WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Середньовічне вільнодумство - Реферат

Середньовічне вільнодумство - Реферат

про зв'язок мислення з чуттєвим сприйняттям природних явищ.
До вільнодумців того часу належав і геніальний італійський художник, вчений, інженер і філософ Ле-онардо да Вінчі (1452-1519 рр.)- Католицьку церкву він називав "крамницею обманів", різко критикуючи теологію і марновірства. Використовуючи біблійні сюжети і теми, Леонардо да Вінчі у своїх творах пропагував реалізм і радість життя.
Колоритною фігурою вільнодумства XVI ст. був французький філософ Мішель де Монтень (1533- 1592рр.). Виходячи з принципів скептицизму, Монтень висміює ідею безсмертя душі, марновірство духовенства, релігійну мораль і релігійний догматизм, хоч в цілому він і визнавав існування Бога.
Найбільшого значення в розвитку і обгрунтуванні вільнодумства в епоху Відродження набула наукова діяльність М. Коперника і Д. Бруно.
М. Коперник (1473-1543 рр.) піддав критиці геоцентричну систему Птолемея, згідно з якою центром Всесвіту вважалася Земля, навколо якої нібито рухались Сонце і планети. Він дав наукові докази геліоцентричної системи, за якою центром нашої планетної системи є Сонце. Це був відчутний удар по біблійному вченню про Всесвіт. Послідовники характеризували наукову діяльність М. Коперника як революційний акт, яким природознавство заявило про свою незалежність від теології.
Д. Бруно (1548-1600 рр.) рішуче відкинув непослідовність вчення про "двоякість істини". Істина належала лише науці, говорив Бруно. За його вченням, Всесвіт єдиний, матеріальний, вічний і нескінченний. Церква з виключною ворожістю ставилася до наукової діяльності Д. Бруно. Вимушений поневірятися по чужих країнах, Д. Бруно був схоплений інквізиторами і після восьмирічного ув'язнення засуджений до страти. 17 лютого 1600 р. в Римі на Площі квітів Д. Бруно було спалено.
Така сама доля спіткала й Л.Ваніні (1585- 1619 рр.). Його твори і виступи не були такими оригінальними, як у Д. Бруно, він не пішов далі пантеїзму. Але в історії назавжди страшним обвинуваченням інквізиції залишилася його мужня смерть. В похоронному савані і з факелом в руці його вели по вулиці, потім тягли конем, як труп самовбивці, після чого відрізали язик і спалили на вогнищі.
Нове піднесення вільнодумства пов'язане з розвитком матеріалізму в період ранніх буржуазних революцій в країнах Західної Європи (кінець XVI- XVII ст.). Це був час інтенсивного зростання продуктивних сил суспільства, посилення зв'язків між народами, нових успіхів і перемог науки. Розвиток природознавства потребував визволення науки від опіки церкви.
Вільнодумство цього періоду розвивалося під впливом геніальних ідей Г.Галілея (1564-1642 рр.), наукова діяльність якого була особливо разючою для релігії. Він одержав нові, ґрунтовніші підтвердження геліоцентричної системи М. Коперника і піддав критиці вчення про принципову відмінність "земного" від "небесного".
Галілей критично ставився до релігії, хоч змушений був це приховувати. "Тільки з смертю догми, - писав вчений, - починається наука". Своє критичне ставлення до релігії він прикривав теорією "двоякої істини" і не міг відійти від деїзму.
За боротьбу проти релігійних догм Г. Галілей переслідувався церквою і змушений був погодитися на принизливу процедуру відречення від вчення Г. Коперника. Проте після відречення він сказав про Землю: "А все ж таки вона крутиться!"
Сучасником Г. Галілея був мислитель Ф. Бекон (1561-1626 рр.) - родоначальник англійського матеріалізму і експериментальної науки. Ф. Бекон домагався звільнення від теології, від помилок, що закривають від нас дійсність. Об'єктивно сприяючи розвитку вільнодумства, він, однак, ніде не заявив про нього. Бекон не зміг піднятися вище теорії "двоякої істини".
Більш рішучий характер мало вільнодумство співвітчизника Ф. Бекона Т. Гоббса (1588-1679 рр.), який вів наполегливу боротьбу за витіснення релігії з філософії і науки, виступав проти теорії "двоякої істини", заперечував ідею бога і безсмертя душі.
Ще більш послідовно виявив свої вільнодумні погляди П. Гассенді (1592-1665 рр.) - французький вчений. Він написав ряд праць із природознавства, листувався з Г. Галілеєм, був прибічником і пропа-гандистом атомістичного вчення Епікура.
Видатною фігурою вільнодумства XVII ст. був Б. Спіноза (1632-1677рр.). 1670 р. Б. Спіноза видав "Богословсько-політичний трактат", в якому докладно виклав свої матеріалістичні і вільнодумні переконання. На його думку, основою всього світу є вічна, нескінченна субстанція, яку він ототожнював з природою. Спіноза доводив, що людина здатна пізнати природу, що наукове знання є єдиною формою знання. Ототожнюючи, як і Д. Бруно, бога з природою, Спіноза був, по суті, пантеїстом. Значною його заслугою є аналіз Біблії. Дослідник виявив у Старому Заповіті велику кількість суперечностей, довів, що Мойсей, якому богословська традиція приписувала авторство перших п'яти книг Біблії, не міг бути їхнім автором. Своїм "Богословсько-політичним трактатом" Спіноза викликав вороже ставлення до себе з боку ортодоксів. Завдяки цьому творові він уславився як вільнодумець, що поклав початок науковому аналізу Біблії.
Таким чином, XVI і XVII ст. ознаменувалися новими кроками в розвитку вільнодумних поглядів. Виступи з критикою релігії в переважній більшості маскувалися пантеїзмом і деїзмом.
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
Авиценна. Книга знання // Избр. филос. произведения. - М., 1990.
Анаксимандр // Фрагменти ранних греческих философов. - М., 1989. - Ч. 1.
Анаксимен // Там само,
Бейль П. І/ Исторический й критический словарь. - М., 1968. - Т. 1-2.
Бекон Ф. Новий Орган // Сочинения. - М., 1972. - Т. 2. Боккаччо Дж. Декамерон. - М., 1980. Бруно Дж. О бесконечности Вселенной й мира. - М., 1936. Ван Чун /І Антология мировой философии. - М., 1969. - Т. 1. Вольтер. Философские произведения. -М., 1988. Гельвеций К. Об уме // Сочинения. - М., 1974. - Т. 1. Гераклит // Фрагменти ранних греческих философов. - М., 1989. - Ч. 1.
Герцен А. Письма об изучении природні // Сочинения. - М., 1985. -1.1.
258
Гоббс Т. Основи философии // Сочинения. - М., 1989. - Т. 1.
Гольбах П. Система природи // Избр. филос. произведения. - М., 1964.
Дарвин Ч. Происхождение человека й половой отбор // Сочинения. - М., 1953. - Т. 5.
Демократ // Фрагменти ранних греческих философов. - М., 1989. - Ч. І.
Дидро Д. Племянник Рамо // Сочинения. - М., 1991. - Т. 2.
Дрогобич Юрій // Огородник І. В., Русин М. Ю. Українська філософія в іменах. - К., 1997. - С. 83-84.
Знгельс Ф. Анти-Дюринг // Сочинения. - Т. 20.
Знгельс Ф. К истории первоначального христианства // Сочинения. - Т. 22.
Зпикур І/ Фрагменти ранних греческих философов. - М., 1989. - Ч. 1.
Історія і теорія релігій та вільнодумства. - К., 1996.
Коллинз А. Философское исследование человеческой свободи // Английские материалисти XVIII в. - М., 1967. - Т. 2.
Коперник Н. Очерк нового механизма мира // Антология мировой литератури. - М., 1970. - Т. 2.
Ксенофан Ц Фрагменти ранних греческих философов. - М., 1989. - Ч. 1.
Ламетри Ж. Опит о свободе вьісказьшания мнений. - М., 1983.
Ленин В. Об отношениях рабочей партии к религии // ПСС. - М., 1967. - Т. 15.
Лукиан. Избранное. - М., 1952.
Лукреций Кар. О природе вещей. - М.; Л., 1945.
Маркс К. К критике гегелевской философии права // Сочинения. - М., 1970. - Т. 1.
Мелье Ж. Завещание. - М., 1954. " Монтень М. Опити. - М., Л.; 1960.
Ницше Ф. Антихристиашга // Сумерки богов. - М., 1990.
Рассел Б. Почему я не христианин. - М., 1987.
Свободомьісяие й атеизм в древности, средние века й в зпоху Возрождения. - М., 1986.
Спиноза Б. Богословско-политический трактат. - М., 1968.
Стоун Й. Происховдение. - М., 1985.
Тейяр де Шарден. Феномен человека. - М., 1980.
Фалес // Фрагменти ранних греческих философов. - М.,
1989. - Ч. 1.
Фейербах Л. Сущность христианства // Избр. филос. произведения. - М., 1955. - Т. 2.
Флоренский П. Столп й утверждение истини. - М., 1990.
Фрейд 3. Будущее одной иллюзии // Сумерки богов. - М.,
1990.
Черньаиевский Н. Суеверия й правила логики // Сочинения. - М., 1986. -Т. 1.
Штраус Д. Жизнь Иисуса. - М., 1992.
Loading...

 
 

Цікаве