WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРиторика → Комуністична риторика - Реферат

Комуністична риторика - Реферат

"Ви жертвою впали в боротьбі фатальній"), і літературне іронізування над підвалинами консервативного життя, особливо сильне у вустах Салтикова-Щедріна ("боженька", "добромисний обиватель", "у середовищі помірності й акуратності"). Усією цією літературно-критичною спадщиною XIX ст. активно користувався Ленін, зокрема, образом щедрінського Іудушки, щоправда, тлумачачи його дуже широко. Але був і новий символічний напрямок, ініційований новими плинами в мистецтві, стосовно яких єдиної думки в комуністичних ораторів не було.
Мова йде про модернізм, що обслуговував анархічну, бунтарську, антибуржуазну, а згодом фашистську естетику. У Росії вона була зв'язана з рецепцією стилю Ніцше, від чого не вільний і такий канонізований пролетарський письменник, як Максим Горький з його символічними абстракціями, що одержали в нашому шкільному літературознавстві назву "ранні романтичні оповідання Горького".
Рання радянська ораторська символіка була співзвучна футуристичним течіям у мистецтві. Недарма, навіть прийнявши консервативний вигляд, радянська символіка зуміла асимілювати творчість Володимира Маяковського. В області архітектури і живопису зв'язок з модернізмом ще очевидніший, ніж у словесному мистецтві.
З одержанням монополії на слово революційна ораторика перемінилася радянською гомілетикою - проповіддю радянського способу життя і радянською дидактикою - масовим навчанням народу "політграмоті".
Нагальна потреба в більшовицькій дидактиці диктувалася причинами внутрішнього і зовнішнього характеру. По-перше, серйозну проблему створювала боротьба з єресями, що виникали в марксистському навчанні, особливо боротьба з троцькізмом. По-друге, величезна маса урбанізованого сільського населення мала потребу в хоч якійсь первинній концептуалізації нового для нього міського життя. У такій ситуації з'явилася необхідність у пропагандистах - проповідниках нового політичного навчання, і в пропаганді - тиражуванні політичних символів і емблем, проведенні заходів, які це тиражування забезпечують. Ніякої іншої політичної символіки, крім радянської, не відтворювалося, ніякої іншої політичної агітації, крім радянської, не велося навіть у художній формі. Колишній літературоцентризм цілком зійшов зі сцени. Література була пристебнута до політграмоти. "Володарі дум" перетворилися в "інженерів людських душ", що тиражували символіку, але вже не створювали її, не виступали як ініціатори її модернізації.
Об'єктивна суперечливість радянської політичної символіки полягала в тому, що її революційні концепти повинні були стати на службу державного будівництва, зміцнення, а не повалення влади.
Риторика Сталіна, особливо його політична проповідь, являє собою надзвичайно яскраве явище, яке виникло на зламі двох символік. Якщо в основі риторики Леніна лежить судове красномовство, досвід гурткової політичної дидактики, то риторика Сталіна походить від урочистого красномовства, стихію якого колишній семінарист дуже добре вивчав. Вибудовані в дусі ампліфікованої композиції, що грунтовно повертаються до того самого предмету, повні повторів і плеоназмів, його промови дуже мало нагадують колючі промови Леніна.
Риторика Сталіна не володіє і половиною словесної агресії Леніна. Юридична еквілібристика з "компромісами і компромісами" їй далека (хоча зовні урок Леніна засвоєний): так, в одній ранній роботі зустрічається звертання "є помилки і помилки"). Стратегія шокової терапії змінюється стратегією ампліфіцуючої побудови промови. Шквал аргументів-нападок змінюється пережовуванням однієї і тієї ж думки в багатьох абзацах. Слухач береться змором. Звідси яскраві анафори і навіть епіфори й анаепіфори, достаток плеоназмів.
От приклад згаданого вище (у зв'язку з логічними доводами) міркування з дефініцією з роботи Сталіна "Про основи Ленінізму":
"Отже, що таке Ленінізм?
Одні говорять, що Ленінізм є застосування марксизму до своєрідних умов російської обстановки. У цьому визначенні є частка правди, але воно далеко не вичерпує всієї правди. Ленін дійсно застосував марксизм до російської дійсності і застосував його майстерно. Але якби Ленінізм з'явився тільки лише застосуванням марксизму до своєрідної обстановки Росії, те тоді ленінізм був би чисто національним, чисто росіянином і тільки росіянином явищем Тим часом ми знаємо, що Ленінізм є явище інтернаціональне, що має корені у всьому міжнародному розвитку, а не тільки російське. От чому я думаю, що це визначення страждає однобічністю".
Далі випливає ще один абзац "Інші говорять...", за ним - нова гіпофора: "Що ж таке, зрештою, ленінізм?", а потім - власне визначення ленінізму. Але вже у на веденому абзаці видна великовагова в'язкість сталінської риторики, її неквапливий хід. Упадає в око достаток плеоназмів. Після "частки правди" - "далеко не вичерпує всієї правди", "застосував" і "застосував", "чисто національним" - "чисто росіянином" - "тільки росіянином" і ін.
В області політичної символіки сталінська риторика і пропаганда повільно рухалася убік посилення консервативного початку й ослаблення початку "революційного". Оди і кантати сталінського років давали привід для зближення післявоєнної епохи з класицизмом. Утім, літературний класицизм не стільки харчував риторику загальними місцями, скільки сам харчувався ними і лише тиражував штампи. Характерна лексична замкнутість радянських од, особливо показовий у цьому відношенні поетична мова М. Ісаковского. У його добутках постійно повторюються слова "новий", "щасливий", "золотий", "рідний", "сталевий", "могутній". Спектр позитивних і негативних епітетів радянської епохи був дуже наочний.
Задача дидактики - виходячи із символіки як з аксіоми, упорядкувати картину світу і цю упорядковану картину дохідливо передати. Сталінська дидактика, однак, брала на себе і функції символіки. Виявлялося це в тім, що зона аксіом розросталася до цілих навчальних програм, а доказовість, навпроти, замінялася посиланням на авторитет.
Особливим дидактико-символічним документом був знаменитий "Короткий курс історії ВКП(б)". Цей курс - яскравий приклад сталінської риторики в області дидактики. Це всі ті ж неквапливі міркування, відлиті в афористичні формули. "Короткий курс" написаний з позиції сили. Між рядків почувається погроза на адресу єретичних відхилень, на адресу тих, хто розуміє життя по-іншому."Короткий курс" - це свого роду дидактичне гіпнотизування населення.
Слабкою стороною радянської дидактики, що розхитує її, була необхідність сполучення революційної і консервативної концептуалізації життя, що проявилася, зокрема, у відношенні до класичної спадщини. Почалося зі скидання класики, у тому числі Пушкіна, "з корабля сучасності". У І.Ільфа й Е.Петрова є фейлетон про сімейну сварку між старим більшовиком і "старим піонером", якого учили в школі по новій програмі. Голова родини відсвяткував перемогу лише після того, як освіта ввійшла в більш-менш класичне русло. На початку, однак, були нові повороти вправо - і в ювілейний пушкінський рік, і в післявоєнний час.
Великим фактором ризику для комуністичної дидактики була так звана "діалектика" і "діалектична логіка". Суть дидактики в розгортанні доказів і погоджуванні фактів на основі аксіом. На практиці ж під впливом кампаній, що змінюються, і політичного лавірування логіка суцільно і поруч порушувалася і камуфлювалась словом "діалектика". Розвилося особливе мистецтво маніпулювання цитатами, що було засуджено самими ж марксистами, проте, продовжували широко користуватися. Цитати із самого Сталіна як вираження лояльності теж не сприяли посиленню дидактики. Антикультівська пропаганда і відсутність нових "класиків" остаточно розхитали радянську пропаганду.
Loading...

 
 

Цікаве