WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Духовенство і віруючі Волинсько-Рівненської епархії II-їполивини 40-50р XX ст. - Реферат

Духовенство і віруючі Волинсько-Рівненської епархії II-їполивини 40-50р XX ст. - Реферат

свідчать наступні цифри. У 1950 р. у Волинській області служило 197 ієреїв і дияконів, рукоположених у 1941-1945 рр., натомість у 1946 р. і у 1947 р. - по три чоловіки, у 1948 - чотири, 1949 - лише один, а у 1950 - три [12, арк. 15]. Тому закономірно, що на 1 січня 1952 р. у порівнянні з 1.01.1951 р. кількість священнослужителів зменшилася ще на 10 чоловік. Постійне зменшення чисельності духовенства призвело до того, що із 392 храмів 114 не мали свого священика, а обслуговувалися духівниками сусідніх парафій. Ця обставина, у свою чергу, служила причиною закриття церков. Згідно з інформаційним звітом волинського уповноваженого за ІІІ квартал 1952 р. в області щоденно богослужіння здійснювалися лише у Луцькому кафедральному соборі, у всі святкові і недільні дні - у 175 храмах, почергово у 169 церквах. Час від часу служилося у 19 храмах, не відправлялося зовсім - у 18. Причиною передусім була відсутність потрібної кількості духовенства.
Заходи уповноваженого щодо зменшення чисельності духовенства давали свої результати. Станом на 1 січня 1954 р. у Волинській області служило 259 священиків і 4 диякони. Ситуація була настільки загрозливою, що керівництво Волинсько-Рівненською єпархією зважилося на радикальний крок. Протягом 1953 - І кварталу 1954 рр. єпископ Палладій (Камінський) висвятив 21 диякона у священики і призначив настоятелями на вакантні парафії. Завдяки цим заходам кількість священиків і дияконів в області на 1 січня 1955 р. збільшилася до 267 чоловік. З них 256 трудилося настоятелями церков, іншими священиками - 5 осіб, на посаді псаломщиків - двоє священиків. Із 256 настоятелів 160 чоловік обслуговували по одній церкві, у двох храмах служили 84, у трьох - 11, чотири церкви обслуговував один священик.
Крім масової висвяти дияконів у священики, владика Палладій з метою підвищення освітнього рівня духовенства організував при Волинській духовній семінарії місячні курси. Діяли вони з 22 червня по 22 липня 1954р. Для підвищення кваліфікації на них було викликано 43 священики Волинсько-Рівненської єпархії.
Чисельність православного духовенства перебувала під пильним контролем уповноваженого. Згідно із статистичними даними за період з 1947 по 1954 рр. кількість духовенства Волинської області зменшилася на 183 чоловіки. В результаті природної смерті - 39 чоловік, звільнено за штат - 32. Щодо репресованих, кількість яких означена 14 чоловіками, то потрібно зауважити, що ця цифра дуже занижена. У сусідню Рівненську область переміщено 53 священнослужителя, а за межі єпархії - 45. Таким чином, Волинсько-Рівненська єпархія недорахувала у 1947-1954 рр. 130 духівників. Найбільші втрати припали на 1952 р., тоді 34 священики залишили службу [12, арк. 7].
Тиск на православне духовенство з боку радянської системи зростав і досяг свого апогею у середині 50-х років. У 1955 р., вболіваючи за долю родини, власне життя, у добровільне заслання відправився о. Сергій Кульчинський. Служити протягом наступних двох десятиліть йому довелося в Архангельську. Великому Устюзі, Вологді, Мурманську і Курській області. Лише наприкінці 70-х о. С.Кульчинському дозволено повернутися у Волинсько-Рівненську єпархію. Однак, найбільшою була хвиля міграції у 1956 р. Тоді в Іркутську опинився о. диякон Іван Шандрук, виходець із Крем'янеччини. Тоді ж у клір Калінінської єпархії прийнято о. Гаврила Штурука. Цей високоосвячений пастир походив з Волині, закінчив гімназію у Ковелі, опісля навчався на богословському факультеті Варшавського університету, де захистив магістерську роботу "Історія, пам'ятники XVI ст. у м. Калінін церкви "Біла Трійця"" [2, 35]. В Іванівську єпархію Росії перевівся у 1956р. з Дубна о. Олексій Остапчук. Високий рівень освіти священика, адміністративні здібності дали змогу йому згодом зайняти місце клірика Свято-Преображенського кафедрального собору у м. Іваново [4, 32].
Відтік священичих кадрів з Волині відбувався і шляхом залишення після навчання у ЛДА чи МДА. Так, ключар Св. Троїцького собору Луцька о. Іван Левчук після закінчення у 1959 р. Ленінградської академії був призначений настоятелем м. Сарапун Іжевської області. Волинські священики, вірність радянському режиму яких була беззаперечною, використовувалися для реалізації зовнішньополітичної акції Радянського союзу. У 60-х роках у Канаді опікувався православними емігрантами, які визнавали духовну владу МП, о. Олексій Соколовський, до того довголітній секретар Волинсько-Рівненського єпархіального управління [2, 30].
На 1 січня 1959 р. у Волинській області служило 234 священики і 27 дияконів. У віковому розрізі ситуація виглядала так: до 40 років - 50 чол.; від 40 до 60-110 чол.; від 60 до 70-66 чол.; старші 70-35 чол.
Отже, лише половина священиків і дияконів мали допенсійний вік. Невтішного була ситуація і щодо освітнього рівня волинських духівників. Вищі студії закінчили тільки 18 чоловік, усі інші мали середню, неповну середню та початкову освіту. Через масовий відтік духовенства з Волині і нездатність керівництва РПЦ протистояти намірам радянської влади дисбалансувати роботу Волинської духовної семінарії в області збільшилася кількість священиків, які одночасно обслуговували двоє і більше храмів, що, у свою чергу, послаблювало його зв'язок із паствою.
Атеїстична пропаганда здійснювана Радянським Союзом, давала результати. Згідно з офіційною інформацією з 1946 по 1959 рр. кількість хрещень відносно до зареєстрованих у радянських органах народжень зменшилася з 70,7 % до 65 %. Удвічі зменшився відсоток вінчань до кількості зареєстрованих шлюбів - з 52 % до 26 %. Таким чином, коли у 1946 р. кожна друга пара вінчалася, то у 1959 р. зробити це вважала за потрібне лише кожна четверта пара. Найменше падіння спостерігалося щодо похорон. Проводили небіжчика за християнською традицією у 1946 р. - 78 %, у 1959 р. - 68 %. Тенденція до падіння кількості хрещень, вінчань і похорон не була стійкою. Коливання припадають на 1954-1956 рр. - час після смерті диктатора і послаблення карально-репресивної системи.
Отже, волинське духовенство і віруючі у другій половині 40-50-х років зазнали значного тиску і переслідувань з боку радянської системи. Гнітюча моральна атмосфера, фінансовий тиск призводили до міграції духовенства з краю, яка досягла апогею у середині 50-х років. Виїзд духовенства в інші єпархії України, Росії, репресії значно послабили інтелектуальний рівень волинської священичої корпорації, а його чисельність скоротилася майже на третину.
Література
1. Антончик А. Родина Пашкевичів // Волинський православний вісник. - Луцьк, 1998. - 223 с.
2. Архиепископ Ионафан, прот. Алексий СоколовськийАрхиепископ Пантелеймон [Некролог] // ЖМП. -1968. - № 12. - декабрь.
3. Вічна пам'ять померлим! // ПВ. - 1977. - № 7. - лип.
4. Вечная память почившим // ЖМП. - 1980. - № 6.
5. Волощук О. Протопресвітер Сергій Кульчинський // Голос православ'я. - 2000. - № 12 (036). - черв.
6. ДАРО, ф. Р-204, оп. 11, спр. 11.
7. ДАРО, ф. Р-204, оп. 11, спр. 11.
8. ДАВО, ф. Р-393, оп. 3, спр. 1.
9. ДАВО, ф. Р-393, оп. 1, спр. 2.
10. ДАВО, ф. Р-393, оп. 3, спр. 5.
11. ДАВО, ф. 26, оп. 1, спр. 91.
12. ДАВО, ф. Р. 393, оп. 3, спр. 11.
Loading...

 
 

Цікаве