WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Становлення Української Православної Церкви (УПЦ) - Реферат

Становлення Української Православної Церкви (УПЦ) - Реферат

Успіння у Володимирі та Боголюбський монастир.
Багато церков збудовано нашими архіпастирями, приватними особами і цілими народними общинами. З часом храмів, особливо по містах, стало дуже багато, про що можна судити по звістках літописів про різні міські пожежі; наприклад у 1124 році у Києві згоріло до 600 церков, у Володимирі в 1185 році - 32, у Новгороді в 1217 році - до 20 тільки в одній половині міста і т.д. Утім, церкви були більшою частиною дерев'яні. Кам'яних було трохи, для їх будівництва зверталися звичайно до помочі грецьких або німецьких майстрів. При звістці про поновлення Суздальского собору в 1193 роцілітописець, як про чудо, помічає, що єпископ Іоанн не шукав для того майстрів від німців, а задовольнявся своїми російськими.
Церква була не тільки місцем богослужіння, а й осередком громадського, економічного й освітнього життя, бо коло церкви відбувалися зібрання для вирішення громадських справ, виникали ринки (ярмарки), засновувалася школа та шпиталь, а через те парафіяльні церкви мали особливо важливе значення. Разом з парафіяльними церквами в нас виникли монастирі - чоловічі й жіночі. Наші князі були фундаторами й монастирів, за їх прикладом ішли й приватні особи. Перші монастирі бачимо в Києві, а серед них перше місце належить Києво-Печерському монастиреві, заснованому в другій половині 11 ст. преподобними Антонієм та Феодосієм. Він послужив зразком та прикладом для всіх наших монастирів, був освітнім центром, бав багато церковних діячів і мав взагалі велике значення в релігійному житті українського народу аж до самої революції 1917 року.
Російська церква була улаштована у виді особистої митрополії Константинопольского патріархату. Першим її митрополитом був митрополит Михаїл († 992 р.), якого Володимир узяв із Корсуня. Під час його діяльності християнство тільки почало своє поширенні по Русі, унаслідок чого Російська митрополія при ньому ще не встигла улаштуватися. Перший правильний устрій дав їй його спадкоємець Леонтій († 1008 р.), що у 992 р. розділив її на єпархії і призначив перших єпархіальних єпископів. Свою кафедру перші митрополити до великого князя Ярослава мали в Переяславі, потім, при Ярославі, коли було споруджено київський Софійський собор із митрополичим будинком, перейшли на проживання в Київ.
Російські митрополити обиралися й призначалися в Греції самим патріархом за згодою імператора і, зрозуміло, із греків. Тому, на Русі вони були чужими людьми і за походженням, і по мові, і по національним симпатіям, й не мали до себе довіри ні в князів, ні в народі. Потрібно при цьому мати на увазі і ту "дурну" репутацію, якою греки здавна користувалися на Русі і яку висловлено в замітці літописця: "суть бо Греци льстиви и до сего дне". При тому ж до Російської митрополії направлялись навіть не кращі люди з греків. З 25 митрополитів-греків у перші чотири з половиною сторіччя існування Російської Церкви не більш 5-6 чоловік заявили себе освіченими і благочестивими. Це такі як Георгій (з 1062 р.), людина освічена, але, як чужий пастир, покинув свою паству під час міжусобиці дітей Ярослава; його спадкоємець Іоанн II (з 1077 р.), за свідченням літопису, навчений книгами, до всіх ласкавий, покірливий, мовчазний і водночас красномовний, коли потрібно було святими книгами тішити сумних; Ничипор І, відомий своїми посланнями до Мономаха. Інші тільки мимохіть згадуються в літописах, а про одного - Іоанна Ш (з 1089 р.) навіть прямо замічено, що він був не освічений і простий розумом. Тим часом деякі митрополити з російських лишили після себе добрі спогади і по своїй досвіченості, і по благочестю, і по благодійству до пастви. Ось порядок перших митрополитів: 1) Михаїл; 2) Леонтій; 3) Іоанн (з 1008 р.); 4) Феопемпт (з 1036 р.); 5) Святий Іларіон (з 1051 р.); 6) Георгій (з 1062 р.); 7) Святий Іоанн ІІ (з 1077 р.); 8) Іоанн Ш (з 1089 р.); 9) Єфрем (з 1089 р.); 10) Миколай (з 1097 р.); 11) Ничипор І(з 1104 р.); 12) Микита (з 1122 р.); 13) Михаїл (з 1130 р.); 14) Климент Смолятич (з 1147 р.); 15) Костянтин (з 1156 р.); 16) Феодор (із 1161 р.); 17) Іоанн IV (з 1164 р.); 18) Костянтин ІІ (з 1167 р.); 19) Ничипор ІІ (з 1182 р.); 20) Матфій (з 1201 р.); 21) Кирил (з 1224 р.); 22) Іосиф (з 1237 р.).
Церковне життя, проте, у багатьох відношеннях і саме не могла не підпадати під вплив влади держави. Розподіл Русі, насамперед, відбився на єпархіальному розподілі. Перший розподіл Російської церкви на єпархії, як ми бачили, було зроблено в 992 році митрополитом Леонтієм. Всіх єпархій, улаштованих тоді, літопис нараховує шість: у Києві, Новгороді, Чернігові, Ростові, Володимирі Волинським та в Бєлгороді, але слід додати до цього переліку, що тоді були поставлені єпископи і в інші міста такі як Тмуторокань, Турів і Полоцьк, де князями сиділи діти Володимира. Протягом наступного часу до другої половини 12 ст. встановлено ще декілька єпархій, так що усіх стало аж 15, окрім Київської митрополії: Новгородська, Ростовська, Володимирська що на Волині, Бєлгородська, Чернігівська, Юр'ївська, Переяславська, Холмська, Полоцька, Турівська, Смоленська, Перемишльська, Галицька, Рязанська та Володимирська що на Клязьмі. Межи їх розповсюджень близько збігалися з межами відповідних їм князівств. Внаслідок старого релігійного ладу суспільства всяка суспільна спілка зосереджувалася звичайно біля якої-небудь святині, храму, і була, дивлячись за розміром, у формі або приходу, або єпархії. Новий уділ, відокремившись від старого, намагався зробитися самостійним і в церковному відношенні, завести в себе особливу єпархію, тому що цивільна самостійність без церковної здавалася неповною. Так, у 12 ст. після виділення нових князівств із старих, із Переяславського уділу - Смоленського, із Волинського - Галицького, із Чернігівського - Рязанського, явилися і нові єпархії: Смоленська - у 1137 році, Галицька - у 1157 році, Рязанська - у 1198 році. З падінням уділу знищувалася і єпархія; наприклад, наприкінці 11 ст. після зруйнування половцями Тмуторокані занепала і тамтешня єпархія. Піднесення уділу піднімало і її єпархію; у 1165 р. багатий Новгород виклопотав своєму владиці Іоанну титул архієпископа, - тоді ще перший і єдиний на Русі. Далі, якою б не міцною була єдність Російської церкви і як би вона не піклувалася про те, щоб зберегти цю єдність, звичайне прагнення кожного уділу до самостійності, до меншої
Loading...

 
 

Цікаве