WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Світові релігії - Курсова робота

Світові релігії - Курсова робота

Пагонаті (668-685 рр.). В ньому брали участь 170 єпископів. Собор скликано проти вчення монофелітів, що не визнавали в Ісусі два єства - людське і божественне. Собор засудив єресь монофелітів, однак під тиском останніх наступний імператор Іраклій (610- 641 рр.) вимагав від Собору скасувати рішення, вдаючись навіть до репресій.
Через 11 років Собор поновив свою діяльність, зібравшись у царських палатах, іменованих Трулльсь-кими. Тепер він вирішував питання церковного благочестя, повторюючи п'ятий Собор. Тому в історії він інколи називається п'ято-шостим.
Собор впровадив нові церковні правила, що склалися у так званий Номоканон, який став основою церковного управління. На Соборі були також засуджені деякі нововпровадження Римської Церкви, а саме: целібат священиків, суворий піст в суботу перед Пасхою і зображення Христа у вигляді агнця.
Сьомий Вселенський Собор було скликано в 787 р. в м. Нікеї. На ньому були присутні 367 єпископів. Собор було направлено проти іконоборчої єресі, що виникла за 60 років до Собору за імператора Льва Хозара (717-741 рр.), який, бажаючи прилучити мусульман до християнства, вважав за необхідне знищити ікони. Собор засудив іконоборство, однак після нього гоніння на ікони тривало ще при трьох імператорах понад 25 років. Поклоніння святим іконам було остаточно встановлено вже на Помісному Константинопольському Соборі у 842 р. На цьому Соборі було також встановлено свято Торжества Православ'я.
Підкреслимо, що Римо-Католицька церква визнає понад 20 вселенських соборів, включаючи до їх складу пізніші собори Західної церкви.
Церковна організація остаточно склалася VI ст. Імператор Юстиніан І своїм указом визначив п'ять центрів патріаршеств: Рим, Константинополь, Олександрія, Антіохія та Єрусалим. Кожному з них підпорядковувалися відповідні митрополії, а митрополіям - єпископії. Було створено чітку систему церковних громад, яка у загальних рисах нагадувала провінційний поділ імперії. Від названих патріаршеств пізніше відокремилися автокефальні церкви, які існують і зараз.
Християнство навіть при зародженні ніколи не було єдиним з точки зору ідеолога та організації. У ньому виникало багато різних течій, обумовлених соціальними чинниками.
395 р. Римська імперія розкололася на Західну та Східну. Розпочався процес розділення римської і константинопольської церков, який завершився у 1054 р. Західна церква з часом отримала назву католицької (з грецьк. КаІЇгоІіков - вселенський), а східна - православної (з грецьк. - правовір'я).
У XVI ст. стався ще один великий церковний розкол, коли у Західній Європі в процесі Реформації від католицизму відокремилися протестантські церкви. Так у християнстві виникли три основні течії: православ'я, католицизм і протестантизм (з лат. protestan - той, що заперечує).
Православ'я (308 млн віруючих). У сучасному світі існують 15 автокефальних (незалежних, самостійних) церков - Константинопольська, Олександрійська, Антіохійська (Сирія, Ліван), Єрусалимська, Руська, Грузинська, Сербська, Болгарська, Румунська, Кіпрська, Елладська (Грецька), Албанська, Польська, Чехії та Словаччини, Американська. На середину 90-х років у вселенському православ'ї існували ще й 5 автономних церков: Синайська, Фінляндська, Японська, Критська і Естонська.
Основу православного віровчення складає Біблія ("Святе Письмо"), Святий переказ, Символ віри, затверджений на перших двох Соборах 325 і 381 рр.
Особливої уваги церква надає наверненню неофітів, внутрішньому пишному оформленню храмів, проведенню богослужіння, де важлива роль належить священику. Православне духовенство поділяється на чорне (ченці), що складає вищі церковні чини, і біле - одружені парафіяльні священики.
Для православних віруючих є дуже важливим відвідання храмів, виконання постів, таїнств, у яких "під видимим образом передається невидима Благодать Божа". Православна церква визнає сім таїнств: хрещення, причастя, священство, сповідь, миропомазання, шлюб і єлеосвячення.
Хрещення - прилучення до християнства шляхом занурення у воду або окроплення. Слово "охрещений" рівнозначне слову "християнин".
Обряд окроплення водою як магічна дія виник ще в далекому минулому. У багатьох народів вважалося, що вода має здатність відганяти від людини "нечисту силу". Тому ще до виникнення християнства існував звичай окроплювати немовля водою і при занурюванні в неї Давати йому ім'я.
Раннє християнство не знало обряду хрещення. Воно впроваджувалося поступово і тільки рішеннями перших вселенських соборів (IV ст.) було оголошене обов'язковим. Форма обряду у різних християнських церков різноманітна: католики обливають свяченою водою; протестанти - окроплюють або занурюють у воду; православні тричі занурюють немовля у "святу воду". Цією дією нібито змивається "пері вородний гріх", наслідуваний дитиною від "прабатьків людства", що відкриває перед нею перспективу спасіння. ;
Причастя, або євхаристія, - з'їдання хліба та вина, які сприймаються як тіло й кров Христа. Причащаючись, вчить церква, віруючий приймає "подячну жертву" і "прилучається до божественного єства". У деяких протестантських церквах і сектах (євангельські християни-баптисти, адвентисти, менноніти, п'ятидесятники та ін.) специфічною формою причастя є хлібопереломлення. На відміну від православ'я та католицизму, вони вважають причастя не таїнством, а обрядом, який символізує духовну єдність віруючих у їхній вірі у друге пришестя Хрирта.
Першоджерелами таїнства причастя є ті самі стародавні вірування та обряди. Первісні люди вважали, що поїдання тотемної тварини надає їм її сили, властивостей. З появою землеробства хліб і вино почали вважатися кров'ю рослинницьких духів і божеств, до яких люди "причащалися". З стародавніх релігій християни запозичили таїнство причастя, пов'язавши його з вченням про викупну жертовну смерть Ісуса.
Миропомазання - передавання хрещеному "благодаті Святого Духу" змазуванням йоґо ароматичною речовиною - миром.
Обряд змазування тіла оліїстими речовинами виник, звичайно, набагато раніше, ніж християнство. Люди вірили в магічні властивості речовин. Пізніше помазання здійснювалося, наприклад в Індії, при хрещенні, на весіллях і похоронах. У Єгипті застосовували помазання при освяченні жреців, змазували голову при освяченні первосвящеником згідно з обрядом іудаїзму.
Запозичивши з стародавніх релігій обряд миропомазання, християни оголосили його таїнством. У ранніх християнських церквах хрещення і миропомазанняздійснювалося лише на Пасху. Таїнство миропомазання виконували, як правило, над немовлям.
Сповідь - спокутуючи власні гріхи священикові, віруючі сподівалися одержати через нього прощення від Бога. Джерела таїнства покаяння, або сповіді, - в первісних віруваннях про зло і гріх як "бісові сили", котрі переслідують людину і яких можна позбутися, розповівши про свої гріхи іншим людям або промовляючи слова закляття.
У християнстві сповідь спочатку була прилюдною, і лише наприкінці IX ст.- замінена таємною, тобто сповіддю віруючого священику, хоча в православ'ї тепер, поряд з таємною, існує і загальна сповідь.
У християнській реліїійній обрядності таїнство шлюбу утвердилося порівняно пізно. Його
Loading...

 
 

Цікаве