WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Соціальпо-політичні та історичні причини виникнення уніатства в Україні. - Реферат

Соціальпо-політичні та історичні причини виникнення уніатства в Україні. - Реферат

намаганнях до очищення і піднесення рівня релігійного життя і церковних відносин дуже скоро опинилися у напружених стосунках з єпископами. (Грушевський М.С. Очерк истории украинского народа. - К., 1990. - С. 1). Ці відносини загострювалися ще й тим, що константинопольські та інші пат-ріархи рішуче переходили на бік братств, саме в них вбачаючи риси майбутньої української православної церкви. Патріархи звільняють братства з-під влади єпископів, надаючи їм право підпорядкування безпосередньо патріархові,надають широкі права нагляду за церковним життям і взагалі сприяють братському рухові. Але ці втручання патріархів та їх підтримка братств викликають тільки величезне невдоволення єпископів, і серед них виникає думка взагалі вийти з-під влади патріархів.
Замість захоплених уніатами церков і монастирів створюються інші, які набувають особливо важливого культурного й національного значення. Рух охоплює дедалі більші маси населення, виходить на вулиці, де часом виникають збройні сутички; найбільш відомий епізод - вбивство під час вуличного руху в 1623 р. полоцького уніатського архієпископа Йосафата Кунце-вича. Воно спричинилося тому, що на полоцьку єпархію було призначено православного єпископа Мелетія Смотрицького, до якого перейшла відразу велика кількість парафій. Це не на жарт стурбувало Й.Кунцевича, і він почав мститися православним. Зрештою, виник гострий конфлікт з населенням м.Вітебська, що призвів до вбивства уніатського архієпископа. Але ці події не припинили широкої антиуніатської і антикатолицької боротьби. Незабаром спалахують одне за одним повстання проти національного, соціального і релігійного гноблення: Т.Трясила в 1630 р., Сулими в 1635 р., П.Павлюка і Д.Гури в 1637 р., Я.Ост-рянина та К.Скидана в 1638 р. На них королівський уряд відповів жорстокими репресіями.
Отже, як зазначає відомий історик України М.С.Грушевський, питання про збереження православної церкви набуває значення всенародної, національної справи і на тривалий час надає українському культурному життю, яке оживилося завдяки цьому рухові, сильно вираженого релігійного, власне, віросповідального характеру (Грушевський М.С. Очерк истории украинского на-рода.-С. 150).
Сподівання православних відстояти свою церкву та "лікувати" унію у законодавчий спосіб завдяки сеймовому законодавству не здійснилися. Щоправда, після тривалих безплідних зусиль православній шляхті на сеймі 1607 р. вдалося за сприятливого збігу обставин досягти законодавчого визнання своєї церкви. Маючи проти себе вороже настроєний рух польської шляхти, так званих рокошан, сейм не наважився відкрито відхилити вимоги православних, проте, дуже скоро він безцеремонне порушив затверджений ним же закон, продовжуючи призначати уніатських кандидатів на православні кафедри. Православній церкві загрожувало припинення ієрархії, а з ним повний занепад. Становище ускладнювалося й тим, що успіхам на сеймах 1607- 1609 рр., досягнутим православними, загрожувало забуття через надзвичайно швидке й широке спольщення православної шляхти і магнатів.
Піднесення культурного життя в Польщі в другій половині XVI - на початку XVII ст. мало велику притягальну силу для вищих верств українського суспільства. Пожвавлення католицької церкви в Польщі, що наступило наприкінці XVI ст. після Реформації, викликане здебільшого єзуїтами, котрі поширили свої громади і школи в українських та білоруських землях, також набуло великого впливу. "Православний, український просвітницький і культурний рух запізнювався; прагнення піти за сучасним польським рухом прийшло надто пізно, щоб задовольнити потреби вищих станів українського (і білоруського) суспільства в освіті і культурному житті..." (Грушевський М.С. Очерк истории украинского народа. - С. 150).
Виховуючись у польських та закордонних католицьких, здебільшого єзуїтських школах, пов'язані з польськими шляхетними родами сімейними та шлюбними узами, приваблені польським державним і культурним життям, представники українських магнатів і шляхетських родів у кінці XVI - на початку XVII ст. масово приймають католицизм і стають поляками. Синів ревних поборників православної віри 1590 р. бачимо в 1620-1630 рр. уже ревними католиками, далекими від будь-яких національних українських інтересів. М.Смотрицький у своєму "Треносі" 1610 р. проспівав справжню надгробну пісню українській арис-тократії, перелічивши нескінченний ряд магнатських та шляхетських українських родів, котрі позбулися своєї національності та національної релігії.
Без магнатів-братчиків і покровителів, при легалізованому переважанні католиків, міщанські братства виявилися безсильними у захисті православної церкви і національних інтересів. І ось у такому критичному становищі прибічники православ'я звертаються по допомогу до нової сили, викликаної до життя соціальними та економічними процесами, - козацтва. Вони закривають очі на мало їй симпатичний соціальний характер цієї сили і, вбачаючи в ній тільки опозиційну силу, але спільну за національністю і віросповіданням, шукають у неї підтримки.
Ще від часу Брестського собору виник антикатолицький козацький рух під проводом Северина Наливайка, а потім гетьмана Петра Сагайдачного. Цей рух мав велике позитивне значення для всієї Південно-Західної Русі. Із Львова та Вільно центр боротьби за стару релігію переноситься в Київ. При підтримці козацтва київське духовенство і міщанство дають відсіч уніатській ієрархії. Київська лавра, древній Печорський монастир завдяки новим діячам із Галичини, таким як Плетенецький, Копистен-ський та ін., перетворюється у великий центр церковно-національної діяльності. Поряд з ними в 1615 р. засновується братство^ до якого і записується козацький гетьман Петро Сагайдачний з усім військом запорозьким, і воно швидко посідає місце в культурному й релігійному житті українського народу.
Під захистом козацького війська у 1620 р. відновлюється православна ієрархія і тримається доки уряд не був змушений визнати її існування. Відновлення православної ієрархії було здійснене патріархом Єрусалимським Феофаном в 1620-1621 рр. і мало важливе значення для православної церкви. З кончиною єпископа Перемишльського Михайла у 1610 р. православна церква залишилася з одним архієреєм - єпископом Львівським Єре-мією (Тісаровським). Після його смерті уряд Сигізмунда III одразу ж проголосив би православну церкву позбавленою єпископа, тобто неіснуючою. Ось чому патріарх Феофан призначив у Києві єпископа, якого "православні оцінили як великий дар провидіння Божого, спасительний дар Святого Духу".
Уряд Речі Посполитої тільки в 1632 р., після смерті головного ініціатора унії польського короля Сигізмунда III, потребуючи допомоги з боку козаків, в "Статтях заспокоєння громадян Корони і Великого князівства Литовського, народу грецької релігії" визнав за православними права на Київську митрополію і чотири єпархії: Львівську, Луцьку, Перемишльську і Мстиславську. Саме тоді король Владислав IV
Loading...

 
 

Цікаве