WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Соціальпо-політичні та історичні причини виникнення уніатства в Україні. - Реферат

Соціальпо-політичні та історичні причини виникнення уніатства в Україні. - Реферат

та релігійного обгрунтування політики полонізації і католичення, запроваджених урядом Речі Посполитої. Проте суть унії як союзу православ'я і католицизму не залишалась незмінною. Це пояснювалося як перемінами в соціально-політичному житті, так і суто релігійними факторами, а також непростим становищем уніатського духовенства. Останнє перебувало між двома основними силами, інтереси яких і слід було враховувати у своїй діяльності: це польська та спольщена українська шляхта, котра намагалася використати унію в своїх політичних і корисливих цілях; з іншого боку, це український народ, пригноблений чужими та власними можновладцями. Уніатське духовенство повинно було загравати зпершими для того, щоб забезпечити своє матеріальне та політичне благополуччя, і водночас, турбуватися про те, щоб зміцнити або хоча б не втратити свого впливу на широкі маси, добре розуміючи, що духовенство без пастви існувати не може. Розуміння цього врешті-решт призводить до певної еволюції самого уніатства. Уніатському духовенству доводилося більше уваги приділяти розв'язанню питань, що стосуються долі українського народу, збереження національної самобут-ності, національної культури, мови тощо. Постановка цих питань, а тим більше спроба їх вирішення з боку греко-католицького духовенства не входила в плани польської шляхти.
Автор вважає, що в історії цієї релігійної конфесії слід виділити не тільки негативні аспекти, а й з позитивного боку висвітлювати її функціонування. Слід визнати й те, що унія з Римом дала можливість зберегти в умовах латинізації та полонізації східний обряд. Наскільки важливим це було, засвідчили пізніші події, зокрема так звана Пінська унія 1921 р., коли польське католицьке духовенство з метою полонізації православних нав'язувало їм римо-католицький обряд і робило все можливе, аби відвернути їх від уніатства, де обрядовість значною мірою запобігала полонізації. Адже обряд - це не просто форма віро-сповідання, практичний вияв релігійної свідомості, а історично складена і освячена традицією органічна єдність віровчення і культури даного народу, вияв і фактор його духовності.
Запровадження унії викликало пробудження національної свідомості українців. Досить скоро під тиском обставин і представники уніатського духовенства дійшли висновку, що ця церква повинна стати однією із значних сил, спрямованих проти денаціоналізації та полонізації українського народу. Тому польські власті почали переслідувати й уніатів, дуже скоро вони переконались, що "унія їм не вигідна", бо не виправдовує покладених на неї надій (Діяння собору греко-католицької церкви у Львові. 8-10 березня 1946. - Львів, 1946. - С.107).
Після запровадження унії українське духовенство відкрило так звані уніатські школи, що діяли в Галичині до 1939 р. Польські шовіністи прагнули їх латинізувати, полонізувати, але при першій же нагоді ці школи знову українізувалися, завжди залишаючись осередками української духовності, сприяли збереженню української мови як однієї з найважливіших національних ознак. Таку школу свого часу закінчив Іван Франко.
Формальне вирівнювання з католицьким духовенством відкрило для українського духовенства можливість здобувати середню і вищу освіту. Польський клір робив усе можливе, аби не допускати цього, але повністю запобігти інтелектуалізації уніатів уже не міг, і пізніше греко-католики досить ефективно скористалися цією можливістю. Польські, римські, а пізніше австрійські і власні духовні заклади готували не тільки священиків: з них виходила і церковна, і світська інтелігенція, яка робила свій посильний внесок в справу національного українського відродження і державотворення.
Зауважимо, що в уніатства були й досить гострі суперечності з українською народною культурою. У 1879 р. уніатські церковні власті виключили з Львівської семінарії кількох учнів лише за те, що вони розмовляли на вулиці з 1.Франком. У 1890 р. уніатський митрополит С.Сембратович у листі до редактора журналу "Дзвіночок" вимагав не друкувати твори 1. Франка або "хіба лише з початковими буквами подавати, а не повним іменем його" (Правда про унію. - Львів, 1981. - С. І II).
Як складалася доля унії в період поділів Речі Посполитої? Так, внаслідок другого поділу Польщі в 1793 р. і третього - в 1795 р. до Росії були передані Правобережна Україна, Західна Волинь і вся Білорусія. У відповідь на заклик єпископа Віктора, призначеного архієпископом Мінським, 1зяс*іавським і Брацелавським, почалося масове возз'єднання з православною церквою, перехід уніатів до православ'я.
За період правління імператорів Павла та Олександра процес возз'єднання уніатів з православною церквою дещо уповільнився. Цим скористалось католицьке духовенство і польські поміщики для навернення уніатів у латинство. Водночас в уніатстві виникає прагнення зберегти східні обряди і церковнослов'янську мову в богослужінні, вийти з-під влади католицького духовенства. Наприкінці XVIII ст. уніатська церква складалася з чотирьох єпархій: Брестської, єпископ якої Иосиф (Булгак) з 1817 р. був уніатським митрополитом, Віленської, Полоцької та Луцької. Керувала уніатською церквою, як і раніше, римо-католиць-ка колегія, яка мала уніатський департамент. Членом цього департаменту був протоієрей Иосиф Семашко, який став одним із визначних діячів возз'єднання західноруських уніатів. Глибоке переконання в істинності православ'я східної церкви, любов до Батьківщини привели його до непереборного бажання служити справі єднання. У 1829 р. Иосиф Семашко став єпископом Мсти-славським, а в 1833р.- правлячим єпископом Литовським і o Брестським.
У лютому 1834 р. на нараді єпископів на чолі з митрополитом ухвалено проводити однакові богослужіння в уніатських храмах, і забезпечувати священиків обох єпархій православними служебниками й книгами молитовних співів, надрукованими у Москві, встановити в храмах іконостаси, а у вівтарях - престоли. Для проведення цих робіт і придбання церковної атрибутики та священних облачінь колегія надавала допомогу найбіднішим парафіям. Єпископи ухвалили рішення всіляко відроджувати східні богослужебні обряди, по можливості відмовлятися від уніатських звичаїв. Вирішено було без засвідчення точного знання і відданості цим визначенням і обрядам нікого із духовних осіб не наставляти на парафії, а наставлених не затверджувати. (Чисто-вич Й. Пятидесятилетие (1839-1889) воссоединения с Право-славной Церковью западно-русских униатов. - СПб, 1889. - С.23).
У березні 1838 р. єпископ Иосиф Семашко був призначений головою Греко-уніатськоЇ колегії. Ще в грудні 1837 р. він подав записку про необхідність возз'єднання уніатської церкви з руською православною церквою. В результаті його діяльності Греко-уніатська колегія перейшла в підпорядкування Священного Синоду.
12 лютого 1839 р., в Неділю православ'я, у Полоцьку єпископ Литовський Иосиф, його вікарій єпископ Брестський Антоній, єпископ Оршанський Василь та інші вищі представники уніатського
Loading...

 
 

Цікаве