WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Благодійна функціональність релігії - Реферат

Благодійна функціональність релігії - Реферат

В античних полісах практикувалась роздача грошей і проведення загальних обідів для незаможних громадян за рахунок міської казни або окремих багатих жителів під час того чи іншого святкування. Але, що суттєво, ці подаяния не носили характеру морального обов'язку допомагати бідним і немічним, оскільки вони були розраховані не на окремих людей, а на натовп. Тому в період між такими обідами людина, котра не мала близьких родичів, могла вмерти з голоду, і не отримати допомоги.

Нового імпульсу розвитку благодійництва надало виникнення християнства, де допомога соціально незахищеним людям виступає як релігійний обов'язок, шлях до порятунку душі в потойбічному світі. Такий підхід був вже характерним для есейської секти (попередників християн). Згідно Дамаського документа, знайденого в Кумрані, в ній був загальний фонд, створений з відрахувань дводенного заробітку. З нього роздавались гроші біднякам, сиротам, особам похилого віку, а також "людям, котрі були в полоні в чужого народу". Вже в перших общинах християн практикувались добровільні пожертвування на загальні потреби общини. В першу чергу вони використовувались для допомоги тим членам общини, котрі були хворі, знаходились в тюрмах, для поховання бідняків.

Основою такої доброчинності виступила заповідь християнської любові до ближнього свого. Вона розглядалась як обов'язок поділитись власними матеріальними благами, особливо по відношенню до нужденних і немічних. Тому вже в перших християнських общинах для благодійних цілей відбирались спеціальні люди (диякони), котрі регулярно займались такою діяльністю. Як відомо, апостол Павло організував збір грошей для бідних євреїв-християн. В період розповсюдження християнства в Римській імперії піклування про нужденних було одним із завдань общин і церков. Зокрема, єпископ Марті Турський і Микола Мирський у своїх проповідях закликали віруючих подавати милостиню злиденним людям. В часи середньовіччя милосердя розглядалось не як прояв справедливості, а як здатність любити ближнього свого, що є святим обов'язком кожного християнина.

При цьому потрібно виходити з того, що, як пише А. Раушер, "чітке уявлення про біблійні погляди на матеріальні земні блага можна отримати лише в тому випадку, коли виходимо із свідчень про бідність і багатство"2. Як відомо, Старий і Новий заповіти виходять з права володіння людьми приватною власністю. Про це свідчить, зокрема, сьома заповідь, котра стверджує: "не вкради". Ця заповідь не підлягає обговоренню чи тлумаченню, оскільки носить форму категоричного імперативу. Вона розповсюджується не лише на предмети споживання, але й на всі блага, які підпадають під категорію власності. Але при цьому слід пам'ятати, що для християнства все створене належить Богу. Як писав в "Сумі теології" Фома Аквінський, "тільки Бог господар всіх речей". Тому людина не може бути вихідним власником, а лише управлінцем, опікуном довірених йому речових благ. Виходячи з цього, людина не має права розпоряджатися благами, виходячи тільки зі своїх потреб. Навпаки, вона повинна відноситись до них з особливою відповідальністю. Через те "набагато важливіше питання про багатство було те, як багач розпоряджається своєю власністю, чи поступає він праведно і милосердно, ділячись своїм багатством з бідними"3. Тому для християнина є виправданим поділ на багатих і бідних. Питання тільки в тому, як багата людина розпоряджається своєю власністю, чи вчиняє милосердно, чи ділиться з нужденними і бідними. В цьому плані потрібно пам'ятати і те, що в християнському розумінні суспільство є колективом, який не керує долями людей, а символізує взаємопідтримку взаємодопомогу громадян. Саме тому християнин повинен нести відповідальність за створення таких умов життя людей, які відзначались би духом справедливості і солідарності.

Виходячи з таких методологічних засад, церква завжди намагалась проводити доброчинну діяльність. Наприклад, у Візантії вона організовувала богодільні, лікарні, надавала матеріальну допомогу сиротам, жебракам, вдовам. При цьому, робилося це не тільки за рахунок церковних коштів, а й державних.

Прийняття Київською Руссю християнства сприяло розвитку благодійності на землях східних слов'ян. Цьому слугувало і те, що князь Володимир Великий офіційно зобов'язав духовенство займатись опікою старих, убогих та хворих. Матеріальною основою для цього слугувало виділення десятини на утримання церков, монастирів, богоділень і лікарень. Як свідчить історія, протягом багатьох століть церкви і монастирі були центрами соціальної допомоги для такої категорії людей. Недаремно, французький історик Шерер зауважив, що "...у Малоросії у кожній церкві без винятку, є лікарня або лазарет, де люди, справді бідні і нездатні себе забезпечити, доглянуті коштом церкви, залежно від її прибутків".

В Російській імперії благодійність, залишаючись релігійним обов'язком, стає формою суспільно - громадської діяльності. Про розмах благодійної діяльності в Російській імперії варто нагадати, що у 1909 р. був створений Всеросійський союз установ, товариств і діячів з суспільної і приватної опіки, який поставив перед собою завдання упорядкувати і об'єднати благодійні організації в державі. В країні в 1910 р. діяло 4762 благодійних товариства і 6278 благодійних закладів. Кошти державної скарбниці, земств, міст та станових установ складали тільки 25% всього бюджету благодійності, а кошти приватної благодійності - 75%. Благодійність в країні в кінці 19-го - на початку 20-го століття набула великого розмаху. І роль в цьому процесі релігійного фактору безперечна.

Радянська державазмінила відношення до благодійної діяльності. Сама благодійність була визнана соціальним явищем буржуазного ладу і трактувалась у дусі "допомоги, яка надавалась представниками пануючих класів експлуататорського суспільства деякій частині неімущого населення з метою обману трудящих і відволікання їх від класової боротьби". В СРСР благодійна діяльність людей і організацій була визнана непотрібною і замінена державною системою охорони здоров'я та соціального забезпечення. Саме слово "благодійність" зникає з офіційної термінології.

Актуалізація благодійності в сучасних умовах зумовлюється тим, що в силу об'єктивних і суб'єктивних причин українська держава на перехідному етапі не може забезпечити достатній соціальний захист всім громадянам, які його потребують (сироти, малозабезпечені, безробітні, інваліди, люди похилого віку). Сьогодні чисельність таких осіб, на жаль, значно збільшилась. Державні служби соціального захисту не можуть в повній мірі виконати покладені на них функції, в першу чергу, через недостатність фінансування. Тому суспільство повинно усвідомити практичну цінність благодійності, як гуманного засобу соціальної реабілітації таких осіб, зробити все можливе, щоб полегшити їх долю.

Ми переживаємо складний час, як в економічному, так і в духовному відношенні. В цій ситуації найважче доводиться незахищеним верствам. Тому благодійна діяльність на їх користь дозволяє їм не тільки вижити, але й є високоморальною справою, оскільки пробуджує в людині почуття співпереживання, співдопомоги. А в тих, хто отримав таку допомогу, з'являється віра в справедливість і людську доброту.

Літера тура

1 Колодний A.M. Феномен релігії. - К.: Світ знань, 1999. - С 8.

2 Раушер А. Частная собственность в интересах человека труда. - М.: Дело, 1994. - С. 14.

3 Раушер А. Частная собственность в интересах человека труда. - М.: Дело, 1994. - С. 16.

Loading...

 
 

Цікаве