WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Структура Луціко-Житомирської, Римо-Католицької діецезії в кінці XVIII - на поч. XX ст. - Реферат

Структура Луціко-Житомирської, Римо-Католицької діецезії в кінці XVIII - на поч. XX ст. - Реферат

одружених, розведених, тих хто посповідався та прийняв причастя, старих людей, яким більше 90 років, та ін. Наприклад: у 1862 році у Волинській губернії проживало 174 994 римо-католики; народилося протягом цього року 6 669 дітей, з них незаконороджених - 315; померло - 4613; одружились - 1947; вибуло з католицької церкви в православну - 89 [12, 21].
Парафіяльне духовенство було наділено функціями контролю: воно повинно було слідкувати, щоб віруючі регулярно ходили до костьолу, сповідалися та причащалися.
Потрібно відзначити постійне зростання кількості римо-католиків у Луцько-Житомирській дієцезії. Група католицького населення становила десяту частину серед інших віросповідувань (див. табл. 3).
Таблиця 3
Кількість жителів Волинської губернії за віросповідуванням
1863 р. 1912 р.
Православні 1 171 356 2 698 377
Католики 172 266 348 485
Протестанти 2 202 189 007
Євреї 175 833 548 176
Караїми 253 326
Магометяни 237 1 004
Складено: [12; 13].
Найбільша кількість римо-католиків порівняно з представниками інших конфесій проживала у Луцьку - третина всього населення. Причиною цього було те, що тут довгий час перебувала єпископська кафедра (з 1428 р.), єзуїтський колегіум та велика кількість монастирів, різних чернечих орденів. Серед повітів найбільша кількість римо-католиків проживала в Житомирському та Новоград-Волинському повітах, що було зумовлене становленням Житомира адміністративним центром губернії і переведенням до нього римо-католицької єпископської кафедри [12, 22].
Отже, можна стверджувати, що, незважаючи на політичні, економічні та соціальні обставини, які склалися на Волині у період після поділів Речі Посполитої, римо-католицька віра залишалася однією з найпоширеніших на території губернії. Упродовж ХІХ ст. кількість римо-католицького духовенства та парафіян зросла. Що ж до католицьких монастирів на території Луцько-Житомирської дієцезії, то їх кількість суттєво зменшилася внаслідок польських повстань 1830-1831рр. та 1863 рр.
Уже 3 грудня 1831 року Комітет у справах західних губерній затвердив правила ліквідації католицьких монастирів. Усі вони поділялися на три категорії: 1) ті, які брали безпосередню участь у повстані; 2) ті, які мали залежних селян-католиків; 3) ті, які не мали мінімальної кількості ченців згідно з канонічними правилами. Згідно з цими правилами, на Волині було закрито 35 монастирів: Торговицький, Козинський, Каменекотерський, Чарторийський, Невірківський, Кульчинський, Старокостянтинівський домініканський, Шумбарський, Берестецький, Теофільпольський тринітарський, Чуднівський, Нарковицький, Янівецький, Кустинський бернардинські, Городиський, Дорогостайський, Лабунський, Киселінський, Олевський, Ушомирський, Топоржинський, Аннопольський кармелітів древніх правил, Володимирський, Устилузький, Острозький капуцинський, Нововишневецький кармелітів босих, Шумський, Кременецький, Дружкопольський, Корецький, Івницький францисканський, Затуржецький, Радзихівський, Коднянський августинський та Берездівський маріанів [10].
25 грудня 1841 р. було видано два інші царські укази про передачу в казну населених маєтків єпископату і монастирів та переведення їхніх селян у відання держави. Згідно з цими указами монастирі поділялися на штатні та нештатні, а штатні, у свою чергу, ще на три розряди, монахи переводилися на державний оклад. Залежно від розряду встановлювалися штати монастиря та розміри плати монахам. Монастирям дозволялося тримати більшу кількість ченців, ніж це встановлювалося штатними єпископами, але ті, хто не значився в них, плати не отримували. До штату першорозрядного чоловічого монастиря входили 22 монахи, другорозрядного - 16, третьорозрядного - 13. Штат жіночого першорозрядного монастиря складався з 19 черниць, другорозрядного - із 16 і третьорозрядного - з 11 черниць. Із 1843 року усі монастирі були підпорядковані візитатору, представнику білого духовенства, якого вибирало єпархіальне керівництво.
У 1851 році прийнято закон про порядок поповнення штатних римо-католицьких монастирів ченцями за рахунок заштатних і про ліквідацію тих монастирів, в яких було менше ніж 8 ченці. Заштатні монастирі зачинялися, коли у них зоставалося менше ніж 8 монахів, а прийом нових не допускався. Коли ж з'являлися вакансії у штатних монастирях, то туди переводилися монахи із заштатних [11]. Це призвело до ще більшого зменшення кількості монастирів у Луцько-Житомирській дієцезії. Якщо у 1866 році у ній було 8 чоловічих монастирів (Бердичівський, Межиріч-Острожський, Заславський, Дедеркальський, Старокостянтинівський, Ходорківський, Дубенський та Луцький жіночий (бригіток)), то в 1883 році залишилося 6 монастирів (Заславський бернардинський, Дедеркальський реформатський, Старокостянтинівський, Ходорківський і Вінницький капуцинський жіночий кармелітський монастир), а в 1887 році лише три монастирі - Заславський, Вінницький та Дубенський. На початку ХХ ст. у дієцезії чинним був лише один Заславський бернардинський монастир.
Якщо ж говорити про кількість чернечого римо-католицького духовенства, то варто зазначити, що спостерігається постійне зменшення кількості ченців. Наприклад, у 1803 році у Луцько-Житомирській дієцезії було 388 ченців та 45 черниць; у 1883 році в дієцезії нараховувалося 56 ченців у монастирях губернії та 14 ченців, які не мали монастирів свого ордену і були при різних костьолах дієцезії, а ткож 8 черниць - кармеліток Дубенського монастиря та 4 черниці - домініканки, котрі були зараховані до цього монастиря. У 1914 році у Заславському бернардинському монастирі перебувало 3 ченці, 2 ієреї, які проживали у монастирі. Всього в дієцезії ще було 7 ченців, які не мали монастирів свого ордену удієцезії (див. табл. 4).
Таблиця 4
Монастирі Луцько-Житомирської дієцезії (1846-1914 рр.)
1846 р. 1850 р. 1870 р. 1907 р. 1914 р.
Чоловічі
Штатні 5 7 5 1 1
Ченців 76 80 53 10 12
Заштатні 10 5
Ченців 93 70
Жіночі
Штатні 1 1 1
Черниць 14 11 9
Заштатні 2 3 1
Черниць 31 39 11
Складено: [2; 3; 4; 6; 7].
Отже, католицтво було пануючим віросповідданям у Речі Посполитій, але із входженям її земель до складу Російської імперії вважалося терпимим. Царський уряд змушений рахуватися з магнатами та поміщиками цієї території, які в основному були католиками, з католицьким духовенством, яке при своїх костьолах та монастирях займалося вихованням молоді. Відносини уряду з католицизмом складалися по-різному, то вони були досить спокійними - як у часи Катерини ІІ та Павла І, то досить напруженими - при Миколі І, що було викликано участю католицького духовенства у повстанні 1830-1831 років і самовільним переходом частини уніатів у католицизм. Після придушеня повстання 1863 р. політика царизму стає ще більш жорсткішою стосовно римо-католицького духовенства. Всі ці події не могли не позначитися на територіально-адміністративному устрої римо-католицької церкви. Незважаючи на те, що в кінці XVIII на початку ХХ ст. структура римо-католицької церкви на Волині в основному зберігалася така ж, як і в минулі часи, але у зв'язку з тим, що після поділів Речі Посполитої перед російським урядом постала проблема включення Правобережної України, і у тому числі й Волині, в систему єдиної імперської держави, починається наступ на римо-католицизм. Встановлюється самовільний територіальний та адміністративний поділ, церква перетворюється на деравне відомство, усі сфери її діяльності регламентуються державними законами, ведеться цілеспрямована політика на зменшення впливу римо-католицької церкви в житті краю, на її знищення як такої.
Джерела та література
1. Державний архів Житомирської області, ф. 178, оп. 1, спр. 557.
2. Там само, оп. 2, спр. 631.
3. Там само, спр.771
4. Там само, оп. 4, спр. 95
5. Там само, оп. 7, спр. 367
6. Там само, спр 866.
7. Там само, спр. 3470
8. Центральний державний історичний архів у м. Києві, ф. 442, оп. 419, спр. 111.
9. Там само, спр. 113.
10. Там само, оп. 421, спр. 45
11. Там само, оп. 789, спр. 84.
12. Иноверцы в Волынской губернии. - К., 1863. - 22 с.
13. Обзор Волынской губернии за 1912 г. Приложение ко всеподданейшому отчету Волынского губернатора. - Житомир, 1913. - 183 с.
Loading...

 
 

Цікаве