WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Соціальпо-політичні та історичні причини виникнення уніатства в Україні. - Реферат

Соціальпо-політичні та історичні причини виникнення уніатства в Україні. - Реферат

вимагав вступити в унію з Римом і визнати верховенство римського первосвященика. Візантійський імператор Іоанн Палеолог і церковні ієрархи, що перебували у дужескрутному політичному становищі, зголосились на унію і на догоду Риму готові були втягнути до неї і Русь. Тому за рекомендацією керівництва католицької церкви і був висвячений у Константинополі на Руську митрополію Ісидор, активний прихильник унії. У квітні 1437 р. Ісидор прибув до Москви, де його зустріли не дуже прихильно, бо він не приховував своїх поглядів й симпатій до латинства. Пробувши в столиці близько чотирьох місяців, він почав збиратися на Флорентійський собор, котрий мав вирішити питання про унію Константинополя з Римом. Великий князь Василій настійно відмовляв митрополита від цієї подорожі, проте Ісидор поради не прийняв. З собору, який проголосив унію (1439 р.), Ісидор Їхав до Москви як кардинал і "легат від ребра апостольського в землях лівонських, литовських і руських", тобто як фактичний намісник папи римського в руських князівствах. Він удостоївся цього титулу від папи Євгенія IV за активну участь у підготовці необхідного йому рішення собору. Підготовка часом велась досить жорстокими методами - 60 єпископів та 150 інших представників православного духовенства, котрі відмовилися підписати унію, були піддані катуванням.
Коли Ісидор, відправляючи літургію у березні 1441 р. в Успенському соборі Кремля, згадав ім'я папи Євгенія, а потім проголосив акти Флорентійського собору, то цим викликав гнів великого князя, духовенства й віруючих. Василь назвав Ісидора лжепастирем, зрадником православ'я і велів ув'язнити його в іудиному монастирі. Собор єпископів 1441 р. визнав підпис Ісидора під актом унії недійсним, засудив його як єретика і позбавив сану. Кардиналу вдалося втекти в Литву, але й там він не знайшов підтримки унії і назавжди подався до Риму, де й помер 1462 р. у сані кардинала і з титулом Константинопольського (уніатського) патріарха. До речі, і Константинополь невдовзі відмовився від Флорентійської унії. Ісидор був останньою особою грецького походження на чолі Руської церкви.
В Москві після цього визнали неможливим надалі підтримувати зв'язки з Константинопольською церквою, що прийняла унію. Саме Флорентійський собор став однією з основних причин, що руська церква 1448 р. відокремилася від константинопольської і стала автокефальною, тобто самостійною.
Унія, як відомо, не врятувала Візантію від катастрофи, оскільки папство не захотіло допомогти своїм "єдиновірцям". У 1453 р. турки пограбували Константинополь, що стало великою втратою для загальнолюдської культури.
Рим, однак, не відмовився від своїх планів і для втілення їх у життя використовував різні засоби, зокрема намагався тримати при кожному королівському й князівському дворі агентів, які систематично інформували папу про найважливіші події у державі, князівстві і сприяли поширенню католицизму. Так, агентом Ватикану при дворі великого князя Московського і всієї Русі Івана III був карбівник монет італієць І.Фрязін. Після смерті дружини Івана III він негайно сповістив про це Рим, де керів-ництво католицької церкви вже турбувалося про "гідну" наречену для великого князя - грецьку принцесу Софію Палеолог, виховану під наглядом уніатського духовенства.
Софія прибула до Москви у супроводі великого почту, серед якого був і емісар Ватикану, католицький кардинал, котрий вручив Івану III листа папи римського. Він сподівався, що під впливом Софії великий князь визнає церковну унію з Римом і главенство папи. Але ці плани не здійснилися, оскільки після одруження Софія Палеолог назавжди відмовилася від унії і повернулася до православної віри, віри своїх предків і чоловіка.
Невдача Флорентійської унії не зупинила намагання Риму просунутися на схід при першій нагоді, яка виникла, коли велике Московське князівство, що вело затяжну Лівонську війну, опинилося під загрозою нашестя шведів з півночі; війська польського короля Стефана Баторія із заходу; турок і ногайців з півдня. Цар Іван IV (Грозний) не бачив можливості відстояти свої недавні завоювання і тому вирішив звернутися по допомогу і посередництво до римської курії. У відповідь Григорій XIII направляє позицією, аби цар підкорився "наміснику Бога на землі" та прийняв умови Флорентійського собору про унію.
Іван Грозний, який у ході Лівонської війни повністю знищив католицький лівонський орден хрестоносців, не повірив у дружні наміри Риму. Через посередництво папи було укладено мир між Грозним і Баторієм, але від унії московський цар рішуче відмовився. Він, як пише сучасний уніатський історик І.Хома, "перехитрив в такий спосіб і Рим, і його посла щодо можливості московської церковної унії" (Богослов'я. - Рим, 1976. - С.32).
У 1458 р. за вказівкою папи Калліста III в Литву з Риму прибув митрополит Г. Болгарин - учень Ісидора. Король Казимир прийняв призначеного Римом митрополита, однак Григорій, тверезо оцінивши ситуацію, не вживав жодних заходів до утвердження унії, а в 1470 р. навіть зовсім відмовився від неї. Царегородський патріарх Діонісій визнав його православним і благословив на Київську митрополію.
Безуспішними виявилися і подальші спроби королів польських та великих князів литовських привести православне населення підпорядкованих їм українських і білоруських земель до послуху Римському престолу. Отже, Флорентійська унія не залишила жодних помітних слідів. Інше значення мала Брестська унія 1596 р. Перед тим як проаналізувати причини наслідків цієї унії, слід згадати унії, що їй передували.
Кревська унія 1385 р.
Це перша з п'яти уній в польській історії (три політичні, дві останні - релігійні). Її причиною стала загроза Польщі та Литві з боку Тевтонського ордену, її результатом - політичний союз двох держав, що був скріплений одруженням литовського князя Ягайла з польською королевою Яд-вигою. Галичина, як і значна частина території Південно-Західної Русі, опинилася у межах єдиної Польсько-Литовської держави. На схід переселялися маси голодної польської шляхти, яка відтісняла і литовців, і українців від управління державою. Розпочався процес окатоличення та полонізації. Православна церква непокоїться про свої західні єпархії. Після нашестя монголо-татар резиденція митрополита переноситься то до Володимира-на-Клязьмі, то до Москви, митрополити Петро Галицький та Кипріан Литовський переходять до Москви і відновлюють єдність Київської митрополії.
Друга Городельська унія 1413 р.
За її результатами зміцнів політичний союз Польщі і Литви. З цього часу кожен литовсько-руський князь має визнавати зверхність польського короля. На державні посади претендуватимуть тільки римо-католики. У Галичині почався рішучий наступ на "схизматів" (так католики називали православних). Православна церква на Україні зазнає нищівних ударів, її становище ускладнюється тим, що у Польщі відпала потреба оглядатися на Константинопольського патріарха: у 1453 р. Константинополь
Loading...

 
 

Цікаве