосіб - поступовий плин думки від загального до конкретного і навпаки. Розгортання тези від загального до конкретного орієнтоване в основному на підготовлену аудиторію, розгортання тези в зворотному порядку - на непідготовлену. Пунктирний спосіб - розгортання тези шляхом членування її на відносно незалежні рівнозначні частини, які наприкінці знову об'єднуються в тезу. Даний спосіб застосовується, як правило, в аудиторії з високим рівнем підготовки, здатній самостійно поєднувати всі частини, знаходити зв'язки між ними. Контрастний спосіб - розгортання тези шляхом протиставлення різних точок зору стосовно одного й того ж предмета, - який можна використовувати для будь-якої аудиторії. Асоціативний спосіб - розгортання тези у вигляді поєднання у свідомості різних образів, який можна застосовувати в аудиторії, де домінують люди з образним мисленням.
До способів активізації належать такі, що підвищують мисленнєву діяльність аудиторії. Справа в тому, що слухання - це не просто мовчання, це дуже важка розумова діяльність, бо сприйняття, увага коливаються під час виступу оратора і при невмінні оратора підвищити активність аудиторії увага падає, а з нею губиться і кількість інформації, яку сприйме, засвоїть і запам'ятає аудиторія. Способів активізації дуже багато - від простого звертання уваги на щось у промові до складних, заздалегідь продуманих.
До форм говоріння відносяться монолог, діалог, полілог. Ці види спілкування (виступу) мають свої психолого-ситуативні та мовні особливості. Монологічна взаємодія є найбільш вживаною сучасною формою виступу оратора, хоч і найменш ефективною, нерівноправною щодо обміну інфор-мацією. Така форма передбачає лише поверхове, часткове сприйняття інформації особистістю. Діалогічна форм, і являє собою особистісно рівноправні позиції оратора й аудиторії, своєрідне "партнерство",
Loading...

 
 

Цікаве