WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Міфологія первісного суспільства - Реферат

Міфологія первісного суспільства - Реферат

Коломийський коледж комп'ютерних наукКафедра діловодства
та соціальних робіт
РЕФЕРАТ
з дисципліни: Релігієзнавство
Тема.
Міфологія
первісного суспільства
Виконала:
студентка групи КД-21
Гнатюк І.Т.
Перевірив:
викладач Самокишин Т.І.
Коломия - 2002
В історії первісних вірувань якнайрізніших племен і народів, можна виділити три історичні типи уявлень про надприродне - "чуттєво-надчуттєвий", демоністичний і теїстичний. Перший з цих типів репрезентує найдавніші вірування, що складалися ще в епоху ранньородового суспільства й відомі у формах фетишизму, тотемізму, анімізму, первісної магії.
Для них характерними були уявлення про зрощеність надприродного з тілесним, його індивідуальність, зооморфність, обмеженість сфери впливу на довкілля та притаманність йому орудної функції (здатності не творити, а лише орудувати готовим).
Продуктом подальшого релігієтворення став другий тип вірувань в надприродне - демоністичний, які полягали у вірі в духів (від грецьк. daimon - "дух"). Ці вірування, сформовані в умовах розвинутого родоплем'яного суспільства, були уявленнями про існування безплотних надприродних істот - духів, які вже мають досить широку сферу впливу на довкілля, можуть переселятися з речі в річ або в людину і виявляють деякі ознаки творильності щодо природного. Демоністичні вірування були найважливішою і найпоширенішою формою релігійного освоєння древнього світу.
В умовах суспільства, що ставало на шлях соціально диференційованого розвитку, поступово зароджується історично третій тип уявлення про надприродне - теїстичний, пов'язаний з вірою в богів. Для цього типу, що існує спершу у вигляді політеїзму, а потім набирає й монотеїстичного змісту, характерними є уявлення про надприродне як могутню, всевладну істоту - Бога з іманентною йому деміургічною функцією щодо природних і суспільних явищ, щодо світу в цілому.
Історичні дані щодо найдавніших вірувань, на жаль, дуже обмежені, все ж дають підстави вважати, що серед них мали поширення фетишистські вірування (від португ.fetiko - "зачарована річ").
Ці вірування репрезентують, зокрема, камінці-фетиші та стулки річкових черепашок. Люди гадали, що фетишизовані предмети - камінці, кістки, панцирі черепах і т. ін. є живими істотами і можуть мати для них охоронне значення (амулети, талісмани), завдавати ворогові шкоди, викликати чи притягати дощ, лікувати від пропасниці тощо.
Що ж до тотемістичних вірувань (від індіанськ. ot-totem - "його рід"), то вони полягали в уявленнях про кровні зв'язки даного роду чи племені з певним тваринним чи рослинним "співродичем".
Тотем видавався реальною істотою, котра, проте, має особливі, "надчуттєві" якості, завдяки яким вона може надавати людям як своїм братам і сестрам певної помочі. Зокрема, люди орла або ведмедя, вовка і т. п. вірили, що їхні спів родичі-тотеми можуть передавати їх цінні риси - гостроту зору, силу, прудкість ніг тощо.
Але особливо поширеними серед залишків найдавніших уявлень були анімістичні вірування (від лат. anima - "душа"). Вони полягали у вірі в існування у тілі двійника - душі, що видавалася цілком реальною істотою - чоловічком у зіниці ока, пташкою у грудях, парою, кров'ю і т. ін.
Вважалося, що від душі, яка має особливі властивості, залежать стани людини - життя і смерть, сон і неспання, здоров'я й недуга і що на душу, в свою чергу, можна впливати засобами контактної магії (харчем, ласкою тощо). Наші пращури, правдоподібно, часто уявляли душу у вигляді крові: розлита по тілу, вона давала життя усім його органом. Про такі уявлення свідчать численні поховання вохрованих покійників у ямах або скринях з кам'яних плит: вважалось, що вохра підтримує життєві сили душі, яка є носієм життя. Причому, первісні мисливці вважали, що душі померлих, залишаючи тіло, перебувають десь поблизу, в звичному для них довкіллі, а не відлітають на небо, у "Вирій" - такі уявлення з'являються пізніше, пов'язуючись з вірою в духів та обрядами трупоспалення.
Цікаво, що найдавніші вірування, зароджуючись ще за часів ранньородового суспільства, пізніше не тільки не зникають безслідно, а й чіпко тримаються в масовій свідомості, протистоять вірі в духів і богів, синкретизуються з нею. За свідченням Геродота, наприклад, деякі первісні племена вважали, що кожен з них щороку на кілька днів перетворюється на вовка, а потім знову набирає людського образу.
В епоху неоліту повністю встановилося землеробство і скотарство, виникають прядіння в ткацтво, розвивається далі виробництво керамічного посуду. В цей період ймовірна наявність великих родів, інтенсивно йде формування племен, збагачення і зміцнення суспільних відносин. Усе це й приводить, зрештою, до якісних змін у релігійному потоці духовності, які знайшли найбільш переконливий вияв у вірі в духів, що зароджується в мезоліті, еволюціонує в наступні епохи й передається в спадок українському та іншим народам.
Перші відомості про демоністичні вірування літописних подають київські книжники та зовсім особливий фольклорний феномен - українська міфологічна новела, яка разом із казками, піснями, легендами, прислів'ями, колядками тощо доносить до нас образи демоністичних персонажів.
Аналіз змісту цих вірувань дає підстави дещо умовно виділити два основні історичні "поверхи" в еволюції демоністичних образів. Перший з них представлений віруваннями в духів, що, так би мовити, групуються навколо уявлень про упирів і берегинь - уявлень, які зароджуються ще в глибинах індоєвропейських або й індійських часів. Другий "поверх" виникає, загалом кажучи, уже в епоху енеолітичної культури, коли в первісному суспільстві почали "кумирів творити". Звичайно, "нижчі" вірування в духів не зникають з появою "вищих", а живуть і в часи "ідольського мороку", і в християнські добу.
Упирі - один з персонажів демоністичних вірувань, уособлення темних і ворожих сил природи; вони, звичайно, ще не були персоніфікованими виплодками соціального зла, від них ще дуже далеко, скажімо, до українського повір'я про злиднів - зловорожих духів, які уособлювали стражденну долю бідняка. Упирі - не просто духи, що можуть існувати поза тілом, а різновид перевертнів: упирі-духи перекидаються звірами, птицями тощо, можуть набирати й чоловічого виду. Їх основне заняття - висмоктувати кров у людей, молоко у корів, а якщо упир - червономордий ворожбит, то й дудлити горілку. В упирів проявляються й риси духів-господарів, розпорядників різних сфер: вони не лише п'ють кров, але й крадуть дощ, насилають неврожай тощо.
Упирі персонажі, що стоять на межі між зооморфними й антропоморфними істотами. Так двоїстість форми властива й багатьом іншим образам демоністичного типу надприродного, зокрема уявленням про "нечистих" небіжчиків (утоплеників, убитих тощо), які на живих насилають помір, душать овечок, ночами викликають страхітливі видіння, та про вовкулаків. До речі, вовкулаки - це теж перевертні, ворожбити й звичайні люди, чаклуванням перевернуті на вовків.У останньому випадку це - знедолені істоти, у яких вкрадено людське ймення.
Мабуть, не менш поширеними були й повір'я про відьом та чортів. Відьми - напівміфічні істоти, що мають таємничу силу чаклунства. Зовні вони немов би й не відрізняються від інших людей, але можуть
Loading...

 
 

Цікаве