WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Біблійна археологія - Реферат

Біблійна археологія - Реферат

По-третє, ненависть до ізраїльтян, нащадків і посібників гиксоських поневолювачів, цілком зрозуміла за часів XVIII династії, що почала своє правління з їх вигнання.

По-четверте, правління Рамсеса II – час грандіозного будівництва у всьому Єгипті й Ефіопії – залишки цих споруд і досі зберігають величезні розміри. Відома широка будівельна діяльність правителя у Фівах, Абідосі, Нубії, де за його наказом був вирубаний в прямовисній скелі величезний печерний храм із гігантськими статуями самого фараона, створеними в тій самій скелі з обох боків від входу в скельне святилище. І зараз славнозвісний Абу-Симбельський храм, розпиляний на частини і відновлений потім над водами великого асуанського водосховища, приголомшує своєю величчю. У той же час відомо, що для їх спорудження залучалися тисячі семітських рабів – хапіру. Тоді ж були побудовані Піфом і Раамсес. Знайдений в 1922 р. обеліск Рамсеса II прямо свідчить про побудову Раамсеса рабами-азіатами, що підтверджує біблійне про те оповідання (Вих. 1,11). Взагалі з староєгипетської історії відомо багато випадків перетворення цілих народів в державних рабів. Цікаво, що у якості додаткової робочої сили використовувалися не будь-які полонені, а майже виключно азіати, як і за часів Середнього царства. Так, Рамсес III в своєму заповіті говорить: "Я скинув машауашів, лівійців, себетів, кикешів, шаїтепів, хесів, бекенів, занурив їх у кров, зробив з них гори трупів ... привів я тих, кого залишив я живим ... Їх дружини й діти – в кількості десятків тисяч, їх худоба числом в сотні тисяч. Поселив я їх вождів у фортецях, названих моїм ім'ям. Приставив я до них начальників загонів і розділів племінних, причому вони перетворені на рабів і затавровані моїм ім'ям, з їх дружинами і дітьми було зроблено те ж саме". Знайдені єгипетські тексти з нормами, встановленими для бригад з вироблення цегли (пор. Вих. 5,8). У одному з таких текстів, що належить до часу Рамсеса II згадуються хапіру, що займалися видобутком каменю для царського палацу в Мемфісі, через що можуть бути ототожненими з ізраїльтянами – нащадками ібрим – західних семітів, що переселилися через Євфрат до Сиро-Палестини.

Про величезну кількість полонених, що переправлялися до Єгипту, свідчить напис Аменхотепа II, знайдена поряд із давнім Мемфісом. З одного лише походу до Сиро-Палестини цар привів понад 100 тис. полонених: 217 царів, 179 братів царів, 3600 апіру (хапіру), 15200 шас (палестинських кочівників), 36300 хурі (сирійців), 15070 нухашше (мешканців Нухашше) і 30652 членів їх сімей – всього 101218 осіб. Аменхотеп II із іншого свого походу до Сиро-Палестини привів лише 2015 полонених. У другу половину Нового царства, а можливо, й раніше, полонених таврували, як худобу, розжареною печаткою з царським ім'ям. Значна частина полонених надходила в храми, переважно Амона, головного бога, покровителя і захисника єгипетської держави і єгипетського війська. Привід полонених для заповнення ними його служб – спільне місце в тодішніх надписах. Очевидно, за короткий проміжок часу після свого першого походу до Сирії-Палестини Тутмос III пожертвував Амону 1588 сиро-палестинських полонених і ще певну кількість ефіопів. Другий цар XX династії Рамсес III віддав Амону 2607 сиро-палестинських та ефіопських полонених, а храму Птаха – 205. У середині XVIII династії (час Виходу) полонених було багато також і в ткацьких майстернях Амона, де ткали різні види рядна – від щільного до якнайтоншого. Підневільним ткачам видавали на рік вперед мастило й одяг, що припускає наявність у кожного з них житла або, принаймні, відокремленого приміщення. До рабів у точному сенсі цього слова можна зарахувати і тих полонених, котрі при XVIII династії використовувалися в храмі Амона для виготовлення цеглини-сирцю і на будівництві.

На зображенні часів Тутмоса III показано, як полонені виготовляють цеглину і кладуть стіни в службах храму Амона під охороною наглядачів, озброєних палицями. Речовим доказом жорстокого поводження з полоненою робочою силою може служити знахідка, зроблена біля розкішного поминального храму фараона-жінки Хатшепсут, важкий батіг, надписаний ім'ям корабельника будівничого цього храму тимчасового виконавця Сененмута. Від постійного використання він унизу порепався і почорнів. Колись це був батіг з двома широкими ремінними хвостами. Їм, мабуть, корабельник підганяв підлеглих, коли ті тягнули до храму привезений ними камінь (як такими батогами підганяли веслярів на судах, показано на зображеннях того часу). Чого були варті мирні походи в каменоломні, можна судити з того, що за один такий похід (у Ваді-хамамат) при третьому представнику XX династії Рамсесі IV із 8000 з гаком учасників померло 900.

Розкопки 1979 року Манфреда Байтака в Піфомі (суч. Тель ель-Машкута) і Раамсесі (суч. Тель-ед-даба) дали нові підтвердження істинності біблійної оповіді. Ці поселення були одними з небагатьох ділянок Дельти, заселених під час Середнього Царства вихідцями з Палестини. Більше того, Раамсес знаходився на місці Аваріса, гиксоської столиці, зруйнованої в 1540 р. до Р. Х. і був заселений семітами від його спорудження Рамсесом II.

По-п'яте, особливість біблійної оповіді про Вихід, що співвідносить всі його події з місцем проживання ізраїльтян в дельті Нілу пояснюється тим, що, наслідуючи традиції попередників, Рамсес II обрав місцем свого постійного перебування Нижній Єгипет; на сході Дельти він зводить розкішну царську резиденцію, місто, що носило ім'я Пер-Рамсес ("Дім Рамсеса").

4. ВИХІД З ЄГИПТУ

По-шосте, чисто єгипетське пояснення мають скарги колишніх державних рабів, котрі згадували про те, що в Єгипті вони "сиділи біля казанів з м'ясом ... їли хліба досить" (Вих. 16, 3), і що говорили в пустелі: "Ми згадуємо рибу, що їли в Єгипті даремно, огірки й дині, і пір, і цибулю, і часник. А тепер душа наша в'яне; немає нічого, тільки манна нам перед очима" (Числ. 11, 5-6). Практика державного прокормлення своїх рабів для Єгипту була загальною. Так, Кенуамон пише завідувачу стайнями: "дай харчі солдатам і хапірі, які тягнуть камені для Ра, а саме для Ра Рамсеса-Мері-Амон в південному кварталі Мемфісу".

Крім того, відомо безліч інших пам'ятників, що підтверджують той факт, що "царські люди" в давньому Єгипті були на повному державному забезпеченні. Так, в одній з гробниць VI династії виявлено зображення, назване "розподіл риби". Тут зображено хід рибалок з усілякою рибою на жердинах, на плечах, в руках, в кошиках, у в'язках. Писар робить запис риби, інший робить запис видаваної риби. Двоє чоловіків відносять рибу зі словами "Ми нагодовані!".

Схоже зображення було виявлено і в одній з гробниць періоду V династії. Приблизно таке ж зображення знайдено і серед побуту майстерень ткацьких. На зображенні сільськогосподарських робіт - великі кошики з хлібом, посудини з пивом та овочами. На деяких зображеннях показана доставка пива та їжі в майстерню мідників.

Цікаво, що останні повідомлення про єгипетських хапірі належать до часу Рамсеса IV – хамаматський напис повідомляє, що серед учасників експедиції в каменоломні Хамамат було 800 хапірі – стрільців з місцевості Анут. Проф. В. В. Струве вважав їх частиною ізраїльтян, що повернулися до Єгипту, – недарма саме до часу Рамсеса IV належить остракон з Фіванського некрополю, що вихваляє повернення утікачів після закінчення смути.

По-сьоме, переслідування утікачів було справою звичайною для давнього Єгипту, справою державного престижу. Піклуючись про це, за 50 років до Виходу мирний договір між Рамсесом II та хетським царем Хаттусілісом наказує:

"Якщо заможні люди втечуть з Єгипту в країну правителя хетів... то не повинен правитель хетів їх брати. Повинен правитель хетів повеліти, щоб їх доставили... великому володарю Єгипту, їх владиці. Або якщо людина, або дві, люди незначні, втечуть з Єгипту ... то не залишать їх в країні хетів, а доставлять... великому володарю Єгипту".

Loading...

 
 

Цікаве