WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Структура Луціко-Житомирської, Римо-Католицької діецезії в кінці XVIII - на поч. XX ст. - Реферат

Структура Луціко-Житомирської, Римо-Католицької діецезії в кінці XVIII - на поч. XX ст. - Реферат

Структура Луцько-Житомирської римо-католицькоїдієцезії в кінці XVIII - на початку ХХ ст.
У радянській історіографії праці, присвячені історії католицької церкви, з'являлися рідко, до того ж у них, як правило, розглядалася соціально-економічна історія, а питання адміністративної структури римо-католицької церкви не отримали достатнього висвітлення. Поза увагою радянських дослідникі, зокрема, залишався період діяльності католицької церкви XVIII - початку ХХ ст., тобто під час перебування українських земель у складі Російської імперії.
У статті планується розглянути становище католицької церкви в Луцько-Житомирській дієцезії, її внутрішню організацію та адміністративну структуру. Це дасть змогу детальніше ознайомитися з історією римо-католицької церкви на Волині та побачити становище цієї церкви у державі.
В основу статті покладено документи з Державного архіву Житомирської області, де широко представлені статистичні матеріали ХІХ - початку ХХ ст., які висвітлюють становище римо-католицької церкви у деканатах та дієцезії, кількість духовенства та віруючих, костьолів і монастирів, динаміку народжуваності та смертності, територію тощо.
Дієцезія - це територіально-адміністративна одиниця організації римо-католицької церкви. До поділів Речі Посполитої до Луцької дієцезії входили парафії майже всієї Волині, Підляшшя, Брацлавщини і Полісся, які утворювали 14 деканатів (церковно-адміністративних одиниць, що об'єднували парафії на певній території дієцезії) [4, 309-312].
У роки поділів Речі Посполитої (1772-1795) організація католицької церкви зазнала значних адміністративно-територіальних змін. 6 (17) вересня 1795 року указом Катерини ІІ було ліквідовано серед інших Луцьку дієцезію, на зміну якій з'явилась Пінська. До її складу ввійшли Волинська та Мінська губернії. Очолив новостворену дієцезію київський єпископ Цецішевський.
Політика імператриці стосовно католицької церкви базувалася на таких засадах: духовенство не повинно було підкорятися ніякій владі, що знаходилася поза кордонами імперії, перебування іноземного духовенства на території Російської імперії заборонялося, те духовенство, яке не присягло на вірність цариці, позбавлялося духовного сану.
Жорстка політика царської влади щодо католицької церкви змінилася після смерті Катерини ІІ. Її наступник на троні Павло І запросив до Петербурга останнього апостольського нунція в Польщі Лаврентія Літту для здійснення реорганізації римо-католицької церкви в Росії. Після низки узгоджень із владою у 1798 році відбувається новий розподіл дієцезій: було створено шість нових дієцезій і серед них - Луцько-Житомирську. Єпископом Луцько-Житомирської дієцезії залишається Каспер-Казимир Цецішевський.
За період з 1795 по 1914 рр. у Луцько-Житомирській дієцезії змінилося сім єпископів: Каспер-Казимир Цецішевський (1798-1828), Михайло Півницький (1831-1845), Каспер Боровський (1848-1883), Симон-Мартин Козловський (1883-1891), Кирило Любовідзький (1897-1898), Болєслав-Єроним Клопотовський (1899-1901), Кароль-Антоній Недзялковський (1901-1911).
Перший луцько-Житомирський єпископ Каспер-Казимир Цецішевський одразу після утворення цієї нової дієцезії перейшов до Луцька. Однак його наступник єпископ Михайло Півницький свою резиденцію разом із консисторєю і семінарією мусив перенести до Житомира. Після смерті єпископа М. Півницького почалися довгі перерви в наступництві луцько-житомирських пасторів, які навмисне викликала царська влада, щоб ще більше послабити римо-католицьку церкву на Волині. Перша вакансія тривала три роки. Наступна вакансія продовжувалася п'ять років, після того, як луцько-житомирський єпископ Симон-Мартин Козловський був призначений могилівським архієпископом у 1892 році. Його наступник єпископ Кирило Любовідзький недовго керував справами дієцезії (1897-1898 рр.), після його смерті дієцезія два роки була без єпископа. З 1911 по 1916 рр. Луцько-Житомирська дієцезія знову залишилася без керівника.
Структура дієцезій і деканальна сітка, змінені та розбудовані на межі XVIII-XIX ст., залишилися без особливих змін аж допочатку ХХ ст.
Незважаючи на важке становище римо-католицької церкви, кількість деканатів у Луцько-Житомирській дієцезії в основному залишалася незмінною, коливалася в межах 12-14. Лише після підписання конкордату Росії з Папою (із серпня 1847 р.) сталися певні територіальні зміни в дієцезії: вона розширилася за рахунок деканатів, що були в Київській губернії, ординатором став Каспер Боровський (1848-1883), із цього часу дієцезія складається із 17 деканатів і близько 170 парафій. Нове поповнення Луцько-Житомирської дієцезії відбувається у 1866 р. після приєднання до неї деканатів Кам'янецької дієцезії. Утворення деканатів залежало від дієцезіального єпископа, а межі деканатів повині були співпадати з межами повітів. Наприклад, межі Луцького деканату збігалися з межами Луцького повіту.
Що ж до парафіяльної сітки, то вона не відрізнялась якимись бурхливими процесами. Створення нових парафій повністю залежало від рішення царської влади, яка всіма засобами намагалася гальмувати процес утворення нових осередків римо-католицької віри. Якщо не було можливості заборонити створення нової парафії, то царський уряд швидше погоджувався на створення філії парафіяльного костьолу, або дозволяв відкрити каплицю, внаслідок чого при досить стабільному розвитку парафіяльної сітки помітне збільшення кількості каплиць, які повині були задовільняти душпастирські потреби. 14 липня 1819 р. було прийнято указ про будівництво костьолів лише у тих місцях, де була достатня кількість парафіян, не менше 400 осіб чоловіічої статі. У костьолах та каплицях побудованих самовільно, не призначалися ксьондзи, а їх приписували до парафіяльних костьолів. Така політика, хоч і не так інтенсивно проводилась і у 40-50-х роках. Наприклад, у 1847 р. у Луцько-Житомирській дієцезії було 257 каплиць, де здійснювалися богослужіння в певні дні, визначені для цього духовною колегією [9]. У 1870 р. у дієцезії вже було 596 каплиць [10]. Зменшення кількості каплиць простежується вже лише у кінці ХІХ - на початку ХХ ст (див. табл. 1).
Таблиця 1
Кількість парафій, філій та каплиць у Луцько-Житомирській дієцезії (1827-1914 рр.)
1827 р. 1846 р. 1850 р. 1870 р. 1892 р. 1907 р. 1914 р.
Парафіяльні костьоли 81 113 164 257 245 243 254
Філії 2 12 16 56 52 61 46
Каплиці 0 259 370 595 359 323 333
Складено: [1; 2; 3; 4; 5; 6; 7].
Кількість парафій у кожному деканаті не була однаковою і сталою, оскільки вона залежала від кількості костьолів.
У 1843 році усі римо-католицькі парафії були поділені на п'ять класів, для утриманя духовенства виділено штати. У 1847 році у Луцько-Житомирській дієцезії було: 1 костел першого класу в Луцьку, що отримував 600 крб. сріблом у рік; 4 костьоли другого класу в Ковелі, Новоград-Волинську, Корці та Полонці з утриманням 500 крб. сріблом, 20 костьолів третього класу, які отримували 400 крб.; 33 костьоли четвертого класу, на які припало по 275крб.; та 43 костьоли п'ятого класу, що повині були розраховувати свої видатки на суму у 230 крб. на рік [8]. Під час ліквідації парафій кошти, які виділялися на їх утримання, розділялися між іншими парафіями, а при створенні нових відбувався перехід існуючих парафій у нижчі класи, зі зменшенням кількості грошей на їх утримання.
Кількість священиків у Луцько-Житомирській дієцезії також не була сталою і визначалася , передусім, ставленням влади до поляків-католиків (див. табл. 2).
Таблиця 2
Кількість римо-католицького духовенства у Луцько-Житомирській дієцезії (1827-1914 рр.)
1827 р. 1846 р. 1850 р. 1870 р. 1892 р. 1907 р. 1914 р.
Парафіяльні адміністратори 81 91 131 242 216 225 240
Вікарії, вівтаристи, філіалісти та інш. 40 66 83 103 30 34 46
Складено: [1; 2; 3; 4; 5; 6; 7].
Були періоди, коли російський уряд проводив цілеспрямовану політику на знищення, усунення від посад католицьких священиків, особливо після поразки польських повстань 1830-1831 рр. та 1863 рр. Цей же період відзначається процесом закритття великої кількості костьолів та монастирів.
Важливим видом діяльності парафіяльного духовенства був облік віруючих. У спеціальних книгах щорічно зазначалася кількіксть новонароджених, померлих, хрещених, щеплених від віспи,
Loading...

 
 

Цікаве