WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Релігія і глобальна політика - Реферат

Релігія і глобальна політика - Реферат

Одночасно, Європа, передовсім Західна, втрачає роль "християнського бастіону" – принаймні, у сенсі, який у це поняття вкладався до ХІХ ст. Парафіяльної цивілізації зі священиком – монопольним розпорядником духовних благ, з рясними чернечими покликаннями, зі святим покровителем села і присвяченими йому процесіями, статуями і культом – цієї цивілізації в більшості західноєвропейських країн вже не існує. Інколи священики, єпископи, оглядачі говорять про це в алармістських термінах. Наприклад, кардинал Кьольну Йоахім Мейснер зауважує, що його єпархія ніколи не мала так багато грошей, як в останні 40 років, але ніколи раніше тут не втрачалася сутність віри так, як це сталося за ці десятиліття. У Кьольнській архидиєцезії є 2,8 млн. католиків, говорить він, за останні 30 років архидієцезія втратила 300 тис. осіб. На одне хрещення припадає три поховання.

На тлі цих таких заяв ще більш по-алармістськи звучать повідомлення про тріумфальну ходу ісламу Західною Європою. Деякі популярні видання навіть вправляються в дотепності з цього приводу. Один сатиричний тижневик пропонує тур „Прощання з Європою", де пропонує найближчими вихідними вирушити в прощальну прощу містами ісламської республіки Нідерланди та Бельгістану перед тим, як кордони цих країн будуть закриті для невірних. Справді, присутність мусульман в країнах Західної Європи зростає надзвичайно швидко, при чому саме в Європі утворюється те, що можна назвати глобальним ісламом, ісламом, де етнічні відмінності нівелюються і основний акцент роблять на тому, що називається „чистим ісламом" або „ваххабізмом". Між тим, у деяких країнах спадкоємицею парафіяльної цивілізації стане і, власне, вже стає своєрідне етичне середовище, яке пропонує мінімальний набір спільних цінностей. Саме з цього середовища виходять вияви релігійності, суголосної індивідуалістичній культурі. Вона фокусується радше на персональному запиті, ніж на пасивному повторюванні ортодоксальних істин слідом за церквою. Наголос на персональному духовному досвіді і суб'єктивному емоційному залученні особливо виразно виявився у католицькому харизматичному оновленні.

Ситуація насправді є набагато більш складною і вигадливою, ніж видається. Хоча абсолютно всі європейські дослідження фіксують падіння релігійних практик, європейці не стали захланними атеїстами. Вони і далі прагнуть віднайдення священного, яке не завжди проте можуть знайти в церковній огорожі. Парафіяльну цивілізацію заступає також ситуація, позначена наявністю виразних ножиць між релігійними віруваннями, потребою особи в духовному досвіді і переживаннях – з одного боку, і стрімким падінням відвідин церкви і участі в інституційованій релігійній діяльності. Грейс Деві назвала такий стан "вірою без належності" і цей стан мав би свідчить на користь зведення релігії до приватної сфери і втратою неї соціальної значущості.

Різні дослідження переконують у зацікавленості, скажімо, англійців або голландців різноманітними духовними практиками (індивідуальні медитації набули доволі великої популярності у, наприклад, Нідерландах), про інтерес європейців до східних релігій (європейців, які вірять у реінкарнацію, 1990 р. було усього лише на десять відсотків менше за тих, хто вірить у воскресіння – 22% проти 33%), а також до східного християнства. і, водночас, про дуже суттєву втрату ними зв'язку із церквою. Тріумфуючий індивідуалізм підриває владу інституційованих церков авторитарно приписувати форми і зміст релігійних вірувань — індивід конструює свій власний набір вірувань, релігію за власним вибором. Ця конструкція робить європейців не менш релігійними, але інакше релігійними за жителів інших континентів. Результати Європейської програми з вивчення цінностей (EVS) свідчать, що західноєвропейці радше є "нецерковними", ніж секулярними. 60% європейців повідомляють про свій паранормальний досвід, про вихід їхніх душ з тіл, про духів і видіння; питома вага тих, хто так чи інакше виявляється залученим до альтернативних релігійних практик виглядає досить істотною.

Коротко кажучи, західні європейці не стали людьми, для яких все заступив, як каже Патріарх Кирило, шлунок. При цьому, в Європі є точки відродження традиційної християнської цивілізації і для того, щоб пророкувати повну дехристиянізацію у Європі, є менше підстав, ніж говорити про зворотне. Дивіться: хоча ми говоримо про зменшення відвідин церкви, то, по-перше, все одно більше половини європейців, якщо взяти всю Європу, більш або менш регулярно відвідують недільну відправу, 46 % вірять у рай, і понад третина — у пекло. Ми говоримо про серйозне зменшення священичих покликань, але не забуваймо, що разом з тим відбулося збільшення дияконів і катехитів. Говоримо про те, що в деяких містах Великобританії передмістя стали повністю мусульманськими, але в той же час у багатьох містах католицькі храми Великобританії не вміщають усіх охочих, бо на недільні відправи приходять поляки, яких стало у Британії більше, ніж пакистанців. Нарешті, останні два десятиліття стали золотою добою католицьких прощ – ніколи раніше Ясна Гура і Лурд, Асізі, Меджигор'є, Фатима, Сантьяго де Компостела, Монтсерат, Тезе. І як би не було, 46% європейців вірить у рай, і понад третина – у пекло. Як сказав один французький соціолог, „якщо ви та людина, яка купує біржові папери і живе в Європі, то купуйте християнство, його акції мають піти вгору".

Разом із тим, саме в Європі очевидним стає прагнення до формування солідарного фронту протидії лібералізмові, релятивізму і секулярній хвилі, яке (прагнення) стає дедалі більш помітним явищем. Дуже виразно цю ідею артикулюють речники Московського Патріархату; очевидно, певною мірою поділяє її і Папа Бенедикт XVI. Історик і журналіст Роберт Мойніхен, який мав численні бесіди й інтерв'ю з кардиналом Ратцингером, впевнений, що саме Папа Бенедикт XVI і прагне, і здатний сформувати свого роду консервативний інтернаціонал, який мав би зупинити знелюднення людини, стати заборолом релятивізмові і всепроникному цинізмові. Причому, на думку Р. Мойніхена, саме німецьке походження папи підштовхує його до цього: „Феномен піднесення і занепаду цивілізацій вражає його. Будучи німцем, він спостерігав піднесення і занепад однієї з найвеличніших потуг і культур в Європі – німецької культури". Можливо, спільна боротьба в рамках пропонованого міжхристиянського альянсу (можливо, навіть інституціоналізованого) з секуляризмом, може стати серйозною тенденцією релігійно-суспільного розвитку вже найближчого десятиліття. Між тим, такий альянс не означатиме зближення християн в екуменічній перспективі – тобто, подолання роз'єднаності і відновлення євхаристийної єдності Очевидно, таке відновлення (як, втім, і екуменічний імпульс початку ХХ ст.) зможе відбуватися „знизу", зі згромаджень, об'єднаних сприйняттям християнського роз'єднання як „скандалу".

Дуже важливою тенденцією у християнстві, яка не може не знайти свій розвиток у ХХІ ст., є прагнення до гендерної рівності, яке ще більше змінюватиме обличчя не тільки протестантських і євангелічних, але, з часом, й історичних церков. Жінки вже складають 10% всіх священнослужителів у США, 30% студентів у теологічних навчальних закладах – жінки; попри жорстку заборону жіночого священства в Католицькій Церкві більшість з трьохсот парафій, які не мають священика, керовані, по суті справи, жінками. В Англіканській співдружності залишилося тільки 1 тис. конгрегацій, які не визнають жіночого священства. Тенденції ж тут виглядають таким чином. Якщо у 1800 р. серед осіб, які працювали в християнських організаціях, чоловіки складали 89%, а жінки – 11%, у 1900 р. – понад 90% і трохи менше 10 % відповідно ; 1970 р. – 67% та 33% відповідно; 2000 р. – 60% та 40%; у 2007 р. – 59% та 41%. Прогноз на 2025 р. – 57% чоловіків та 43% жінок. Ідея жіночого священства вже не викликає ідіосинкразії і миттєвого відторгнення в історичних Церквах; питання, чому жінка не може стати священиком — одне з найбільш обговорюваних на православних інтернет-форумах. Зрештою, проблема жіночого священства викликала дискусію на Конференції Міжнародного фонду єдності православних народів та Православної церкви Чеських земель й Словаччини у Братиславі „Роль жінки у сучасному світі: православний підхід" (2007 р.), яка (дискусія) ще зовсім недавно взагалі навряд чи була б можливою.

Водночас, звернімо увагу, що тенденції змін не зводяться до оновлення. Адже майбутнє релігії завжди залежатиме від її здатності бути одночасно і традиційною, і спрямованою в майбутнє, цінити й поважати свою спадщину, але й бути в змозі перевищити її. Тому ми бачимо поруч з оновленнями і повернення до старих, здавалося б, цілковито забутих форм. Такі повернення бувають малоочікуваними – як-от рішення папи Бенедикта ХVI „реабілітувати" латинську Тридентську месу з її жорстким чинопослідуванням і зверненням священика до вівтаря, а не до народу. Найбільш прикметним є, видається, не сам факт відповідного указу понтифіка, а його широка підтримка – як поміж католицьких інтелектуалів, так і серед пересічних католиків. Тобто поруч із модерними формами церковного життя ми бачимо і будемо бачити надалі відродження старих літургійних форм, рухів, які оформлюватимуться і усвідомлюватимуться як „повернення до витоків", масових паломництв, поширення містичних, ісихастських, наприклад, гуртків і семінарів, зростання популярності чудотворних ікон тощо.

Поза сумнівом, ситуація глобалізації означає, що ці та інші тенденції отримують своє відображення – складне й нелінійне – і в Україні. Причому, таке відображення є надзвичайно специфічним і гідним самих глибоких й всебічних досліджень. Втім, це вже повинно стати темою наступної лекції.

Джерело:

Віктор ЄЛЕНСЬКИ. Глобальні тенденції релігійного розвитку у ХХІ столітті Лекція в Українському Католицькому Університеті 23 вересня 2009 року. 05.10.2009, // Релігієзнавчі студії //

Loading...

 
 

Цікаве