WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Дохристиянські вірування українського народу - Реферат

Дохристиянські вірування українського народу - Реферат

Коли вищеприведені міркування можуть здаватися дещо хиткі, то всі інші здогади про стару релігію українського народу ще менше певні; а оскільки опрацювання і досліди над виясненням тої релігії все ж проводяться досить енергійно, то із обережності краще пода- . ти деякі думки і висновки окремих дослідників, не беручи відповідальності за їх непомильність.

Вже Буслаєв, займаючись питанням про стару передхристиянську релігію слов'ян, бачив у ній дві доби: стару — з головним богом Сварогом і нову — з богами Перуном і Волосом. Перша стара доба була ніби загальнослов'янська, чи праслов'янська, друга — власне руська. Це останнє твердження Буслаєва було заперечувано, бо ім'я бога Волоса зустрічається у південних та західних слов'ян. Але назагал думку про два періоди в передхристиянській міфології: старий — з богом Сварогом на чолі і новий — з головним богом Перуном, прийняли і академік М. Грушевський, і В. Корж, який рішуче стоїть на тому, що ім'я Сварога не є вигадкою, бо в XI — XIII століттях вигадати його було нізвідки. Навпаки, проф. Є. Анічков уважає, що бога Сварога не було зовсім, що це ім'я постало від імені Сварожич, що він зовсім не був богом, а був огнем при стодолі. Тому коли в літописі з'являються пізніші вставки з іменами богів князя Володимира Великого, то імені Сварожича немає. Але, гадає Є. Анічков, що коли був огонь-сварожич, то пізніше могли для нього придумати батька — бога-царя Сварога. Але разом із тим Є. Анічков вважає, що і культ бога Перуна дуже недавній, власне заведений Володимиром Великим як культ головного бога держави, якому мали підлягати всі інші боги тих народів, що підлягали Київській державі Володимира. Тому, вважає проф. Є. Анічков, Володимир підніс значення бога Перуна як головного бога держави і як символ державного об'єднання у Києві, а свого дядька Добриню послав воздвигнути бога Перуна і вдалекому Новгороді — своєму найдальшому, але важливому для Києва пункті на шляху із варяг в греки. М. Грушевський відкидає новаторство Володимира в ділі насадження культу Перуна, що, як видно, був у князів і дружини головним богом — і за Олега, і за всіх князів Ігоровичів (які, до речі, себе тоді ще Рюриковичами не називали і легенди про Рюрика ще не знали. Ця легенда про Рюрика, Синеуса і Трувора є значно пізніший варіант київської легенди про трьох братів Кия, Щека і Хорива, що також не була легендою дуже старою, а була легендою, правдоподібно, вже літературного походження) .

Так само і Є. Голубинський вважає, що Володимир нічого нового в передхристиянській релігії не запроваджував, що Перун стояв і за Ігоря та Святослава і "Володимир не мав потреби ставити там Перуна, або він тільки замінив застарілу статую на нову". Що ж до посилки Добрині з метою поставити статую Перуна у Новгороді, то Голубинський питається: "Що це може значити, це поставлення одного ідола, як не те, що на початку кожного князювання було у звичаї поставляти по головніших містах по новому ідолові, або просту безглуздість, що вифантазувалася у літописця (або його пізнішого переписувача) для його власної мети?" .

Так, кожна точка, кожне твердження щодо старої дохристиянської релігії українського народу викликає у найповажніших дослідників діаметрально протилежні погляди і твердження. Так, більшість російських дослідників вважає, що принесення людей у жертву Перунові практикувалося. Є. Анічков це рішуче твердить в своїй монографії "Язычество и древняя Русь", але це переконання у нього виростає з того, що людські жертви давно тривали в північних московських дебрях, де волхви різали богам "старую чадь". Але практика у фінських народів не може бути доказом практикування людських жертв у Києві. Факт людської жертви вважає доведеним і А. Шахматов у випадку 983 року, коли дружина Володимира хотіла принести в жертву Перунові сина одного з дружинників — Тура, що виявився християнином і не згоджувався видати свого сина, теж християнина, на заклання. Це ніби викликало обурення всієї дружини, що умертвила і батька, і сина; в особі батька, що звався Тур або Тури, Шахматов бачить першого святого мученика на Україні, а в назві Турової божниці бачить церкву, присвячену цьому первомученикові Турові.

Але і відносно цього факту академік М. Грушевський зовсім слушно ставить питання: "Чи не маємо тут до діла просто із спогадами про забиття варяга-християнина за зневагу старих богів і чи не з'явилася людська жертва як наслідок літературного опрацювання під впливом книжних взірців?" Таке питання тим більше слушне, що релігійний фанатизм у колі сповідників многобожжя є річчю незнаною. Прихильники многобожжя, як правило, не переслідують богів інших племен чи народів, а навіть коли ті племена собі і покоряють, то щонайбільше вимагають, щоб і боги покорених племен визнали зверхність богів племені-переможця. Тому племена переможців своїх головних богів оточували меншими богами племен переможених. Якогось же переслідування на грунті різнобожжя не було. Легенди про намагання нав'язати своїх богів — це здебільшого вигадки пізніших християнських письменників. Навпаки, релігійний фанатизм є властивий сповідникам Єдиного Бога (іудеям, християнам, магометанам), що вважають свого бога єдино істинним і справжнім, а всіх інших богів або просто бісами, або, в кожнім разі, богами неправедними. Тому всі переслідування християн звичайно мали під собою грунтом християнський фанатизм і непошану християн до поганських богів та зневажання тих богів з боку християн. Пізніше ж християнські автори, звичайно, справу обертали і фанатизм приписували поганцям, а самих християн представляли як невинних жертв поганського ізувірства, мучеників, що невинно постраждали. Подібне християнське літературне опрацювання легенди, як гадає акад. М. Грушевський, могло мати місце і в київській події з Туром. І взагалі, акад. М. Грушевський висловлюється в тому сенсі, що існування на Русі IX — X століть звичаю приносити , в певних особливих випадках людські жертви видається все ж таки сумнівним.

Крім такої розбіжності думок у дослідників старої дохристиянської релігії, підноситься ще одна думка, що взагалі порушує питання про єдину релігію цілого населення Київської Русі. Так, Є. Анічков гадає, що не можна говорити про релігію цілого населення, а тільки про кілька релігій. Так, релігію з головним богом Перуном Є. Анічков вважає за релігію князя та його дружини; міське торгове населення мало релігію з головним богом Волосом, а сільське населення мало ще інші вірування, якими миродайні державні чини того часу просто не цікавилися і про них не згадували. До князювання Володимира Ігоревичі мали свого бога в себе у дворі теремному, де трималися із своєю дружиною, з якою жили спільним життям і почували потребу, щоб всі члени дружини і князь були зв'язані одною вірою. Тому в справах віри князь радиться з дружиною, через те Святослав не хотів приймати християнства, що дружина його тому противилася. Коли ж все-таки до складу дружини входили християни, то це вносило небажаний розклад, і коли нарешті Володимир із дружиною перейшли на християнство, то почасти також і для того, щоб знищити в колі дружинників різницю в вірі. Коли раніше Володимир виніс статую Перуна із теремного свого двору на горб, то цим призначив бога свого і своєї дружини для загального почитання як головного бога держави. Цим актом, як каже Є. Анічков, Володимир із дружиною "із збройної сили обернувся в політичну владу". Поставивши Перуна як головного бога держави, оточили його іншими богами, богами народів, що підлягали Київській державі, і ті боги мусили скоритися перед Перуном, як молодші боги, подібно як їхні народи корилися під владою Києва. Цим ніби пояснюється, що коли Володимир із дружиною перейшли на християнство і скинули Перуна, то людність поставилася до цього байдуже, як до зміни князівського ритуалу, що населення менше обходить. Тому офіційне охрещення пройшло легко. Але елемент, що стояв в опозиції до князя та дружини, став у опозицію і до християнства та всякі стихійні та політичні нещастя (голод, мор, війна, посуха тощо) приписував зраді старим богам і час від часу підіймав заворушення.

Loading...

 
 

Цікаве