WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Релігія і глобалізація - Реферат

Релігія і глобалізація - Реферат

Реферат

на тему:

Релігія і глобалізація

Що стало вирішальним у великому релігійному поверненні останньої чверті XX століття? Відомий і найбільш цитований політолог сучасності Самюєль Гантінгтон вважав, що це повернення пов'язане з руйнуванням двополюсної системи, з занепадом світового комунізму і з переконфігурацією світових відносин, які вже відбуваються не по лінії протистояння між двома системами, а по лінії розрізнення між цивілізаціями, ядро яких становлять релігії. Він писав дуже багато справедливих речей про те, що релігія є одним із, а можливо, і найбільш потужним рушієм глобальної політики в сучасному світі; про те, що можна бути напівфранцузом і напівалжирцем, але неможливо бути напівмусульманином і напівкатоликом.

Але я хотів би звернути вашу увагу на те, що ті події, про які йдеться, відбулися не після падіння Берлінського муру, а напередодні. Тому, крім вичерпаності світських ідеологій і виходу світу з „західної" фази свого розвитку, крім ситуації постколоніалізму і, навіть того, що філософи називають „антропологічною революцією", варто було б звернути увагу на просто таки вражаюче „стиснення світу". Це стиснення, яке перетворює планету на „єдине ціле" і примушує людей дедалі більше усвідомлювати ослаблення обмежень, що їх накладає географія на соціальний і культурний устрій, називається глобалізацією. Глобалізація перетворює світ у єдине ціле й навіть якщо не спричиняє глобальної культурної та релігійної конвергенції, то, в кожному разі, робить зустріч релігій і культур незворотною. Але цікаво, що величезні маси людей, які живуть у „глобальному селі" й купують товари на глобальному ринку, не виявляють гарячого прагнення змінити свою релігійну належність. Люди, як зауважив Хосе Казанова, поводяться тут не так, як зазвичай поводяться на ринку: часом вони „купують" товар, що не зовсім їх задовольняє; в інших же випадках, відмовляючись „купувати" цей товар, вони не шукають йому замінника. Високий монополізм, убивчий для ринку, не знищує високої активності „релігійного супермаркету", і релігійність у відкритих світові Ірландії та Польщі, де монополізм Католицької Церкви є надзвичайно високим, залишається найвищою в Європі. В одних куточках планети люди маніфестують непохитну відданість своїм старим, „доглобальним" релігійним ідентичностям, а в інших їхня релігійність набуває якихось імпліцитних чи то, за висловом Грейс Дейві, „замісницьких" форм. Але в будь-якому разі ми не бачимо ані світового масштабу спроб шукати релігійних альтернатив, ані, тим більше, виникнення якоїсь спільної для землян „глобальної релігії". Нові (або порівняно нові) глобальні релігійні культури з'являються поряд зі старими, проте не замінюють їх повністю. Замість спостерігати виникнення в єдиному світі єдиної релігії, планета стає свідком мало не повсюдного „повстання" релігій, що виявляють більшу чи меншу нетерпимість до інших релігій. У соціології релігії такою собі банальністю стали міркування про „великий реванш" релігії, про її „повернення з вигнання на світову арену", про її нову войовничу появу, ознаменовану вихором нетерпимості, що прокотився „від Алжиру до Айдахо" й жертвами якого стали й Індіра Ганді, й Іцхак Рабин, і вежі Світового торгового центру. Релігія полишає „гетто приватизації", а глобалізація релігії не тільки не скасовує демаркаційних ліній, а й зміцнює їх. Як довів Пітер Беєр, глобалізація спричиняється до того, що релігія отримує новий імпульс, і в публічному дискурсі відбувається зміцнення її впливу. Або, як кажуть про це американські соціологи релігії, „глобалізація руйнує бар'єри політики й культури, але вона також дає поштовх рухам, спрямованим на підтвердження ідентичностей і самовизначення". Іншими словами, глобальне повстання релігії означає глобальну битву за автентичність, глобальні пошуки „фінальних значень". Нарешті, глобалізації належить винятково важлива роль у падінні комунізму. Саме глобалізація поставила „реальний комунізм" у ситуацію реальної конкуренції з реальним капіталізмом – конкуренції, якої комунізм не витримав.

Отже, глобалізація є одним з тих чинників, якщо не головним чинником, який спричинився до повернення релігії на міжнародну арену, в глобальну політику і в міжнародні відносини.

Релігія і глобальна політика

Після падіння Берлінської стіни, розпаду СРСР, Югославії та Чехословаччини посткомуністичні країни одержали можливість спробувати себе у глобальному світовому проекті. При цьому Хосе Казанова писав, що, розвиваючись разом з модерністю, глобалізація розриває з великими наративами і філософіями історії, підриває гегемоністський проект Заходу й децентралізує світовий устрій. У цьому розумінні глобалізація – постмодерністський, постколоніальний і постзахідний феномен. Глобалізація поза сумнівом розвивається разом із капіталістичною системою, але вона звільняє капіталізм від територіально-юрисдикційної обмеженості у рамках держави і національної економіки, сприяє його подальшому розвиткові. Глобалізація не означає кінця нації і націоналізму, але означає кінець їхнього злиття у суверенній території національної держави. Глобалізація сприяє поверненню старих цивілізацій і світових релігій не тільки як аналітичних одиниць, але і як значущих культурних систем й уявлених спільнот. Причому ці нові уявлені спільноти перетинаються, а часом і вступають у змагання зі старими уявленими спільнотами, про які писав Бенедикт Андерсон, тобто – з націями. Нації будуть продовжувати існувати, стверджує Х. Казанова, дієвими уявленими спільнотами й носіями колективних ідентичностей у глобальному просторі, але локальні і транснаціональні ідентичності, особливо релігійні, вельми ймовірно можуть виявитися більш значущими. І коли нові транснаціональні ідентичності стануть з'являтися, найвірогідніше, вони знов-таки будуть зв'язані зі старими цивілізаціями і світовими релігіями. Саме в цьому він вбачає заслугу тези С. Гантингтона про „зіткнення цивілізацій" – в усвідомленні зростаючої значущості культурних систем і цивілізацій у справах світу.

Як світовий, так і український контексти кінця ХХ — початку ХХІ століття дозволяють зробити принаймні кілька важливих висновків стосовно ролі релігії у світовій політиці і міжнародних відносинах. Уявлення про торжество пост-марксистського матеріалізму у світовій політиці, яке постало з прийняття країнами Другого світу після падіння комунізму ліберальної ринкової моделі і майже одночасним неймовірно потужним капіталістичним зростанням понад міліардного Китаю, виявилося неспроможним.

Очевидно, що роль релігії у глобальній політиці незмірно ширша, ніж участь релігійних інституцій у політичному процесі, ескалації або врегулювання конфліктів. Релігія має справу з фінальними проблемами і граничними значеннями і її вплив на глобальну політику визначається саме передовсім і головно цим, тоді як розвинутість інституційних мереж, фінансові, організаційні тощо ресурси грають очевидно підпорядковане значення. Релігія наділяє людські спільноти могутнім символізмом, а також проводить між ними кордони, котрі виявляються важкими для проникнення. Поза усвідомленням цього феномена важко усвідомити, чому, наприклад, державний апарат країни, яка займає 17 мільйонів квадратних кілометрів і має атомну зброю, намагається не допустити утвердження котроїсь з церковних одиниць іншої країни в бажаному для неї еклезіальному статусі і активно втручається у проблеми, котрі цілковито належать сфері церковного права (як це відбувається у випадку із позицією Росії щодо патріархального статусу УГКЦ).

Чи не найбільш драматичні конфлікти сучасності розгортаються як зіткнення, чиї рушії мають очевидне релігійне обґрунтування, хоча часом лідери сторін можуть проголошувати інакше. Однак у ХХ ст., як і у столітті ХІІ, найтрагічніші епізоди історії супроводжувалися зверненням до релігійних символів й образів, як до таких, що є вкоріненими у саме ядро спільнотної ідентичності. Відтак, Шарль де Голль уявляє собі Францію у вигляді Мадонни з фресок, яка посвяченою величній і особливій місії, Сталін згадав 1941 р. „братів й сестер", а британці – що вони захищають християнську цивілізацію від нацистських поган. Подібно, у ХХІ ст. не тільки ісламські лідери визначають сенс своєї боротьби із Заходом у цілковито релігійних категоріях і стверджують, що „всередині ісламу немає розділення між релігією і політикою" (шейх Ахмед Яссін), але й президент США Дж.Буш говорить про свою країну як „знаряддя у руках Божих", котра є обраною Богом заради встановлення демократії й свободи по всьому світі.

Дуже гострі дискусії в Європі також розгортаються навколо цінностей і ідентичностей, підвалини яких ґрунтуються на релігійних уявленнях і почуттях. Закон Франції № 2004-228 від 15 березня 2004 р. про застосування принципу світськості щодо носіння у школах, коледжах та громадських ліцеях знаків або предметів одягу, які виявляють релігійну приналежність, котрий є спрямованим ні на що інше, як на утвердження монополії французької громадянської релігії, як і дискусія навколо згадування/незгадування у Преамбулі Європейської Конституції християнської спадщини і неочікувано гостра реакція на цю проблему з боку цілком благополучних і „космополітизованих" країн, дуже яскраві, але далеко не єдині приклади такого роду. Можливо, ще більш показовим є чітко артикульований спротив Конференції Європейських Церков приєднанню до Європейського Союзу Туреччини, оскільки, як підкреслюється у документі „Комісія і суспільство", „ісламська спадщина Туреччини має своє власне підкріплення, але ці цінності можуть істотно відрізнятися від християнської спадщини, що превалює в решті Європи."

Loading...

 
 

Цікаве