WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Духовенство і віруючі Волинсько-Рівненської епархії II-їполивини 40-50р XX ст. - Реферат

Духовенство і віруючі Волинсько-Рівненської епархії II-їполивини 40-50р XX ст. - Реферат

Духовенство і віруючі Волинсько-Рівненської єпархії другої половини 40-50 років ХХ ст.
Упродовж століть волинське духовенство творило окрему замкнену групу зі своїми внутрішніми законами та традиціями. У ХХ ст. на відміну від Східної Волині, західна частина краю зазнала менш руйнівного впливу з боку радянського режиму. Священно- і церковнослужителі Волинсько-Крем'янецької єпархії Польської автокефальної церкви у міжвоєнний період по суті продовжили своє традиційне існування. І хоча у Другій Речі Посполитій час від часу спалахували антиправославні кампанії авторитет духовенства залишався на дуже високому рівні. Тому режим Ю.Пілсудського вирішив використати православне духовенство, церкву, у тому числі й на Волині, для вирішення своїх інтересів.
Більш природним проявом лояльного ставлення духовенства до сталінського режиму була так звана "патріотична робота". Її суть полягала у викачуванні церковних грошей під виглядом благодійних внесків громад віруючих на потреби бійців радянської армії, поранених і таке інше. Зокрема, на 1 серпня 1944р. духовенство і віруючі Рівненської області за період від початку радянської влади зібрали у фонд перемоги (на будівництво танків, літаків, іншої військової техніки) готівкою 111148 крб. Крім грошей, жертвувалися продукти харчування, коштовності (вироби із срібла). Вони оцінювалися у 16962 крб., 50 коп. Крім цього, окремо надходили гроші, продукти і різні предмети (одяг, взуття) як подарунки для червоноармійців. У цілому було зібрано (готівкою і речей в оціночній вартості) на суму 23849 крб.
Для хворих, поранених, інвалідів, сирітських притулків, сім'ям червоноармійців зібрано близько 14 тисяч крб. Загалом пожертви становили 171346 крб. 50 коп. [7, арк. 31].
Улітку 1944р. органи радянської влади у Рівненській області зібрали перші відомості про склад духовенства. Виявилося, що, не зважаючи на підтримку, РПЦ не змогла повністю оволодіти церковним життям в області. Залишалися священно- та церковнослужителі, які не визнавали її влади. Так, до Московської патріархії приєдналося 223 священики, 55 дияконів і 161 псаломщик. Натомість ще 13 священиків і 5 дияконів заявили про свою приналежність до Автономної церкви. В юрисдикції Автокефальної церкви ще залишалося 23 священики, 2 диякони і 18 псаломщиків.
Одним із джерел поповнення чисельності волинського духовенства у 1944 р. став приїзд на Волинь виселених із Холмщини священнослужителів. У міжвоєнний період Західна Волинь і Холмщина перебували в межах однієї держави та церкви. Цілком природним було те, що Волинсько-Крем'янецька єпархія зі своєю духовною семінарією підготувала значну кількість духовних кадрів для інших єпархій ПАПЦ, у тому числі і для Варшаво-Холмської. Холмське і волинське духовенство досить часто поєднували кровні зв'язки.
Отець Георгій Миколайович Марчук був одним із перших священиків, які приїхали у 1944 р. на Волинь із Холмщини. Він, хоча і був уродженцем Холмського краю, однак освіту отримав у Крем'янецькій духовній семінарії. Після навчання служив українському народові в сані священика на рідній Холмщині. З 1944 р. о. Г.Марчук протягом наступних 30-ти років продовжував свій пастирський шлях на Волині [3, 17].
На початку 1945 р. волинський уповноважений М.Діденко доповідав у Москву та Київ, що в області в юрисдикції РПЦ нараховується 1 єпископ, 282священики, 18 дияконів і 250 псаломщиків [9, арк. 2]. Сам уповноважений визнавав, що ці цифри є попередніми й уточняться з часом. Характеризуючи волинське духовенство, М.Діденко зазначав, що майже всі священики перебували під німецькою окупацією в Автокефальній церкві митрополита Полікарпа (Сікорського). Це робило їх в очах уповноваженого потенційними ворогами радянської влади. "Зараз вони [священики],-зазначав у Інформаційному звіті у січні 1945 р. М.Діденко, - відвідуючи мене намагаються переконати у своїй відданості Радянському Союзу і обіцяють молитися за Радянський Союз".
Справа з реєстрацією духовенства у Волинській області наприкінці 1944 р. не мала сподіваного режимом успіху. На 1.01.1945р. пройшли реєстрацію лише 1єпископ, 12 священиків, 5 дияконів і 5 псаломщиків. Серед небажаючих реєструватися уповноважений у першу чергу називав "автокефалістів". Наприклад, колишній благочинний Заболотіського району в Автокефальній церкві о. Данило Штуль протягом семи місяців не з'являвся до російського єпископа. Подібним чином діяв і автокефальний священик с. Гута Федір Зай.
До списку неблагонадійних потрапили і ті волинські священики, які внаслідок різних причин опинилися в Німеччині і на початку 1945р. повернулися до рідного краю. Одні з них були силою вивезені німцями, інші рятувалися від радянської окупації, але після таборових поневірянь та з огляду на "нову" релігійну політику Радянського Союзу і різноманітних чуток стихійних й інспірованих вирішили своє життя закінчити на рідній землі. Всі поверненці проходили через фільтраційні табори, а згодом за місцем проживання за ними встановлювався контроль. Тому М.Діденко у квітні 1945 р. звернувся до Волинсько-Рівненського єпархіального управління з проханням надати інформацію про кількість евакуйованих німцями з Волинської області священнослужителів. Згідно з представленим управлінням списком таких нарахувалося 27 осіб. Уповноважений Ради у справах РПЦ при РНК УРСР П.Ходченко у таємному листі №72/т. від 16 червня 1945р. радив М.Діденку "домовитись з єпископом [Миколою (Чуфаровським)] про обережний підхід з його боку в випадках призначення на парафії священиків, які повертаються з Німеччини, а особливо у благочинницькі райони" [9, арк. 112].
З метою вирішення кадрової проблеми поповнення рядів духовенства єпископ Микола (Чуфаровський) правлячий Волинсько-Рівненський архієрей здійснив у січні - квітні 1945 р. ряд дияконських та священичих висвят. Відповідно, ним було висвячено за цей період в ієреї 12 осіб, у диякони - 14. Найприкріше для режиму було те, що навіть колишні бійці Червоної армії служили в церкві [4, 25].
У червні 1945 р. понад триста з половиною православних громад Волинської області обслуговувалися 2244 служителями церкви, з них - 317 священиків, 71диякон і 167 псаломщиків. Однак цієї кількості було недостатньо для обслуговування духовних потреб православних волинян. На засіданні благочинних єпархії з 1 серпня 1945 р. єпископ Микола (Чуфаровський) зазначав, що багато священиків добровільно залишає Волинь і виїжджає в інші єпархії. Одним з перших, хто залишив край після довголітнього служіння був о. Філарет Білоцерківський. Він з 1930 по 1945 рр. служив на Волині, після чого перейшов у Чернівецьку область аж до виходу за штат. Депортовані священики з Холмщини виявилися недостатньою компенсацією, бо і вони не затримувалися у Волинсько-Рівненській єпархії. Так, із 15 духівників 9 виїхало. На тих же зборах було підсумовано "патріотичну" роботу, проведену духовенством. Менш як за місяць священиками і віруючими зібрано 1150159 крб. готівкою та продуктами. Зовсім протилежною була оцінка "патріотичної" діяльностідуховенства радянською владою. Так, секретар уповноваженого у справах релігії і культів при РНК СРСР по Волинській області Л.Хоменко, яка з 2 по 15 грудня 1945 р. перебувала у Володимир-Волинському і
Loading...

 
 

Цікаве