WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Міфологія та вірування праслав'ян. - Реферат

Міфологія та вірування праслав'ян. - Реферат

Добра і Зла, Білого і Чорного бога й досягав перемоги першого над другим на шляхах справедливості.
Показово, що Дажбог, як і його батько Сварог,- образ боголюдини. Людина підноситься до божого стану, до Білобога за добро іншим людям. Це показник високої цивілізованості, морального здоров'я давніх українців та їхніх пращурів.
Сварог, Перун і Дажбог - головні боги у київському пантеоні, яких характеризує розвинута функція владності, широта охоплення впливом явищ природи і суспільного буття, опікунсвто над воїнством. Звичайно, не всі язичницькі боги наділялися суддівськими та військовими функціями, але всі вони були розпорядниками природних явищ і покровителями виробничої діяльності, опікунами побуту людини, дарівниками достатку. Такою видавалися Мокоша - чи не найдавніша серед язичницьких персонажів. Образ Мокоші був поширений серед багатьох слов'янських народів і спершу пов'язувалася передусім з опікуванням водами, врожайність льону та окотом овець. В українців Мокоша вважалась також покровителькою пологів і породіль; іншими словами, вона була богинею плідності. З часом в образі Мокоші все виразніше проявляється представництво соціально визначених явищ - богиня постає як покровителька дому, сім'ї, життєвих благ і достатку, як добродійниця вівчарства і прядіння.
Що стосується згаданого Хорсу, образу не зовсім ясного за своїм походженням, то більшість дослідників вважає його за божество сонячного світила. Але в такому разі виходить, що у Володимирському пантеоні були два боги сонця - Дажбог іХорс? А чи не був останній богом "нічного світила" - Місяця? Але так чи інакше, Хорс був божеством небес і доповнював Дажбога, що дарував людям живильну силу, різні блага, перемогу добра над злом. Не випадають з ідеї двоїстості змісту богів також образи Стрибога та Симаргла. Не суперечить цій ідеї й відсутній у Володимировому пантеоні із головних язичницьких богів - Велес (або Волос), який був захисником худоби, покровителем скотарства й торгівлі, а можливо - й плідності, творильності взагалі.
Характерною ознакою теїстичного язичництва є спосіб, яким надприродне уявляється, існує в свідомості людини. Якщо в попередні часи, про що мовилося вище, надприродні сили набирали геоморфної чи зооморфної форми, то божественні персонажі видаються антропоморфними. На відміну від зооморфізму антропофізація вищих теїстичних образів означає не лише надання їм людської подоби, а й уособлення, персоніфікацію їх, наділення особистісними рисами.
Уособлення теїстичного - це винесення людських "смислів" символічними засобами поза людину, перенесення на інші "значення" побутового, морального, художнього та іншого "надприродного". Звичайно, політеїстичному язичництву було ще далеко до образу абстрактної боголюдини. Та в цілому воно вже подолало демоністичний зооморфізм. І хоча Володимирові боги часом з'являлися у вигляді блискавки, вітру, змія, пса і т. п., вони вже мали людські "смисли" - і вид людини, і звичаї, і спосіб її життя, й суспільні стосунки між людьми. Войовничий Перун, наприклад, іменем якого присягали князь і дружинники, роз'їжджав небом на громовій колісниці; Дажбог жив у чудовому палаці, мав дванадцять царств і управляв ними через своїх сестер, синів та спеціальних суддів; бог неба Сварог - дід вітрів, що віють стрілами на хоробрі полки Ігореві; "матір врожаю" Мокошу іноді зображали на рушниках в образі жінки з піднесеними вгору руками - вона просить у неба дощу для землі, отже - життєвих благ, достатку.
Боги, як і люди, розмовляють, радіють, гніваються, люблять, веселяться, їм властиві естетичні смаки, почуття честі й обов'язку. В одній українській міфологічній новелі розповідається, як громовержець Перун вирішив забрати вродливу дівчину Поляну до себе й зробити її богинею та як її коханий Стриба в розпачі забив себе. І тоді спохмурнів Перун їй сказав: "Ні, не хочу, щоби на злюбі моєму лилися кров і сльози". І зробив красуню Тополею, а Стрибу оживив, забрав у Вирій і врочисто оголосив його господарем усіх вітрів на світі Стрибогом. Так красень-юнак Стриба через легендарне перевтілення виявився пов'язаним з грізною небесною силою, став Стрибогом, який у народній уяві усвідомлювався як "володар лютуючої стихії, хаосу, магічних заклять, що можуть обернутися й на зло людям".
Антропофізація теїстичного - це також відображення в образах богів соціальних якостей. Так, колядчані божества найчастіше виступали як батько-господар, мати-господиня, дочка-панна, син-красний панич, а в княжий період бог грому вже описується як воїн або воїн-князь, а жіночі божества як - княжна, чи княжна дочка. Специфічною рисою української антропологічної міфології є близкість її образів до природних форм. У ній за І.Нечуй-Левицьким ми не бачимо "охоти до негарних, неестетичних велетенських міфічних образів, до тих величезних, страшних головатих та рогатих богатирів з страшними антинатуральними інстинктими, які любить німецька і великоруська міфологія. Український народ у своїх міфах держиться міри; його фантазія не любить переступати за границі ненатуральних форм; вона любить правду і естетичність..."
Політеїстичні образи, відображають становлення соціальної визначеності індивіда, тривалий час ще зберігають певні ознаки тотемістичних та інших більш ранніх вірувань. Відомо, зокрема, що реальними втіленнями Тота вважалися павіан та Ібіс, геліопольский бог сонця уявлявся у вигляді кам'яно стовпа. Що ж до Володимирових богів, то й тут зустрічається зооморфний образ. Таким був Симаргл - трипільський крилатий пес, який пізніше дістав ім'я Переплута. На капітелі Борисоглібського собору в Чернігові можна бачити зображення фантастичного крилатого пса, якого дослідники і вважають за Симаргла. А на одній ілюстрації рукопису 1708 р. до Апокаліпсиса (Рум'янцевський музей) Симаргл зображений у вигляді змія із сімома головами. Але Симаргл - на демон, а нижче божество, охоронець урожаю, посівів ти землеробства. Цю думку підкріплюють малюнки на трипільському посуді, де зображено крилатого пса, який охороняє хлібний колос.
Звичайно, наявність в образах богів тих чи інших зооморфних або й тотемістичних, фетишистських рис не може бути підставою для заперечення приналежності цих образів саме до теїстичного типу надприродного. Адже релігія, на відміну від філософії, в свідомості людини, в "голові" існує специфічним чином - не як логіка понять, суджень та умовиводів, а у вигляді чуттєво-наочних образів, уявлюваних ситуацій, легко втілюваних у життєво звичні предметні форми. Релігія - своєрідний феномен образу-дії, в якому предмет віри, надприродне, приречений з'являтися, виднітися і, водночас, бути надуявлюваним.
Loading...

 
 

Цікаве