WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Софійний характер київського християнства - Курсова робота

Софійний характер київського християнства - Курсова робота

слов'янський переклад Біблії, в Херсонесі зупиняються відомі слов'янські проповідники вчення Христа Костянтин (Кирило) (827- 869 рр.) та Мефодій(815-885 рр.). Розшукавши по-ховання Климента, вони допомагають місцевому духовенству "обретінню" мощей і закладають церкву, присвячену св. Климентові.
Повертаючись у 867 р. до Моравії, слов'янські першовчителі беруть з собою частину мощів св. Климента, щоб представити їх у Римі і Константинополі, так як були противниками церковного розбрату. Особа Климента у той період заколоту та церковних чвар між Сходом і Заходом на якийсь час стає символом первісної церковної єдності. У Константинополі при-
бічником культу св. Климента стає імператор Василь Македонянин (867-886 рр.), який у 867р. відстороняє патріарха Фотія, повертає престол Ігнатію (867- 877 рр.) і будує на честь Климента каплицю, розпис якої відображає причетність Кирила і Мефодія до поширення цього культу.
В ранній слов'янській літературі культ св. Климента відображено у різних Житіях Климента, Словах про обретіння його мощей, інших різних переказах. Особливо важливим є те, що в деяких редакціях Житій Климента називають учнем апостола Павла, а не Петра, як це повинно бути. Паулінізм привертав особливу увагу теоретиків київського християнства насамперед тим, що апостол Павло найбільш послідовно відстоював рівноправність народів і демократичні традиції первісного християнства. Його ідея неподі-льної церкви, що культивувалася у рамках кирило-мефодієвської традиції, передбачала широку віротерпимість не тільки до різних течій в самому християнстві, а й до "проростання" в них місцевих традицій.
Розповсюдженню культу св. Климента в Київській Русі сприяло офіційне розміїцення після перевезення князем Володимиром (980-1015 рр.) з Корсуня (Херсонесу) до Києва у 988 р. голови Климента, а також тіла його учня Фіва, в спеціальній раці (саркофазі) західного притвору Десятинної церкви. Автор "Слова", виголошеного на честь цієї церкви, вважає св. Климента "основним святим Церкви Христової і заступником Руської землі". Тітмар Мерзебурзький, побувавши у Києві 1017 р., пише, що головна тамтешня церква зветься храмом Климента. А Роже Ша-лонському (XI ст.) церква дала завдання перевірити, чи дійсно Київ є власником мощів святого. Приїхавши 1048 р. до Ярослава Мудрого (1019-1054 рр.) сватати його доньку Ганну (1024-1075 рр.), майбутню королеву Франції, він підтвердив ці відомості, засвідчивши, що св. Климент користується у Києві глибокою повагою. Культ св. Климента процвітав в Україні-Русі у X-XII ст., сприяючи звеличенню Києва над іншими руськими містами, уособлюючи в собі уявлення про церковну незалежність місцевої ієрархії. Одц після остаточної перемоги провізантійської партії як на київському князівському престолі, так і митрополичій кафедрі в середині XII ст.' цей кулі" поступово знищується як католицький. Подальша історія духовного життя пізньоантич. них міст Причорномор'я дає змогу простежити диференціацію розповсюдження християнства між Боспорським царством і Херсонесом. Більш того, грецький поліс Західного Причорномор'я - Херсонес та міста-колонії сходу - Боспор пройшли двома різними шляхами до сприйняття християнської істини Якщо у Боспорському царстві можна спостерігати жадібне шукання цих нових істин і більш ранню появу християнства, то у Херсонесі, як реакція на місіонерські подорожі перших християнських проповідників відновлюється античний спосіб життя, а християнізація відсувається на кілька століть.
У II - III ст. в боспорських містах - Пантикапеї, Танаїсі, Фанагорії, Кіммерику, Ілураті - поширюється активний духовний пошук універсальної ідеї єдиного Бога. Існування цього процесу підтверджується численними матеріалами епіграфічних та археологічних даних. Так, знайдеш стели засвідчили діяльність у Боспорському царстві релігійних товариств -синодів, їх швидке розповсюдження підтверджує думку, що саме на них перевірялася життєстійкість тих чи інших ідей численних релігійних течій, які бентежили епоху зародження християнства. Серед надгробків на стародавніх цвинтарях Керчі виявлено численні написи членів синодів. А на могилі якогось Евтропія, на прямокутній плиті вибито хрест з розширеними кінцями і дату встановлення меморіальної плити, а саме 601 р. за боспорським літочисленням, що відповідає 304 р. від Різдва Христова. Ця знахідка є унікальною і цікавою не лише тим, що є найдавнішою датованою християнською пам'яткою БоспорУ та Північного Причорномор'я. Певно, вона є найра-нішою датованою християнською пам'яткою в Україні, а можливо, й у всьому християнському світі, засвідчує факт поклоніння християн хресту. Проте цей пам'ятник й досі залишається майже невідомим) можливо, тому, що ортодоксальним є твердження, згідно з яким поклоніння хресту почалося лише з другої половини IV ст.
Якщо історія Боспорського царства дає нам зразок того, як саме з'явилися й формувалися християнські ідеї, то історія християнства у Херсонесі невіддільна від церковної історії, від історії перетворення християнства на державну релігію Римської імперії. Навіть перші відомості про херсонеських християн ми знаходимо не в похованнях членів релігійних громад, як то було на Боспорі, а в церковних джерелах, житіях святих і мучеників. За свідченням "Житій єпископів херсонеських", появу християнства в цьому регіоні слід датувати кінцем III - початком IV ст., коли почала існувати невелика іудеохристиянська община, яка, однак, не була офіційно визнана, а її члени зазнавали всіляких переслідувань з боку "численних еллінів". Більш-менш цілеспрямований процес християнізації цієї частини сучасної України розпочався у другій половині IV - перших десятиріччях V ст. Але широка християнізація населення Херсонесу розпо-чалася тільки у VI - VII ст. і була пов'язана з активним запровадженням християнства візантійськими імператорами. З цього приводу візантійський історик Никифор Григора (1295 - бл. 1360 рр.) у своїй "Історії" писав, що руський князь здобув титул головного Імператорського стольника ще від Костянтина Великого. А відомий опонент норманської концепції створення давньоруської держави В. Пархоменко доводив південне, причорноморське походження самого племені рось і саме з цим регіоном пов'язував звістку патріарха Фотія (до 867 р.) про схрещення росів.
Взагалі для того, щоб розібратися з численними повідомленнями про хрещення Русі, необхідно враховувати, що, крім Київської Русі, назва "Русь" застосовувалася до Придніпровської Русі, Прикарпатської Русі, Дунайської Русі, з якої ранній літопис виводив слов'ян взагалі, і полян-русів зокрема; тільки в Прибалтиці відомо чотири Русі тощо. У даному випадку немає сенсу зупинятися на лінгвістичному боці питання, достатньо констатувати, що ця назва асоціювалася з одним і тим самим етносом, християнізація історичних територій якого привела до певних
Loading...

 
 

Цікаве