WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРиторика → Риторика Давньої Греції - Реферат

Риторика Давньої Греції - Реферат

нафундаментальних принципах діалектики і психології: з їхньою допомогою оратор буде розбиратися, з одного боку, в ідеях, на які він повинен спиратися в процесі переконання, а з іншого боку - у властивостях душі й індивідуальних особливостях людей, до яких він звертається з промовою. Саме риторичне мистецтво Платон порівнює з лікарським мистецтвом. "І в тому й іншому, - пише він, - потрібно вміти розрізняти природу - тіла в лікарському мистецтві, душі - у риторичному, якщо хочеш - не за допомогою рутини тільки і натасканості, але за всіма правилами мистецтва - тілу пропонувати ліки і їжу… душі - мови і належні заняття, що вселили б у неї бажане для тебе переконання і чеснота". Таке переконання досягається тільки в тому випадку, коли оратор "буде досить знаючий, щоб сказати, яка людина й у залежності від чого піддається переконанню; коли він могтиме, розрізняючи дану особу, пояснити собі, що природні властивості його… саме такі, що до цих природних властивостей у даному випадку потрібно звертатися з такими-то промовами для переконання в тому й тому, - коли він усе це засвоїв, а поверх того зміркував, при якому зручному випадку і коли варто говорити й утримуватися; розпізнав, коли вчасно і несвоєчасно говорити лагідно, жалісно, перебільшено, застосовуючи усі види мови, які тільки він вивчив, - тоді, і тільки тоді, розробка мистецтва доведена до прекрасної досконалості". Варто особливо підкреслити, що для Платона переконання ґрунтується тільки на щирих доводах, а не на думках і ймовірних судженнях. У зв'язку з цим він критикує відомого в той час ритора і логографа (укладача мов) Тісія, що був відомий тим, що прагнув не до розкриття істини, а скоріше до того, щоб зробити своєю мовою найбільш сприятливе враження на суддів і тим самим виграти процес.
Нецікаво також порівняти погляди Ісократа, риторична школа якого користувалася в той час великою славою, з ідеями і принципами, на яких Платон рекомендував будувати нову риторику. Для Ісократа риторика була чисто практичним мистецтвом, що повинне спиратися не стільки на знання й істину, скільки на думку, користь і доцільність. Не випадково тому в його школі вчили ораторів не гнатися за якоюсь недосяжною істиною і справедливістю, а домагатися вигоди і догоджати слухачам. Для Платона такий підхід був у принципі неприйнятним. Більше того, він не допускає в риториці ймовірних доводів і критикує Горгія і Тісія, "які доглянули, що ймовірне повинно переважати щире, і які, завдяки силі слова, змушують здаватися мале великим, велике малим, нове старим, старе новим". Що стосується логічних засобів і риторичної техніки, то у творах Платона можна знайти лише рекомендації досить загального характеру. Так, у "Федрі" він перелічує основні частини мови оратора, а саме вступ, виклад, де повинні бути наведені припущення, що підкріплюються відповідними свідченнями, фактами й іншими видами підтвердження. Крім того, в обвинувачувальній і захисній мові необхідно наводити докладні спростування, а також побічні пояснення.
Очевидно, що такі рекомендації мало чим можуть допомогти в оволодінні ораторським мистецтвом, але Платон і не переслідував подібної мети. Його головні зусилля були спрямовані на те, щоб знайти такі загальні принципи аргументації, що могли додати мови не тільки добірність і ясність, але насамперед переконливість. Такі принципи він сподівався знайти в діалектиці та психології. Психологічні підстави риторики Платон вбачав у знанні характеру і щиросердних особливостей слухачів, перед якими виступає оратор. Про це він ясно говорить у діалозі "Федр", але не розкриває докладно, якими прийомами і методами досягається збагнення характеру слухачів. Що стосується діалектичного підходу до риторики, то в тім же діалозі він має на увазі під ним уміння розчленовувати і поєднувати ідеї або, говорячи сучасною мовою, з аналізом і синтезом. Вустами Сократа він оголошує себе "шанувальником такого поділу на частини і зведення (їх) в одне ціле: і те й інше допомагає говорити і мислити". Таким чином, із усього сказаного вище стає ясним, що Платон на противагу софістам прагнув насамперед закласти міцний фундамент для нової риторики саме за допомогою такої філософії, у якій замість думок і ймовірних припущень цілком панувала б істина і вірогідність. Хоча із сучасної точки зору, здається зовсім нереалістичним не враховувати ролі припущень, правдоподібних або можливістних суджень у процесі переконання і збагнення істини взагалі, проте, не слід забувати, що такий підхід до риторики Платона був продиктований критикою релятивістської філософії софістів, абсолютизувавших значення думки, відносного і суб'єктивного характеру знання. Саме своєю критикою софістичної риторики Платон багато в чому сприяв підняттю рівня ораторської майстерності, появі цілої блискучої плеяди видатних ораторів, серед яких варто назвати найбільшого оратора античності Демосфена, що був старанним слухачем Платона.
Однак головна заслуга Платона полягає в розробці й удосконаленні того методу ведення бесіди, полеміки і диспуту, що широко практикував його вчитель Сократ. На цій підставі цей метод часто називають сократичним, або діалогічним. Багато хто навіть думає, що саме звідси бере свій початок і діалектика, якщо, звичайно, керуватися етимологічним походженням давньогрецького слова "діалего", що означає вести бесіду, полеміку, суперечку. Але вже сам Платон уживає цей термін у "Федрі" в іншому змісті, а Аристотель, як ми покажемо нижче, під ним має на увазі теорію несилогістичних умовиводів.
Сократ, як можна судити за свідченням Платона, розглядав діалог як питально-відповідний метод пошуку істини, у якому беруть участь, принаймні, дві людини, один із яких задає питання і, по суті справи, керує діалогом, а іншої відповідає на них. Шляхом систематичної постановки запитань можна в остаточному підсумку прийти або до вирішення питання або ж максимально зблизити позиції учасників діалогу. От чому мистецтво цілеспрямованої постановки питань з таким розрахунком, щоб привести співрозмовника до протиріччя з раніше висловленими припущеннями, Сократ називає маєвтикою, або "мистецтвом сповитухи", тому що маєвтика допомагає народженню істини. При цьому мова не йде про те, щоб виставити опонента в невигідному світлі і перемогти в суперечці, а в прагненні спільними зусиллями знайти істину. Такий метод пошуку істини зробив стимулюючий вплив не стільки на традиційну риторику, скільки на розробку відповідного стилю аргументації, з яким ми зустрічаємося і в даний час, наприклад, у судових діалогах обвинувача й адвоката, при активізації навчання в школі, коли учні не просто пасивно сприймають знання, а вступають у живий діалог із учителем. Плідним діалог виявляється і при проведенні різних дискусій і диспутів. Докладніше цього питання ми торкнемося надалі. Тут же важливо було звернути увагу на діалог як специфічну форму аргументації, найбільш наближену до реальної практики спілкування, полеміки, суперечки між людьми.
Сам Платон, будучи учнем Сократа, найбільшою мірою сприяв
Loading...

 
 

Цікаве