WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Християнські мотиви у світовій літературі - Реферат

Християнські мотиви у світовій літературі - Реферат

Юра, - спрямуй розум мій на істинний шлях і скажи матусі,що мені тут добре, щоб вона не хвилювалася. Якщо є загробне життя, Господи, посели матусю в рай, де лики святих і праведних сяють, мов світила. Матуся була така хороша, не може бути, щоб вона була грішниця, помилуй її, Господи, зроби, щоб вона не мучилась".
У дорослих часто все буває набагато складніше, особливо коли немає миру в душі, коли немає істинної віри. "Лара не була релігійною, - говорить про героїню автор роману, - в обряди вона не вірила. Але інколи для того, щоб знести тягар життя, треба було, щоб життя супроводжувалося якоюсь внутрішньою музикою. Цю музику не можна було творити для кожного разу самій. Цією музикою було слово Боже про життя, і плакати над ним Лара ходила до церкви". І далі в Пастернака йде опис ситуації, яку легко уявити й змоделювати, спроектувати на себе багатьом читачам. Одного разу Лара приходить до храму, перебуваючи в особливо болісному душевному стані: "…на душі у Лари було, як у Катерини з "Грози", вона йшла помолитися з таким відчуттям, що зараз земля розверзнеться перед нею і впаде церковне склепіння". Буває, що знаходячись у храмі, людина свідомо або мимоволі починає звертати увагу на речі несуттєві, не достойні того, аби на них відволікались ( принаймні будучи в Божому домі). Так і Лара бачить людей, що ідуть та їдуть повз вікна храму; дратує й церковний староста, котрий голосно, незважаючи на службу, говорить щось якійсь юродивій голодранці; і голос у старости якийсь казенний, мов вікно й провулок за ним… Одне слово - все не так… Цілком очевидно, що немає в змученій, зболеній душі спокою, немає й благоговіння - переживання близькості духовної святині, немає й благодаті, яка дозволяє залишити все суєтне, несуттєве зовні, за дверима Божого храму. А якщо так, значить і віри справжньої немає, віри простої і чистої. Але якщо вже людина відчула щиру потребу прийти до Божого дому для того, щоб "почути слово Боже про життя", то прихід цей обов'язково буде результативним. Прислухається Лара, і раптом із загального потоку немов виділилося: "Блаженні вбогі духом… Блаженні засмучені… Блаженні голодні та спрагнені правди… Лара йшла, здригнулася й зупинилася. Це про неї. Він говорить: блаженні вигнані за правду. Їм є що розповісти про себе. У них все попереду. Так Він вважав. Це Христова думка".
Цілком очевидно, що на практичних заняттях, котрі так обмежені у часі, нелегко приділити належну й заслужену увагу християнським мотивам у такому багатоплановому творі. Однак слід відзначити, що студенти, уведені в потрібне смислове й емоційне поле, самі активно відшукують у романі ті моменти, що особливо близькі їхньому розумінню. Ось характерний приклад: Юрій Андрійович, вимушено, перебуваючи у партизанському загоні, після бою знаходить на шиї загиблого червоного телефоніста ладанку з майже зовсім затертим папірцем, на якому не дуже грамотно написаний 90-й псалом (він має велику охоронну силу), цей же псалом, але вже в надрукованому вигляді виявлено й у білогвардійця Сергія Ранцевича. Відрадно зазначити: після згадки про цей псалом у студентській групі обов'зково знаходиться кілька осіб, котрі одразу показують ( і вже без сором'язливості, як це можна було припустити раніше) маленькі іконки-складні з текстом псалма. Такі дії справляють значний ефект: якими б не були переконливими аргументи викладача, підтвердження їх конкретним прикладом колег-студентів багато важить.
Не залишаються поза увагою студентів і виразні апокаліптичні картини роману "Доктор Живаго". Неможливо залишитися байдужим, звертаючись до жахливих свідоцтв тієї епохи: "Доктор згадував минулу осінь, розстріл заколотників, дітовбивство Палих, криваве місиво й забій людей, мов худоби, й кінця цього не передбачалося. Бузувірства білих і червоних суперничали щодо жорстокості… Від крові нудило, вона підступала до горла й кидалась у голову, нею запливали очі". Могутньо і страшно звучить письменницький голос, який абсолютно однозначно в етичному плані оцінює те, що відбувалося: "Цей час виправдав старовинний вислів: людина людині вовк. Подорожній, зустрічаючи подорожнього, звертав убік, зустрічний убивав зустрічного, щоб самому не бути вбитим. З'явилися поодинокі випадки людоїдства. Людські закони цивілізації закінчилися. В силі були звірині. Людству снилися сни печерного віку". Аналізуючи наведені моменти, студенти, як правило, залучають знання, одержані на лекції про поезію й революцію, а також про "малу прозу" 20-х років. Одразу виникає поетична аналогія з "Дванадцятма" Блока, котра свідчить про те, що немає Божого благословіння на тому, що відбулося в 17-му році.: "Идут без имени святого все двенадцать вдаль". Згадуються, зрозуміло, й потрясаючі вірші Максиміліана Волошина "Терор" і особливо "Червона Пасха" - унікальний за силою узагальнення й художньої виразності твір, що змальовує нелюдськи жахливу картину розпаду, власне знищення життя як такого:
………………………..Листья и трава
Казались красными. А зелень злаков
Была опалена огнем и гноем.
Лицо природы искажалось гневом
И ужасом.
А души вырванных
Насильственно из жизни вились в ветре,
Носились по дорогам в пыльных вихрях,
Безумили живых могильным хмелем
Неизжитых страстей, неутоленной жизни,
Плодили мщенье, панику, заразу.
Але найсильнішим, таким, що б'є наповал, є останній рядок:
Зима в тот год была Страстной неделей
И красный май сплелся с кровавой Пасхой,
Но в ту весну Христос не воскресал.
Здається, більшого етичного заперечення всього, що відбувалося в епоху революції та громадянської війни, більшого вираження іреальності й безглуздя того, що творилося, й уявити неможливо, адже світле чудо воскресіння Христа відбувається кожної весни вже сотні й сотні років, а якщо раптом - ні…
Студенти не забувають згадати і сильне (щемливе - одночасно) оповідання Пантелеймона Романова (написане у 20-ті роки) "Актриса", в якому йдеться про тендітну, витончену жінку, доведену до відчаю голодом, нестатками революційної доби. Маючи неабиякий сценічний талант, вона зважилася на популярні тоді антирелігійні виступи. Платили за це добре: відразу з'явилися кава з молоком і хліб з ікрою, а до того ж і така бажана і звична пудра (замість неї з мукою і приниженням використовувала зубний порошок). Але ж ціна, яку було заплачено за всі ці "блага"… Віруючій людині таку ціну й уявити страшно: "На сцені вона з тріскотом ламає об коліно хрест, топче його ногами і, зірвавши з аналою покривало, мов з переможним прапором, кидається у відчинені перед нею тюремні двері назустріч революційному натовпу". Оповідання закінчується зворушливою сценою: "Уже пізно. Вона роздягається і, ставши на килимок перед ліжком, в одній сорочечці, з маленькими босими ногами, довго й гаряче молиться на розп'яття. Тоненькі пальчики притискаються до лоба, і вона, кланяючись доземно, довго лежить, зіщулившись. Вона просить Бога, якщо можна, зрозуміти й простити її, бо все це
Loading...

 
 

Цікаве