WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Лвквідація українських монастирів рід час хрущовської антицерковної компанії. - Реферат

Лвквідація українських монастирів рід час хрущовської антицерковної компанії. - Реферат

УРСР. З інших - 14 було в Молдавській, 3 - у Білоруській, по 2 - у Російській і Литовській, по 1 - у Латвійській і Естонській РСР [7, 74]. Крім того, монастирі - традиційні центри паломництва віруючих, осередки, в яких концентрувалися православні святині, зберігалися реліквії, проживали найвідданіші ідеї Бога люди, які віддавали себе в служіння йому, приймаючи чернечий постриг. Наявність таких центрів духовного життя слугувала предметом серйозного занепокоєння і роздратування властей.
Монастирське життя в західних областях України відрізнялося від східних. Ця різниця проявлялася, передусім, у способі життя та основних джерелах прибутків. У східних областях прибутки в 1956 р. досягли 5169 тис. карбованців, причому частка доходу із сільськогосподарських робіт складала всього 384 тис. карбованців, інші гроші надходили з пожертвувань і треб. Інакша картина склалася в західних областях: тут у цьому ж році основні прибутки становили 2438 тис. карбованців, з них із сільського господарства було отримано 771 тис. карбованців, із церковних служб і пожертвувань - 1667 тис. З усіх монастирських прибутків у східних областях на одного з членів обителі припадало по 2560 карбованців у рік, з них від ручної праці і сільськогосподарських робіт - по 190. В західних областях ці показники становили відповідно 3400 і 1070 карбованців [3, 233]. Послушники (люди у віці до сорока років), які були основною робочою силою в монастирях, у середньому складали близько 53% усіх монахів у західних областях, у східних областях на них припадало лише близько 18% [4, 269]. Монастирі в східних областях, у переважній більшості, були крупнішими: в 1956 р. на 20 монастирів тут припадало майже 2 тис. монахів, коли на 22 в західних областях - трохи більше 700 [2, 33].
16 жовтня 1958 р. Рада Міністрів СРСР видала постанову за № 1159, яка зобов'язувала Ради Міністрів союзних республік і Раду в справах РПЦ протягом шести місяців вивчити питання про можливість зменшення кількості монастирів та скитів і подати узгоджені пропозиції з цього приводу Раді Міністрів СРСР [7, 73].
"Переконливим підґрунтям" для підняття питання про закриття монастирів і скитів стали наступні міркування: по-перше, більшість монастирів (крім тих, що розташовані в Молдавській РСР, прибалтійських республіках та західноукраїнських областях) були відновлені німецько-фашистськими окупантами в приміщеннях у яких до війни (до уваги не бралося, що ще раніше ці приміщення, як правило, належали церкві, але були відібрані радянською владою) розміщувалися культурно-просвітницькі, оздоровчі та дитячі установи; по-друге, після того, як у кінці 1958 р. було проведено вилучення землі у церковних об'єднань, існування багатьох монастирів підтримувалося штучно, шляхом надання великих дотацій Московською патріархією; по-третє, багато монастирів у західноукраїнських областях і Молдавській РСР начебто стали джерелом венеричних та інших заразних хвороб .
За підготовленими пропозиціями передбачалося протягом двох років із сорока існуючих в республіці монастирів і скитів ліквідувати дев'ятнадцять, а їх мешканців розмістити в монастирях, що залишаться.
У питанні термінів ліквідації монастирів та скитів в Україні Рада в справах РПЦ мала розбіжності з Радою Міністрів УРСР, яка пропонувала провести її протягом одного літа. Однак, враховуючи той факт, що майже одночасне закриття значної частини монастирів могло викликати зайві розмови за кордоном та невдоволення всередині церкви, було заплановано їх провести в три прийоми [5, 91].
Перший етап планувався на червень-вересень 1959 р. У цей період в Україні мали закрити вісім монастирів і скитів. З них у західних областях - п'ять, а саме: Богоявленський жіночий монастир у м. Кременець Тернопільської області, Успенський жіночий монастир у с. Червневе Закарпатській області, Духовський чоловічий скит у с. Новий Торжок Тернопільської області, Богородицький жіночий скит у с. Бедевля Закарпатської області, Серафимівський жіночий скит у с. Заднє Закарпатської області [7, 71].
Із травня по червень 1960 р. планувалося провести другий етап і ліквідувати шість монастирів та скитів. Чотири з них містилися в західноукраїнському регіоні - Богословський чоловічий монастир у с. Хрещатик Чернівецької області, Богословський жіночий скит у с. Конашнєво Закарпатської області, Троїцький жіночий монастир у с. Успенське ІІ Ровенської області, Михайлівський жіночий скит у с. Драгове Закарпатської області [7, 72].
Із липня по вересень 1960 р. під час завершального, третього, етапу було заплановано ліквідувати п'ять монастирів та скитів. Чотири з них, а саме: Троїцький чоловічий скит у с. Городілово Закарпатської області, Благовіщенський жіночий скит у с. Горбки Закарпатської області, Мико-лаївський чоловічий монастир у с. Іза Закарпатської області, Успенський жіночий скит у с. Угля Закарпатської області [7, 72].
Таким чином, із загальної кількості монастирів та скитів, які було заплановано ліквідувати, майже дві третини припадало на західноукраїнські землі і майже третина - на Закарпатську область.
Закриття монастирів повинно було проводитися під різними виправдовуючими дії влади приводами. Так, Густинський жіночий монастир закривався тому, що на його території був будинок інвалідів і монастирські приміщення становили незначний відсоток у порівнянні з ним, а крім того, будинок інвалідів відчував гостру потребу в додаткових приміщеннях; Кременецький жіночий монастир розміщувався в центрі м. Кременець у безпосередній близькості від шкіл і державних організацій; монастирські приміщення Городищенського жіночого монастиря містилися безпосередньо біля лікувального джерела і на їх базі було вирішено організувати водолікувальний санаторій і т.д. Скити ж, які розглядалися як філіали монастирів, об'єднувалися з ними [4, 274 - 275].
2 квітня 1959 р. відбулося засідання Ради у справах РПЦ, на якому були присутніми представники вищої духовної ієрархії. Їм була надана можливість ознайомитися з планом ліквідації монастирів. Уже 4 квітня Патріарх Московський і Всієї Русі Алексій із власної ініціативи надіслав на ім'я голови Ради в справах РПЦ Г.Пінчука лист, в якому висловив свою позицію щодо запланованих заходів. Зокрема, глава православної церкви від свого імені, а також від імені митрополита Миколая і Керуючого справами патріархії протопресвітера Колчицького, "високо оцінив велику досвідченість у вирішенні церковних питань" голови Ради всправах РПЦ, а також "доброзичливість і обережний підхід у вирішенні такого життєвого питання, що торкається становища великої кількості громадян". У посланні відзначалася "безболісність" плану, яка, за словами автора, полягала в тому, що передбачалося скоротити не так уже й багато із загальної кількості існуючих монастирів; що монахів із ліквідованих монастирів намічалося перевести в ті, що залишаться, і, що головне, саме закриття намічалося провести не відразу, а поступово, протягом найближчих років. На завершення висловлювалося сподівання, що план поступового скорочення зазначених монастирів буде схвалений та прийнятий урядом, який "неодноразово демонстрував доброзичливе ставлення до православної церкви" [7, 78-79].
Поряд з тим, що влада заручилася підтримкою вищої духовної ієрархії РПЦ, були зроблені кроки в напрямку усунення небажаного ажіотажу навколо закриття монастирів, який могли учинити віруючі. З цією метою керівництву монастирів було "запропоновано" припинити практику організації прийомів груп віруючих і окремих паломників, забезпечувати їх грошима, продуктами, а також "рекомендовано" ліквідувати
Loading...

 
 

Цікаве