WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРиторика → Історія ораторського мистецтва - Реферат

Історія ораторського мистецтва - Реферат

підготовку промов, йому необхідно було зібрати матеріал "поперед нього слідства", вибрати найбільш вигідний вид скарги, вказати судову інстанцію, якій доручено було вести цю справу, нарешті, у випадках, не передбачених законом (покарання визначив суд), намітити кару, щоб суд не визначив покарання, запропонованого протилежною стороною. Лісій проявив себе як блискучий юрист, що розраховував не на систему юридичних викладок, а на вміння зачаровувати присяжних і таким чином діставати їх голоси. Промови Лісія завжди відзначалися стислістю і чіткістю думок. На думку вчених-істориків, Лісій свідомо відмовився від пишномовності горгіанського стилю і крайнощів софістської риторики; він прагнув чистоти мови, намагався вживати слова в їх власному значенні, досягти ясності і стислості висловів.
За часів розквіту Римської республіки започатковується новий етап історії ораторського мистецтва, з яким нерозривно пов'язане ім'я Марка Туллія Цицерона. Відомий теоретик і практик красномовності Римської імперії Марк Фабій Квінтіліан оповідав про Цицерона: "Він примушує, а тобі здається просить; суддю захоплює силою, а йому думається, що добровільно за ним слідує. Про все говорить з такою поважністю, що бути протилежної з ним думки за сором вважаєш. Все, що для іншого потребувало б надзвичайного зусилля, у нього тече само по собі; і чим прекрасніша мова, тим помітніші легкість і гнучкість його розуму. У нащадків досягнув такої слави, що ім'я "Цицерон" уже не людину, а саму красномовність означати стало".
Цицерон прославився як судовий оратор особливо своїми виступами проти сицилійського намісника Верраса, казнокрада, що чинив беззаконня. Але Цицерон залишив і багату теоретичну спадщину. Серед його нотаток про ораторську майстерність читаємо: "Оратор повинен поєднувати в собі тонкість, діалектику, думку філософа, мову поета, пам'ять юрисконсульта, голос трагіка і, нарешті, жести й грацію великих акторів.
Останнє десятиріччя свого життя вій працював над славнозвісними трактатами "Прооратора", "Брут", "Оратор". Всі три праці пронизує ідея доконечної потреби ораторові широкої культури, постійного духовного вдосконалення. З-поміж даних, необхідних ораторові, на перше місце ви-сував Цицерон знання, переконання. Він говорив: "Істинний оратор має дослідити, переслухати, перечитати, обговорити, з'ясувати, випробувати все, що зустрічається людині у житті, тому що у ньому перебуває оратор, і воно служить йому матеріалом". Обов'язки оратора, вважав Цицерон, - це вміння знайти предмет міркування, надати йому словесної форми, розмістити у потрібному порядку матеріал і викласти його. При цьому ораторові належить привернути до себе увагу слухачів, викласти сутність справи і висвітлити її основні положення, підкріпити аргументами і відхилити думку опонентів, наприкінці надати блиску своїм висновкам і знизити вагомість доказів не згодних суперечників.
Таким чином, вже у риториці Стародавнього світу розрізняються основні елементи ораторського мистецтва, визначається характер красномовності як сплаву праці, таланту і переконань оратора. Якраз від тієї доби ораторське мистецтво стало засобом переконання мас, силою політич-ного протиборства.
Внаслідок занепаду Римської республіки уповільнюється розвиток світового ораторського мистецтва, а в середні віки традиції античної риторики повністю втрачаються. Демократичні погляди Демосфена і Цицерона не можуть бути прийнятними представниками церкви, які прагнули впливати на народ методами, що не потребують від особистості самостійного мислення. Красномовність робиться схоластичною і зводиться до тлумачення догматів віри, їх теоретичного виправдання.
Найповніше канони середньовічної риторики використав у своїх проповідях відомий ідеолог феодалізму домініканський монах Фома Аквінський, вчення якого і до цієї пори є офіційною філософією Ватикану. Однак з появою університетів започатковується університетське красно-мовство, але воно було засновано на релігійних догмах, що строго регламентували його. Лекції не були схожими на сучасні, вони в основному набували вигляду коментованого читання викладачами церковних книжок, яких у той час бракувало, і широкій студентській аудиторії вони були просто недосяжними. Проте і затих жорстоких умов передові професори, такі, як Ян Гус, намагалися наближати свої лекції до широкої аудиторії, до народу.
Новий сплеск демократичного розвитку ораторського мистецтва пов'язаний з хвилею селянських повстань і війн, що винули прекрасних народних вождів, які закликали людей захищати свободу. Серед них - Гільйом Каль, Уот Тайлер, Ян Жижка; вожді реформації - Мюнцер, Лютер та ін.
Значний вплив на розвиток ораторського мистецтва справляли епоха Відродження, ідеї Т. Мора, Т. Камішнелли, визначних письменників тієї доби.
Велика французька буржуазна революція відкрила нову епоху в історії ораторського мистецтва. Політичні вожді часів буржуазних революцій - Кромвель, Робесп'єр, Дантон, Марат та ін. були чудовими ораторами, які прийняли ідеї античного красномовства.
У теорії ораторського мистецтва наприкінці XIX - на початку XX ст. більше уваги приділяється врахуванню психологічного впливу особистості оратора, емоційного впливу слова. Публічні виступи (промови) як засіб політичного впливу на маси стали об'єктом вивчення вченими, їх приваблюють проблеми, пов'язані з впливом мови, переконанням, навіюванням та іншими аспектами дієвості усного слова. Складаються основи буржуазної теорії і практики маніпуляції свідомістю народних мас в інтересах можновладних. Майстерності публічного виступу надасться виключно важливого значення в ідеологічному протиборстві, вона розглядається як ефективний засіб у боротьбі на політичній арені, вивчається в багатьох навчальних закладах.
Історія ораторського мистецтва свідчить, що ораторське мистецтво здатне виникнути і розвиватися лише недемократичній основі, коли у публічному слові є суспільна необхідність.
Якщо з цих позицій подивитися на історію Російської держави, частиною якої була Україна, стає зрозумілим, як мало місця було відведено у ній ораторському слову. Лише реформи Петра І викликали в Росії нове піднесення ораторського мистецтва, і у XVIII ст. воно пов'язане з діяльністю видатного просвітителя, викладача Києво-Могилянської академії Феофана Прокоповича. Знавець філософії, витончений політик, талановитий літератор залишив чимало значних творів у певних галузях знань. Першим виступом, що дав йому гучнуславу, була тріумфальна проповідь, виголошена під час зустрічі Петра І - переможця Полтавської битви: "Ясно на весь світ сяйнула слава Російських воїнів, і серед Марсових хвиль не схитнулось мужнє твоє і твого воїнства серце, коли від нестерпного громогласу стогнала земля, коли суміжні країни страхом зрушились, і закрив диск сонця дим, з прахом змішаний, тоді відстояли хоробрість і мужність твого воїнства, не проронили крику, ні гласу, слухали всіх вождів своїх веління, не переступили жодної межі ратного чину і закону, бачачи незліченні на них смерті, що йшли, і не відвернули очей, і не повернули сліду назад, але паче попрямували смерть на смертоносного супостата несучи".
Ворог пишномовності, вітійства, властивих проповідникам того часу, Феофан Прокопович обстоював простоту, доступність і водночас наочність й образність мови. Ці риси він прагнув затвердити у зведенні правил, написаних ним і підписаних Петром І як обов'язковий документ. Розділ про красномовство був першою спробою утворити правила російського красномовства, регламентації публічного виступу.
Відомі такі його настанови: бути
Loading...

 
 

Цікаве