WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Християнізація духовного життя українського народу - Реферат

Християнізація духовного життя українського народу - Реферат

народу існують посидження при мерцях до похорону. Але такий язичницький звичай поєднується з читанням молитов, псалтиря та іншими християнськими традиціями.
Наші предки прийняли християнство пізніше, ніж інші народи Європи. Не можна ігнорувати кілька тисячолітньої історії, впродовж якої формувався народний світогляд, що проявився насамперед у дохристиянських віруваннях. Проте пізніші нашарування залишили свій слід у ставленні до передхристиянського світогляду. З двовірством не могла примиритись частина духовенства, зокрема відомий полеміст Іван Вишенський.
Релігійний світогляд українського народу не мігне зазнати впливів, що зумовлювались геополітичною "межовістю" України. Україна підтримувала духовні зв'язки як зі сходом, так і з заходом, а після завоювання Візантії турками і до кінця ХVІІІ ст. на її землях переважали західні впливи. Звідси перетворення України на арену змагань між православ'ям і католицизмом і проникнення на її землі протестантизму, що не могло позначитись на світогляді нашого народу і місці релігії в його духовному житті. Щоправда, міжконфесійна боротьба не знищила того архаїчного світогляду, який ще від передхристиянської доби зберігся до нашого часу, особливо серед етнографічних груп українського населення Карпат.
За часів тоталітарного режиму, коли атеїзм, був частиною державної ідеології, світогляд українського народу зазнав значних деформацій. Намагаючись викорінити релігійність українського народу, компартійна влада вдавалась до двох основних методів - терору і пропаганди. За допомогою терору серед населення насаджувалось почуття страху, а молоде покоління виховувалось у дусі безбожництва.
На релігійності українського народу не могла не позначитися політика, спрямована на ліквідацію селянства як основної соціальної верстви нації й перетворення селян у найманих сільськогосподарських робітників, знелюднення українського села в часи тоталітаризму. Церкви перетворювались на атеїстичні осередки, кінотеатри, клуби, зерносховища, склади, майстерні тощо.
Прихильники атеїстичної політики силкувались трактувати її як таку, що начебто відповідала антиклерикальним ставленням самого селянства до офіційного духовенства. Інші намагалися видати релігійні вірування за стародавні напівпоганські забобони, які не мають нічого спільного з християнською вірою. Та дійсність була далеко не такою, як її трактувала офіційна пропаганда. Селяни чинили опір закриттю церков і ставали на захист своїх храмів, свого способу життя та своєї віри. Адже впродовж століть життя селян було невіддільне від церкви.
Про релігійність нашого народу писали чужоземці. Швейцарський мандрівник Ганс Цбінден, який відвідав улітку 1932 p. Гуцульщину, писав, що тут нема тієї власновільної, індивідуальної розгнузданості, яка панує в Західній Європі, хоч є більше оригінальності, більше сильних особистостей, які грунтуються на живій основі релігійного життя.
На противагу християнській релігії любові до ближнього тоталітарний режим накидував псевдорелігію комуністичного колективізму. Людям нав'язувалась віра в побудову на землі суспільства соціальної справедливості, тобто комунізму, що начебто допоможе здійснити найдивовижніші мрії про ідеальний лад
Ця псевдорелігія грунтувалась на ненависті, що приховувалась під поняттям класової боротьби. Завданнями класової боротьби виправдовувалось не тільки братовбивство (згадаймо роман Юрія Яновського "Вершники"), а й батьковбивство.
Подібно до будь-якої релігії псевдорелігія комуністичного колективізму не могла не мати своїх "священних писань", своєї "трійці" (Маркс - Енгельс - Ленін) та "пророків", що називались "вірними ленінцями". Більшовицька релігія мала певні переваги перед іншими релігіями, бо її "пророки" майже щодня з'являлись перед народом на екранах телевізорів. Правда, інколи за рішенням партійних з'їздів чи пленумів вони визнавались "єретиками" і піддавались своєрідній компартійній анафемі. Через деякий час їх могли виправдати й визнати мучениками за "чистоту" більшовицької теорії, що фактично була псевдорелігією.
Псевдорелігія комуністичного колективізму мала свою "священну" гробницю (мавзолей), свої ритуали (обрання; почесної президії урочистих зборів, покладання вінків до, пам'ятників тощо), свою інквізицію, систему покарання "єретиків" і покаяння "грішників". Ця віра панувала впродовж десятиліть, і вона не могла зникнути без сліду після падіння тоталітарного більшовицького режиму. Разом з тим процес національного та духовного відродження в Україні значно ускладнювався тим, що українцям-християнам були нав'язані міжконфесійні суперечності. Вороги молодої держави насамперед протиставили греко-католиків православним християнам, спекулюючи на деяких епізодах історії української церкви.
Наші предки прийняли християнство з Візантії ще до поділу християнської церкви на православну і католицьку. Після втрати Україною незалежності серед вищих соціальних верств посилилась тенденція переходу на латинський обряд у зв'язку з нерівноправним становищем православних християн і католиків у Речі Посполитій. Аби врятувати від занепаду рідну церкву, частина українського духовенства вирішила піти на унію з католицькою церквою при збереженні традиційної обрядовості. Брестська унія (1596 р.) запобігла латинізації українського народу і сприяла збереженню його самобутності, що підтвердив майже півтисячолітній період.
У той же час Московська держава докладала зусиль для того, щоби підкорити собі український народ. Цар відмовився від зобов'язань поважати самостійність України як держави за Переяславською угодою 1654 р. У 1686 р. Українська православна церква була підпорядкована московському патріархові, що посилило духовне гноблення нашого народу, бо московська церква проводила політику русифікації України.
Після більшовицького перевороту і загарбання України радянською Росією була ліквідована Українська автокефальна православна церква, а відтак і Українська греко-католицька церква на західноукраїнських землях. Московський патріарх, який вдруге підпорядкував собі українську церкву, здійснював політику, що була вигідна атеїстичній державній владі.
Не лише католики були протиставлені православним, але й власне православні України розмежовувались на три конфесії. Така роз'єднаність негативно позначилася на національно-духовному відродженні українського народу.
Loading...

 
 

Цікаве