WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Секулярні вчення релігійного характеру - Реферат

Секулярні вчення релігійного характеру - Реферат

спосіб). Третя модель - "аджорнаменто", тобто осучаснення, її втіленням є програма, накреслена Другим Ватиканським собором.
Про те, що "життя диктуєнеобхідність докорінної зміни парадигми традиційного християнства", говорить і сучасний вітчизняний філософ П. Яроцький. Вчений акцентує на тому, що "в наступному домінуватиме не обрядове, а зраціоналізоване християнство"21.
У переліку специфічно українських детермінант сучасної релігійності на рівні умов її творення слід згадати і про такі чинники, як нові типи економічної та політичної систем, які, в свою чергу, також зумовлені розпадом Радянського Союзу.
3. Новий тип економічної системи (ринкова економіка). В умовах адаптації до ринкової економічної системи, для значущості і комфортності власного індивідуального існування, у соціумі серед людських якостей на перший план виходять інтелект, практичність, раціоналізм, вміння логічно і аналітично мислити, мобільність, здатність швидко сприймати нове у науці, техніці, практиці соціального механізму і вмінні застосовувати все це задля досягнення власних цілей. Людина з такими якостями прагне до мобільних, "гнучких" форм вираження релігійності. Релігійність певної частини українського соціуму в ринкових умовах досить часто набуває рис позаконфесійності (оскільки це не принципово), позацерковності (немає часу для відвідування тривалих богослужінь, незрозумілість символічної "мови" проповіді тощо), фрагментарності і еклектичності (поєднання відповідних індивідуальним потребам елементів різних релігійних цінностей, ідей, досягнень науки тощо), ставлячись до релігії з позицій раціональності, доцільності, практичності.
4. Новий тип політичної системи (демократія). Утвердження України як незалежної, суверенної демократичної держави зумовило трансформацію суспільства з орієнтацією на людину, на забезпечен-ня її прав і свобод в контексті розвитку і зміцнення демократичних, соціальних, правових засад українського соціуму.
Стаття 35 Конституції України закріплює право кожної людини, яка проживає в Україні (а не лише для її громадян), на "свободу світогляду і віросповідання.
Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей...".
В Україні конституційно й законодавчо закріплено важливий принцип, що гарантує можливість практичної реалізації свободи совісті, свободи діяльності релігійних організацій. Йдеться про принцип відокремлення Церкви від держави. Разом з цим, даний принцип засвідчує, що релігійна організація не повинна втручатися в діяльність організаційно-структурних підрозділів інших віросповідань, проповідуючи ворожнечу, нетерпимість до прихильників інших релігій, невіруючих, атеїстів. Таким чином, забезпечується рівність усіх церков, конфесій, релігійних напрямів перед законом. Релігійні організації вільні у своїй канонічній і позаканонічній діяльності. З моменту реєстрації свого статуту релігійна організація набуває прав юридичної особи.
У контексті свободи совісті важливим є законодавчо оформлений принцип рівності віруючих перед законом, унеможливлення будь-якої дискримінації, вияву нетерпимості, заснованих на ставленні людини до релігії, її належності до тієї чи іншої конфесії.
Отже, гаслом нових орієнтирів демократичної України можна вважати: "Визнання цінності кожної людини, повага до її індивідуального вибору, що здійснюється нею без тиску ззовні, захист її права бути такою, якою вона хоче бути за своїм особистим розумінням". Це і є тим принципом, який здатен примирити всіх людей і стати основою для їхнього рівного діалогу та цивілізованого спілкування.
Така державна позиція, безумовно, сприяє творенню сучасної релігійності, оскільки узаконює релігійний плюралізм, відкриває для сучасного "шукача духовної обітниці" простір для вибору, а "духовним обітницям", незалежно від їх традиційного чи нетрадиційного походження, консервативності чи інноваційності позицій, простір для діяльності, розвитку, зміцнення свого становища на рівні індивідуальної та суспільної свідомості.
Релігійний плюралізм, що є складовою нового типу політичної системи в Україні, - це право на свободу віросповідання, що розуміється не як право вірити в одну єдину релігійну концепцію на противагу одній єдиній атеїстичній концепції. Плюралізм у застосуванні до релігійних поглядів - це право на дійсно вільне мислення і вірування, право вірити в те, у що ти дійсно віриш. Не було і не може бути будь-якої однієї єдиної "правильної" релігійної доктрини, на відміну від усіх інших "неправильних" - таким є плюралістичний підхід до розмаїття релігійних поглядів. Ідеться про визнання права на існування свободи думки в сфері людських вірувань.
Зокрема, результати соціологічних досліджень свідчать на користь того, що в громадській думці українського соціуму превалюючим є переконання щодо права на існування будь-якої релігії, що проголошує ідеали добра, любові, милосердя і не загрожує існуванню іншої людини. Так вважають 47 % населення України, серед тих, хто визнає себе віруючим, - 43,5 % (серед невіруючих - 56,7 %). Твердженню, що право на існування мають усі релігії як різні шляхи до Бога, віддали перевагу 24,3 % населення держави, з яких 25,7 % тих, хто вважає себе віруючим. Усього 10,4 % віруючих висловились лише за традиційні для України релігії (9,7 % серед усього населення). Певну релігійну непримиренність - "істинною є лише та релігія, яку я сповідую" задекларували 13,9 % віруючих (9,3 % усього населення).
Орієнтація на релігійний плюралізм і толерантність переважає і в свідомості сучасної молоді: "кожен має право на вибір, кожна віра має право на існування"; "кожна віра, якщо не несе руйнівної сили, має право на існування"; "будь-який напрям має право на існування, якщо він не шкодить людям"; "має бути злагода між всіма релігіями, щоб вони одна одну не гнобили, поважали право й вибір інших релігій. Кожен має право на свою релігію. Треба і в це вірити, щоб це покращувало й збагачувало людину"24.
Проте, спостерігаючи за реальним релігійним життям в державі, ми не можемо говорити про наявність миру і порозуміння між конфесіями, релігіями, релігійними напрямами. Ворожнеча і непорозуміння існують між традиційними, ортодоксальними релігіями (церквами) з новітніми, нетрадиційними, між традиційними церквами різних віросповідань, а також між церквами одного й того ж віросповідання. Міжконфесійні конфлікти можуть вважатися вагомою умовою творення сучасної релігійності, передусім релігійності новітньої: як інституційно (організаційно) оформленої, так і позаінституційної (позацерковної).
5. Міжконфесійні конфлікти. Концен-труючи увагу на конфліктах у межах
Loading...

 
 

Цікаве