WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Становлення Української Православної Церкви. - Реферат

Становлення Української Православної Церкви. - Реферат

Реферат
на тему: "Становлення
Української Православної Церкви"
?
Утворення Київської держави в 9 ст. допомагає зміцненню зв'язків з греками. Військові походи, дипломатичні зносини й особливо торговельні зв'язки Київської Русі з Візантією утворюють сприятливі обставини для поширення християнства серед наших предків. Спершу приймають його верхи нашого громадянства, а від них воно переходить і в низи. Брак потрібних для того джерел не дає можливості простежити оцей процес повільної християнізації нашого народу. Стародавня традиція наша вказує сліди християнства в Києві ще в 9 ст. у зв'язку з легендою про князів Аскольда та Діра. З певністю можна твердити, що в першій половині 10 ст. в Києві вже була церква Святого пророка Ілії. Болгарські похода Святослава ще дужче збільшують впливи християнства, і в останній чверті 10 ст. кількість його прихильників стає настільки великою, що ставиться питання про перехід державної влади на бік нової релігії. Боротьба партій християнської, з одного боку, і прихильників старих національних вірувань, з другого, часами дуже загострювались.
Великий князь Святий Володимир (980-1015) з мотивів державно-політичного характеру, оцінивши значення міцної організації християнської церкви для державного будівництва, рішуче стає на бік християнства і близько 988 р. охрестився сам зі своєю родиною й почав ширити християнство скрізь по своїй державі. Князь повелів винищувати ідолів: Перуна прив'язали до кінського хвоста і потягли в Дніпро, по дорозі били його палицями. Після винищування ідолів духовенство і князь ходили по місту з проповіддю. Багато киян хрестилися з радістю; другі не хотіли і слухати проповіді; треті коливалися, як коливався колись і сам князь. Тоді Володимир видав повеління, щоб в наступний день усі нехрещені явилися до ріки, а хто не явиться, буде супротивником князю.
Це вирішило здивування тих, що коливалися. "Якби нова віра була б не гарною, - думали вони, - то князь та бояри не прийняли б її", і пішли хреститися; інші явилися на ріку зі страху. Завзяті язичники бігли від княжого гніву в степи та ліси. На інший день після княжого повеління на Дніпрі відбулося загальне водохрещення народу. Тоді, по слову благочестивого літописця, земля і небо раділи, бачачи велику кількість людей, що рятуються. "Боже великий, сотворивши небо и землю, - волав у радісному захопленні Володимир, - призри на новых людей Своих, дай им. Господи, уведать Тебя, как уведали страны христианские, и утверди в них веру правую и несовратимую".
Після водохрещення князя, княжого війська та всього стольного Києва християнство зробилося на Русі пануючою вірою. Водночас пішло утворення особистої помісною Російської церкви, для існування якої були в наявності всі потрібні умови. Вона мала в Києві значну паству, що незабаром почала ще збільшуватися через поширення щирої віри і поза Києвом, серед різних слов'янських та інородницьких племенах Русі; мала свою ієрархію, що складалася з митрополита Михаїла, єпископів та священиків, що прибули з Константинополя і Корсуня, і, мабуть, декількох своїх старих, тубільних. Безпосередньо після водохрещення народу великий князь став усюди будувати для її богослужіння святі храми. Поступово стали визначатися і відношення нової церкви до її матері - церкви Грецької, а також місцеві внутрішні її відношення державного і суспільного характеру.
Богослужіння на слов'янській мові в перекладах Святих Кирила та Мефодія, полегшувало справу розповсюдження запозиченої від греків релігії, й вона вільно скрізь знаходила собі прихильників. Поганство наших предків, ще слабко розвинене і, мабуть, не оформлене в релігійну систему, ще не мало сильної зовнішньої організації, не мало храмів і виробленої жрецької верстви й було більше зв'язане з сімейно-родовим побутом, ніж із громадським, не в силах було дати поважний опір християнству з його розвиненою догмою і дуже солідною та складною церковною організацією, й остання, при активній участі державної влади, витісняла поганство. Чим ближче до Києва лежала місцевість, тим легше прищеплювалося тут християнство, в далеких же північних краях (як в Новгороді) не обходилося без зовнішнього примусу. Залежало це від культурного розвитку краю. Кадри священиків та єпископів провадили справу розповсюдження християнства. Наступники Святого Володимира, особливо Ярослав І (1019-1054), продовжували розпочату справу. Поганство остаточно уступило своє місце християнству в 11 ст. і, таким чином, почалося історичне життя Православної церкви.
Святий Володимир з метою тіснішого зближення з Візантією оженився з сестрою грецьких імператорів царівною Анною і підтримував зв'язки з греками. Християнське богослужіння мало величезне значення в справі поширення християнства та втілення його в народні маси. Тому й сам Володимир і його наступники виявили жваву будівничу діяльність - старанно будували церкви.
Першим будівельником храмів був перший російський князь-християнин, Святий Володимир, який повелів після водохрещення народу "рубить церкви по градам". У Києві він особисто поставив церкву в ім'я святого Василія (свого Ангела по християнському імені) на пагорбі, де стояв ідол Перуна. Іншу церкву, кам'яну, в ім'я Успіння Богородиці, він побудував на місці вбивства варягів Феодора та Іоанна за допомогою грецьких майстрів, які будували її 5 років (до 996 р.), прикрасив її сріблом та золотом, і призначив на її утримання десятину від свого маєтку і своїх міст, від чого вона і була названа Десятинною. Залишилося після нього і декілька інших церков, - у Берестові, у Васильові, Вишгороді і т.д.
Після Володимира старанними будівельниками церков стали його діти - Мстислав і Ярослав. Перший збудував Собор Спасу в Чернігові, другий - багату Київську Софію на зразок Софії Цареградської, церкву Благовіщення на Золотих Воротах Києва, "да радость будет граду тому всегда святым Благовещением", церкви в київських монастирях святого Георгія (Ангела великого князя) і Святої Ірини (Ангела його дружини). Його син Володимир збудував Софію Новгородську. Володимир Мономах будував собори у Ростові і Смоленську, син його Юрій - у Суздалі, Андрій Боголюбский - багатющий Собор Успіння у Володимирі та Боголюбський монастир.
Багато церков збудовано нашими архіпастирями, приватними особами і цілими народними общинами. З часом храмів, особливо по містах, стало дуже багато, про що можна судити по звістках літописів про різні міські пожежі; наприклад у 1124 році у Києві згоріло до 600 церков, у Володимирі в 1185 році - 32, у Новгороді в 1217 році - до 20 тільки в одній половині міста і т.д. Утім, церкви були більшою частиною дерев'яні. Кам'яних було трохи, для їх будівництва зверталися звичайно до помочі грецьких або німецьких майстрів. При звістці про поновлення Суздальского собору в 1193 році літописець, як про чудо, помічає, що єпископ Іоанн не шукав для того майстрів від німців, а задовольнявся своїми російськими.
Церква була не тільки місцем богослужіння, а й осередком громадського,економічного й освітнього життя, бо коло церкви відбувалися зібрання для вирішення громадських справ, виникали ринки (ярмарки), засновувалася школа та шпиталь, а через те парафіяльні церкви мали особливо важливе значення. Разом з парафіяльними церквами в нас виникли монастирі - чоловічі й жіночі. Наші князі були фундаторами й монастирів, за їх прикладом ішли й приватні особи. Перші монастирі бачимо в Києві, а серед них перше місце належить Києво-Печерському монастиреві, заснованому в другій половині 11 ст. преподобними Антонієм та Феодосієм. Він послужив зразком та прикладом для всіх наших монастирів, був освітнім центром, бав багато церковних діячів і мав взагалі велике значення в релігійному житті українського народу аж до самої революції 1917 року.
Російська церква була улаштована у виді особистої митрополії Константинопольского патріархату. Першим її митрополитом був
Loading...

 
 

Цікаве