WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Християнські мотиви у світовій літературі - Реферат

Християнські мотиви у світовій літературі - Реферат

потрібно їй лише для сцени, і вона, як і раніше, віддана Йому всім серцем. А використовувати зубний порошокзамість пудри в неї немає більше сил". Ясно, що такі одкровення змушують задуматись: є привід говорити про глибину істинної віри, про спокуси та випробовування, що посилаються людині; про силу духовного досвіду, а значить про можливе як відродження, так і виродження душі; а також про ситуації, коли людина стає непідсудною звичайному моральному судові.
Чимало знаних творів світової літератури спонукають читача замислитися над животрепетним питанням: хто винен у стражданнях людини. Протягом досить довгого часу студенти "швиденько" знаходили відповідь: винні соціальні обставини, той чи інший лад. Так, вчили у школі, так дуже просто й легко все пояснити, бо вина взагалі знімається з конкретної людини, та й людям притаманне прагнення шукати ворога десь, інстинктивно, а часом і свідомо відводити вину від себе. Відрадно, що останнім часом ситуація змінюється. Показовим є аналіз дуже добре відомого оповідання О.Купріна "Гранатовий браслет". Будь-який шкільний підручник пише, що почуття Желткова - це символ високої, чистої, жертовної любові. Насправді - егоїстичний, невгамовний шал психічно не зовсім здорової людини (щоб дійти такого висновку, не треба нічого вигадувати: текст твору не просто свідчить про це, а по-справжньому кричить!). Природно постає питання: чим зумовлений трагічний фінал такої любові (Желтков застрелився)? Вперше за всю практику аналізу твру студенти цілком самостійно й впевнено відповіли: порушено одну з найважливіших Божих заповідей ("Не сотвори собі кумира!"). І якщо раніше хтось обов'язково розчулено цитував останній лист Желткова до княгині, то зараз одразу виділяють як абсолютно неприпустимий і з точки зору віруючої людини, і з позицій здорового глузду рефрен-звернення до Віри "Нехай святиться ім'я Твоє!" ( навіть далекі від релігії студенти знають, звідки ці слова і про Кого йдеться).
Практично аналогічною є ситуація, що стала предметом художнього осмислення у потрясаючому шедеврі англійської літератури ХІХ століття - романі Емілі Бронте "Грозовий перевал". Героїня роману, несамовита Кетрін, не має, здається, ніяких моральних гальм: "Нехай мене на дванадцять футів зариють у землю й обвалять церкву на мою могилу, я не заспокоюсь, доки ти не будеш зі мною. Я не заспокоюсь ніколи!". Для норовливої і пристрасної Кетрін практично не існує ані християнських, ані звичних, традиційних людських імперативів, тому й може вона з легкістю надзвичайною відкидати те, що для інших є й нормою, і звичкою: " Якби я потрапила до раю, я була б там безкінечно нещасною". Для неї існує один кумир - Хіткліф, така ж збаламучена й неврівноважена істота. Збивається на манівці розбурхана душа Кетрін, не витримує розум, і досить швидко вона йде з життя. Хіткліф, що розривається між двома всепоглинаючими пристрастями - несамовитим коханням до Кетрін і спопеляючою жагою до помсти родові Ерншо та Лінтонів - взагалі втрачає людську подобу й людські почуття. І даремно Неллі намагається повернути загублену душу на шлях істинний: "Самі знаєте, містере Хіткліф, з тринадцяти років ви жили егоїстично, не по-християнськи, навряд чи за весь цей час ви хоч раз тримали в руках Євангеліє. Ви, мабуть, забули, про що йдеться у Святому Письмі, а тепер вам і немає коли розбиратися в цьому. Хіба не варто було б послати за священиком (зрештою - будь-якої конфесії), аби він пояснив вам Євангеліє і показав, як далеко ви відійшли від його приписів і як не досягнете Його неба, якщо не захочете змінитись перш, ніж помрете". Годі сподіватися, що здригнеться щось у серці Хіткліфа: "Жодному священикові приходити не треба. Я майже досяг свого неба. Небо інших для мене ніщо, мені до нього байдуже".
Літературу завжди цікавили різного роду людські аномалії, відхилення від норми - перш за все моральної. Тому неважко встановити певний перегук якщо не героїв у цілому, то принаймні окремих схожих рис. Так, у Кетрін з роману Хемінгуея "Прощавай, зброє!" легко впізнати те, що спопеляло її посестру з "Грозового перевалу" Емілі Бронте: "Розумієш, любий, коли б я була віруюча, це б (шлюб - Т.С.) для мене багато важило. Але я зовсім не віруюча". Навіть її коханий, якому адресовано цю тираду, людина загалом досить далека від проблем віри, - навіть він дивується:
- Ти ж дала мені святого Антонія (Кетрін дійсно дала образок, проводжаючи Фредеріка на фронт - Т.С.)!
- То просто на щастя. І мені його хтось дав.
- Отже тебе ніщо не тривожить?
- Тільки те, що мене можуть розлучити з тобою. Ти - моя релігія".
Непростою для аналізу, але від цього ще привабливішою є повість відомого шведського письменника Пера Лагерквіста "Сивіла". У ній ідеться про складну долю колишньої жриці дельфійського оракула, піфії Сивіли, що вже давно живе поза людським суспільством, проклята й гнана. Вже десятки років ніхто з нею не спілкувався, тільки чули, що живе десь високо у горах, у неприступній місцині. І лише одного разу туди, у височінь, дістався таємничий незнайомець. І розповів чоловік цей про своє страшне безталання, і попросив зазирнути в його майбутнє. Що ж почула стара й мудра Сивіла? На жаль, небагато студентів знає відоме сказання про Агасфера, тому з цікавістю прочитали про те, що відбулося під час страдницького шляху Христа на Голгофу. Агасфер тоді щоправда, й не здогадувався, хто перед ним - бачив просто змученого чоловіка, який ніс важкий хрест і прямував до місця розп'яття. "Він зупинився на мить і притулився до стіни мого будинку за кілька кроків від мене. Це мені не сподобалося, я подумав, для чого йому тут стояти, - засуджений на смерть, нещасна людина, ще, дивись, біду на дім накличе. І я йому сказав, нехай іде своєю дорогою, я не хочу, щоб він тут стояв". За легендою Агасфер за своє жорстокосердя був приречений на вічні мандри, став вигнанцем і блукальцем, позбавленим "спокою могили". І ось ця людина, за задумом Лагерквіста, і шукає розради у старої Сивіли, намагаючись виправдати себе і кленучи "несправедливого", на його думку, Бога. Агасферова історія дає чимало можливостей обговорити проблему вибору, перед якою стає кожна людина, а також проблему вини і спокути. Ясно, що Сивіла, язичницька жриця, не може й не буде з позицій християнських оцінювати те, що сталося з Агасфером. Але автор вкладає в її вуста мудру й по-справжньому пророчу сентенцію: "Ти хочеш, щоб я заглянула в майбутнє. Цього я не можу. Але наскільки я знаю життя людське і наскільки можу передбачати прийдешній шлях людей, можу твердити, що людям ніколи не жити без того прокляття й того благословіння, які несе їм бог. У що б вони не вірили, щоб вони не думали і що б не робили, доля їхня завжди буде нероздільною з богом".
Немає сумніву в тому, що християнські мотиви - важлива складова смислового й емоційного наповнення тих значних і цікавих творів світової літератури, котрі аналізуються зокрема на практичних заняттях.
Loading...

 
 

Цікаве