WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Середньовічне вільнодумство - Реферат

Середньовічне вільнодумство - Реферат

Середньовічне вільнодумство.Встановлення феодального ладу у різних народів відбувалось не од-ночасно: в Китаї - у III-II ст. до н. е., в Індії - перші століття нашої ери, у Закавказзі та Середній Азії - у IV-VI ст., у Західній Європі - у V-VI ст., в Україні - у IX ст. Це був період остаточного формування більшості сучасних релігій. Релігійна ідеологія стала загальновизнаною ідеологією феодалізму. За феодальних часів навіть виступи проти релігії часто мали релігійну форму. Однак, незважаючи на виключне становище релігії у феодальному суспільстві, розвиток вільнодумства не припинився.
На Сході визначним його представником був таджицький вчений, поет і філософ О. Хайям (бл. 1040-1131 рр.), який заперечував істинність священних книг ісламу і високо оцінював науку. Вірші Хайяма "Рубаї" не тільки глибоко проникають у світ почуттів людини, вони сповнені філософських роздумів і відвертого вільнодумства. Хайям висміює релі-гійний заклик відмовитись від земних благ на користь благ, що чекають людину в потойбічному світі. Поет часто повторює і дотепно ілюструє думку, що єдиною реальною дійсністю є дійсність земна, лише вона має цінність.
Вже наприкінці X - початку XI ст. видатний син таджицького народу Ібн Сіна (Авіценна, 980- 1037 рр.) - вчений, філософ, поет, лікар - висуває теорію "двоякої істини", намагаючись довести незалежність науки і філософії від богослов'я і цим самим звільнити розвиток наукової думки від контролю духовенства. У своїх працях він заперечував божественну Ідею створення світу, стверджуючи, що світ має дві субстанції - матеріальну й ідеальну. Його теорія "двоякої істини" мала на той час прогресивне значення. Ідеї Ібн Сіни знайшли свій подальший розвиток у поглядах іншого видатного мислителя арабського світу про вічність матеріального світу, що довів панування в ньому суворої необхідності, відкидаючи, таким чином, чудеса і втручання Бога у звичайний перебіг подій. Продовжуючи розвивати теорію "двоякої істини", Ібн Рошд вважав, що шлях до вдосконалення людини лежить через науково-філософське знання, а не через містику й аскетизм, як твердять богослови.
Через араба Ібн Рощда (1126-1198 рр.), який народився і займався наукою і філософією у завойованій арабами Іспанії, вчення про "двояку істину" потрапляє до інших європейських країн, де воно стає відомим під назвою аверроїзму. Незважаючи на переслідування аверроїзму католицькою церквою, на його офіційне засудження у 1513 р. на Беневентському соборі, аверроїзм поклав початок тому "просвітительському вільнодумству", яке підготувало матеріалізм XVIII ст.
Значну роль у розвитку вільнодумства і матеріалізму епохи середньовіччя відіграв англійський філософ і природознавець Р. Бекон (1214-1294 рр.). Він є передвісником дослідної науки Нового часу. Р. Бекон вказував на безплідність відірваного від життя схоластичного методу, пропагував значення досвіду та експерименту в розвитку наукового знання. На його думку, філософія повинна спиратися на досвід, конкретні науки, особливе місце серед яких він відводив фізиці й математиці. Значне місце в творах Бекона посідає розкриття неуцтва й аморальності християнського ду-ховенства. Незважаючи на те, що Бекон утримувався від критики релігійних догматів, церква вбачала в його філософських і антиклерикальних поглядах небезпеку. За наказом духовних властей його було ув'язнено на 14 років.
Незважаючи на те, що в Європі V-XIV ст. панували теологія і церковна схоластика, видатні вчені, мислителі боролися за звільнення філософії з-під влади релігії.
Значну роль у поширенні ідей вільнодумства у середньовіччі відіграли численні народні антиклерикальні рухи (павлікани - у Візантії, богоміли - у Болгарії, катари - в південній Франції та Італії, лол-ларди - в Англії, таборити - в Чехії та ін.). Відображаючи в релігійній формі соціальний протест поневоленого селянства й міських низів проти феодальної експлуатації, ці рухи піддавали критиці державну релігію, яка стояла на сторожі інтересів дворянства і духовенства.
Продуктом народного вільнодумства є анонімні твори "Про трьох обманщиків", які набули значного поширення вже у XIII ст.
В Росії в ту епоху до матеріалізму і вільнодумства наближалися окремі групи єретичних течій: стри-гольників (70-ті роки XIV ст.) і новгородські єресі (кінець XV ст.). У 40-х роках XVI ст. ідеї вільнодумства знаходимо у висловлюваннях 1. Пересвє-това, який байдуже ставився до Святого Письма і виступав проти релігійного гніту. Однак найбільш видатними вільнодумцями XVI ст. були М. Башкін і Ф. Косой. М. Башкін заперечував ряд догматів пра-вослав'я, виступав проти кріпосництва і за це його запроторили до монастиря. Ф. Косой був ченцем, але зрікся чернецтва і став на шлях заперечення потойбічного життя й безсмертя душі, а також багатьох інших положень православ'я. Вчення Ф. Косого викликало появу численних богословських трактатів, з яких до нас і дійшли відомості про нього.
Представником вільнодумства в Україні був один з видатних вчених пізнього середньовіччя Юрій Дрогобич (1450-1494 рр.) - вчений енциклопедист, доктор філософії, медицини і вільних мистецтв, магістр астрономії, професор ряду університетів Європи. Ю.Дрогобич мав великий вплив на багатьох діячів епохи Відродження, в тому числі й на Коперника. Одним з перших сприяв поширенню гуманістичних ідей в Україні.
Таким чином, хоча виступи проти релігії в період середньовіччя були майже неможливі, окремі ідеї вільнодумства знайшли поширення в усіх країнах Європи. Ці ідеї підготували грунт для нового, більш розвинутого ступеня вільнодумства - вільнодумства буржуазного суспільства.
У.З. Вільнодумство епохи Відродження і періоду ранніх буржуазних революцій. Розвиток вільнодумства у Західній Європі продовжувався в період розкладу феодального суспільства і початку формування капі-талістичних відносин. Цей період припадає на XV- XVI ст.
Виникнення кагаталістичного укладу супроводжувалося розвитком науки, особливо природознавства, що сприяло посиленню матеріалістичної тенденції в філософії. Ця обставина, а також загострення класової боротьби у феодальному суспільстві сприяли відродженню античного вільнодумства і піднесенню його на новий, вищий щабель.
Виступи проти католицької церкви відбувалися в релігійній формі. Так, XIV-XV ст. в Англії мав місце рух проти папства, теоретиком якого виступав Д. Уїк-ліф (1320-1384 рр.) - релігійний реформатор, священик. Обмежена критика католицької церкви Д. Ушгі-фом була сприйнята народом з певною антирелігійною спрямованістю, зовсім не так, як він того бажав.
XV ст. ознаменувалося в Чехії могутнім рухом проти церкви, відомим під назвою гуситського. Ян Гус (1371-1415 рр.), який очолив цей рух, виступав проти авторитету церкви і протиставляв "Святому Письму" людський розум і досвід.
У XVI ст. у західноєвропейських країнах антифеодальний рух і боротьба проти католицької церкви набули найвищого виразу в Реформації, яка здійснила буржуазний ідеал "дешевої церкви".
Антикатолицькі настрої трудящих яскравовиявилися під час Селянської війни в Німеччині (1524- ф525 рр.). Одним з вождів цієї війни був Т. Мюнцер (1490-1525 рр.), який був пантеїстом, піддавав критиці не лише католицизм, а й усе християнство. Він не визнавав Біблії і засуджував вигадки про "царство Боже". Вчення Т. Мюнцера за суттю було революцій-ним, хоча за формою - релігійним.
В епоху Відродження вільнодумні ідеї набули досить значного поширення. До них звертаються філософи, вчені, письменники, публіцисти. Загальновідомим є твір "Декамерон" італійця Боккаччо (1313-1375 рр.). В ньому автор не тільки відверто висловлює своє вороже ставлення до попів і ченців, а й прямо виступає проти релігії. Так, в новелі про три кільця Боккаччо проводить думку, що іудаїзм, іслам і християнство за своєю суттю однакові.
Німецький гуманіст У. Ґуттен (1488-1523 рр.), незважаючи на те, що сам належав до поміркованого крила реформізму, своїми творами об'єктивно сприяв поширенню вільнодумства, бо перевершив своїх су-I часників у сатиричному викритті богословських не-і доречностей.
У цей самий період добре відомий П. Помпонацці (1462-1524 рр.) з Падуї, посилаючись на матеріалізм, відкинув догмат про безсмертя душі і протиставив йому твердження
Loading...

 
 

Цікаве