WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Софійний характер київського християнства - Курсова робота

Софійний характер київського християнства - Курсова робота

християнства.
Необхідно зазначити, що юрисдикція митрополита Михаїла не поширювалася на західноукраїнські землі, які залишалися в сфері впливу західної, латинської культури. До того ж болгарське походження ми-трополита засвідчує поширення нової віри в Україні з Болгарії', а не з Візантії. Відомий російський дослідник історії християнства в Київській Русі М. При-сьолков (1881-1941 рр.) писав про підпорядкування першої церковної організації не Константинополю, а незалежному Охридському патріаршеству. Як відомо, після прийняття християнства Болгарія домагається заснування автономної архієпископії.В її межах широко впроваджуються на слов'янській мові писемність, книжність, богослужіння. Значний імпульс процесу утворення слов'янського варіанта християнства в Болгарії надають учні Кирила та Мефодія. Вони сприяли витісненню з богослужіння грецької мови, заміни її на слов'янську, а також слов'янізації вищого болгарського духовенства. Створена першовчителями слов'ян у Моравії церковна організація стає міцною опорою держави і водночас своєрідною ідеологічною моделлю, яку прагнуть запозичити сусідні слов'янські лідери. З кінця IX - початку XI ст. Болгарська держава відіграє роль найбільшого осередку слов'янського варіанта християнства, в рамках якого продовжували існувати традиції раннього християнства з його демок-ратичними рисами і євангелістським спрямуванням. Цю естафету від Болгарії з плином часу перейме Київська Русь і її хреститель - князь Володимир.
А поки що Аскольду, після походу київських дружин на Константинополь у 860 р., вдалося домогтися політичного визнання Русі, а також запозичення християнства та церковного управління на рівноправних умовах. Костянтин Багрянородний зафіксував цей факт таким чином: "І народ росів, войовничий і безбожний, шляхом щедрих дарунків золота і срібла і шовкового одягу імператор Василій залучив до переговорів і, уклавши з ними мирну угоду, переконав стати учасниками божественного хрещення..." Як наслідок - вже у 70-ті роки IX ст. в "Руській землі" споруджуються перші дерев'яні храми, виникають перші монастирі, серед яких був і Почаївський, що ніс у собі дещо відмінні традиції чернечого побуту від греко-візантійських і був провідником кирило-мефо-діївського християнства.
Однак обмеженість в перейманні візантійського християнства Аскольдом, його нехтування специфікою слов'янського світобачення призвели до того, що у 882 р. новгородський князь Олег (882-912 рр.), використавши язичницьку опозицію, захоплює Київ і засновує новий династичний дім - Рюриковичів.
На початку свого правління Олегові необхідно було боротись з проаскольдовими силами, і тому християнські общини змушені були існувати напівлегаль-но. Втім, наприкінці свого княжіння Олег відходить від язичництва і легалізує християнство як державну ідеологію великого київського князя. Це засвідчує повідомлення східних авторів про прийняття Руссю християнства у 300 р. хіджри (912-913 рр.), що збігається з часом підписання Олегом русько-візантій-ського договору 911 р. Постать Олега взагалі залишила суперечливий слід в староруській історії. З одного боку, він здобув прізвисько Віщий, що й відобразилося у відомій легенді про його смерть від власного коня. З другого - кінь у слов'янській міфолога завжди був символом добра і вірності, помічником людини. Тому смерть князя від свого вірного друга засвідчує, що в свідомості певної частини киян князь Олег був людиною, яка не заслуговувала доброї смерті, і тому залишилося невідомим, де його поховали, хоча могили у слов'ян завжди були святими місцями.
Наступник Олега на київському столі Ігор (913- 945 рр.) уславився тим, що сприяв дуалістичному, двовірному характеру релігійного життя в державі. Про це свідчить русько-візантійська угода 944 р., вміщена в "Повісті временних літ", за якою договір підписали і погани-руси, і руси-християни. Представники першої групи присягалися перед ідолом дружинного бога Перуна, поклавши до його підніжжя власну зброю. Християни-руси присягу складали у торговельному районі Києва, на Подолі, в церкві св. Іллі. З договору, зокрема, випливає, що панівна верхівка русів, котра поповнювалася здебільшого представниками язичницької півночі, продовжувала шанувати дохристиянські культи. Християнство ж набувало популярності серед середніх прошарків населення - купців, ремісників, торговців. Сам князь Ігор толерантно ставився до християнства і не заважав його поступовому поширенню в країні. Більш того, частина дослідників небезпідставно вважають його таємним, або "внутрішнім" християнином.
З смертю Ігоря 945 р. на чолі держави стає його, вдова - княгиня Ольга (945-964 рр.). Під час її перебування у 957 р. у Константинополі було докладено чимало зусиль, щоб здобути найвищого державного титулу "дочки" імператора, для чого Ольга приватне приймає хрещення. Після повернення з Константинополя княгиня починає проводити лінію на обме-ження впливу язичництва у державі, порушивши "требища бісівські" і побудувавши дерев'яну церкву святої Софії. Проте заходи Ольги не дали бажаних наслідків. По-перше, не одержавши політичних переваг від Візантії, вона повернула свій погляд на Захід, запросивши священнослужителів з німецького королівства, що піднялося за Оттона І (936-973 рр.). За свідченням німецьких хроністів, посли від княгині Ольги "просили посвятити для цього народу єпископа і священиків". У 961 р. до Київської держави було послано єпископа і священиків. Проте вже в 962 р. вони вернулися назад ні з чим. По-друге, намагання зберегти власну самобутність між Заходом і Сходом приводило до того, що в києво-руському суспільстві періодично відбувалося реставрування язичництва.
Діяльність Ольги не знаходить підтримки і розуміння у її найближчому оточенні. Навіть син Святослав, незважаючи на вмовляння матері, відмовляється від прийняття християнства. Язичницька опозиція, ско-риставшись з цієї ситуації, усуває княгиню Ольгу від влади і віддає управління країною до рук войовничого, але, як показав подальший перебіг подій, недалекоглядного князя Святослава (964-972 рр.).
Втім, образ Ольги як вельми цнотливої та премудрої жінки зберігся в історичній пам'яті народу. Мудрість, продемонстрована Ольгою, закладає підвалини майбутнього софійного її розуміння. Це не стільки знання істини, а "життя в істині", не тільки слово, а й діло. Саме такими людьми "мудрісного життя" змальовано у літопису й давніх полян. На відміну від інших східнослов'янських племен, що "живуще скотські", поляни стверджували моральний ідеал, намагалися збагнути внутрішній, духовний світ людини, тобто поступово еволюціонують до софійної духовності, що стверджувала почуття сумління, ідеал духовної любові, милосердя, співчуття і готовності до самопожертви в ім'я іншого. Княгиня Ольга та її внук, майбутній рівноапостольський князь Володимир, продовжили цю традицію і показали своїми діяннями найвищі зразки
Loading...

 
 

Цікаве