WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Біблійна археологія - Реферат

Біблійна археологія - Реферат

В XIX ст. з папірусу Сальє вже знали про гіксоського фараона Апопі II, сучасника патріарха Йосифа, і його супротивника, єгиптянина Секеннире, що загинув у бої – це, до речі, підтвердила й знахідка його мумії – з розбитою головою. Тоді ж знайдені були й скарабеї з іменами гіксоських правителів, що носили, крім єгипетського імені Уесер-Ра (коханий Ра), семітське ім'я (Якеб-ель). Зараз наші знання про панування гіксосів значно розширилися: так, про боротьбу з ними і їхнє вигнання з Єгипту повідомляють табличка Карнарвона, стела фараона Камоса (поч. XVI ст. до Р.Х.), і життєпис учасника цих подій – начальника веслярів Яхмоса, що осаджував столицю гіксосів – Аваріс (XVI ст. до Р.Х.).

Особливий єгипетський колорит має й розповідь про життя Йосифа в будинку Потифара. Різні й послідовні його найменування мають масу єгипетських паралелей: так, написи в усипальнях чиновників, говорячи про одну людину, перераховують у якості діючої титулатури всі посади, що коли-небудь вони обіймали. Так, наприклад іменується сановник Метеній, що жив наприкінці III, початку IV династії: "переписувач на складі, завідувач складами, начальник округу, начальник стражі, начальник царських льонопрядилень, правитель області, глава ради Верхнього Єгипту". Схожий напис можна побачити й у Бені-Хассані, у гробниці Хнумхотепа, важливого сановника часів XII династії.

Такий само єгипетський колорит має й розповідь про підвищення Йосифа. Ім'я Потифар – єгипетське (Поти-Фе-Ра - той, котрого дає Ра), таке ж ім'я даної Йосифу дружини – Асенефа – (Асу-Нейт – належна Нейт, тобто богині-покровительці Дельти, де й відбувалися всі події). Сам ритуал зведення на найважливішу посаду – цілком єгипетський: одягання в нові одежі, покладання золотого намиста (Бут. 41,42) – все це можна побачити на єгипетських зображеннях подібної ж події (див. мал.2).

Цікаво, що такої ж честі – нагороди золотими намистами вдостоївся при Аменхотепі III, фараоні XVIII династії Хаемхет, головний доглядач хлібних запасів всієї країни. Про те ж, що місткі державні сховища зерна були у звичаї для Єгипту, можемо впевнитися з безлічі написів (див. також мал. 3 й 4), де зображене наповнення таких сховищ. Важливість посади хоронителя цих житниць підтверджується наявністю в Абидосі усипалень подібних сановників.

Цікавим фактом є знахідка Ч.Е. Вильбура 1889 р. у районі першого порогу Нілу так званої "Стели голоду". У написі йшлося про семирічний голодомор, що осяг Єгипет при Фараоні III династії Джосере (бл. 2700 р. до Р.Х.) і припинився лише після того, як фараон пожертвував земельну ділянку місцевому богові Хнуму. Форма й обриси ієрогліфів вказували на більш пізніше походження напису: як виявилося, він був підробкою жерців Хнума, складеною у II ст. до Р.Х. для закріплення за храмом спірної ділянки землі. Для нас важливо те, що для досягнення своєї мети жерці Хнума апелюють до народної пам'яті, що зберігала переказ про жорстокий семирічний голодомор, що вразив плодючий Єгипет – житницю Древнього миру – не буде помилкою співвіднесення цього голодомору з оповіддю про патріарха Йосифа. Не менш яскравим підтвердженням оповіді книги Буття про багаторічний голодомор у Єгипті є напис у гробниці сановника Баби, що жив у часи фараона Апопі й таким чином був сучасником Йосифа, про збори зерна, що були викликані цим голодомором.

Заперечення єгиптологів XIX ст. щодо вірогідності повідомлення книги Буття про те, що лише внаслідок діяльності Йосифа вся земля в Єгипті стала власністю фараона, спростовуються тим, що йдеться лише про землі, яки були у власності гіксосів – тобто про Дельту, де багато правових традицій попереднього періоду минулого порушені вторгненням азіатів.

У Бут. 41,43, йдеться про те, що за велінням фараона, коли Йосиф їхав на колісниці, виголошували: "схиляйтеся!". У давньоєврейському тексті використано єгипетське слово "Абрех", та й пам'ятники єгипетські донесли до нас чимало зображень преклоніння народу перед усілякими сановниками.

Безумовно єгипетською обстановкою викликане повідомлення про труну Йосифа, принесену згодом у Святу Землю ізраїльтянами: ми зараз знаємо чимало випадків зберігання в давньоєгипетських будинках саркофагів з муміями.

Сто десять років життя Йосифа – звичайна для древнього Єгипту формула тривалого, повновагого життя. Так, напис XIV ст. до Р.Х. із Британського Музею свідчить: "Дяка ..., хто подарував мені спокій у труні після ста десяти років життя на землі". Скульптура верховного жерця Амона, що жив у царювання фараона Сеті (XV ст. до Р.Х.) зберігає молитву про те, щоб "Амон дарував йому життя до 110 років". У папірусі Анастазі є звернення до одного сановника: "Ти наближаєшся до прекрасного місця упокоєння без старезності, без кволості, ти живеш 110 років на землі, але члени твої ще сильні". Сановник Птаххотеп (IV династії) пише про свого батька: "досяг 110 років життя при дворі фараона, серед можновладців землі".

3. ВИХІД З ЄГИПТУ

Питання археологічного підтвердження історії Виходу безпосередньо пов'язане з датуванням цієї події Священної історії. Проблема полягає в тому, що біблеїсти XIX ст., які намагалися це зробити, виходили з переконання, що Вихід відбувся близ. 1450 р. до Р. Х. під час правління Аменхотепа II (Аман-хатпі). В цьому випадку вони ґрунтувалися на буквальному розумінні 3 Цар. 6,1, де було сказано, що заснування Храму Соломоном (близ. 970 р. до Р. Х.) відбулося на чотириста вісімдесятому році після Виходу. Дослідниками не було прийнято до уваги, що подібна дата, обчислена при Єздрі, виникла внаслідок механічного підсумовування закруглених років діяльності суддів Ізраїлевих і царів Саула, Давида й Соломона. Причому не враховувалося, що багато суддів, або поневолювачів Ізраїлю, чия діяльність тривала згідно з книгою Суддів по сорок, двадцять або вісімдесят років, часто були сучасниками, що мешкали в різних частинах Святої Землі.

Помилкове датування створювало для дослідників XIX ст. нерозв'язні проблеми: адже якщо перебування ізраїльтян в Єгипті тривало 430 років (Вих. 12,40), то часом їх переселення до Єгипту слід вважати 1850 р. до Р.Х. тобто за часів XII династії, коли не було зафіксовано ані великого голоду, ані загальнонародних лих, і коли до влади аж ніяк не міг прийти раб-азіат. Дата Виходу в цьому випадку також викликала серйозні сумніви до цього часу ще не існували міста Піфом (Пер-Ітом) та Раамсес (Пер-ріа-масе-са) (пор. Вих. 1, 11), а також царства Едома та Моава (Числ. 20, 14-21). У такій ситуації були можливі лише напівфантастичні припущення, викладені у проф. А. П. Лопухіна, що вважав Мойсея вихованцем цариці Хатшесуп (Хи-шапсауа), який очолював єгипетське військо в ефіопському поході, що насправді стався пізніше, а фараоном Виходу Тутмоса III (Дхут-маси), який насправді підкорив усю Сирію-Палестину і знищив мітаннійців за Євфратом, затвердивши єгипетське володарювання в Азії. Зараз всі ці заперечення скасовано, оскільки датою Виходу, з огляду на нижченаведені міркування вважається 1250 р. до Р.Х.

По-перше, в цьому випадку, поселення ізраїльтян до Єгипту повинне було відбутися близ. 1680 р. до Р. Х., а це якраз час правління гиксоса Апопі (Апапі) I, тільки тоді і було можливе піднесення Іосифа.

По-друге, згадані Піфом і Раамсес були побудовані Рамсесом II (1290-1224 рр. до Р.Х.), який і був фараоном Виходу.

По-третє, кінець XIV - поч. XIII вв. до Р.Х. був часом об'єднання держав ідумеїв та моавитян, в обхід яких були змушені йти ізраїльтяни (Числ. 20, 14-21).

По-четверте, наявні ґрунтовні археологічні підтвердження завоювання ізраїльтянами Ханаана саме в другій половині XIII ст. до Р. Х.

По-п'яте, аж до згадки на відомій стелі фараона Мернептаха, єгиптяни у підвладній їм Палестині не знають жодного народу з ім'ям Ізраїль.

Враховуючи вищенаведене, датою виходу необхідно вважати 1250 р. до Р. Х., фараоном Виходу – Рамсеса II, а фараоном-пригноблювачем, лютого і кровожерного воїна Сеті I (1305-1290 рр. до Р.Х.). Виходячи з цього, ми можемо навести чимало й інших підтверджень Виходу, адже прямих свідчень втечі ганебних і убогих державних рабів ми навряд чи колись знайдемо. Підтвердження історичності оповідання про Вихід такі.

По-перше, тверда переконаність всіх наступних поколінь ізраїльтян в тому, що їх предки сотні років були "царськими людьми", тобто державними рабами в Єгипті. Виникнення такої помилкової загальнонародної історії не має жодних паралелей в історії, і повинно бути знехтувано, крім того, в ранньоізраїльських поселеннях були знайдені єгипетські скарабеї і будинки часто мають єгипетське, а не властиве ханаанейським поселенням планування.

По-друге, наявність в староєврейській мові доказів перебування в Єгипті: Ніл називається "Йеор", тобто просто "річка"; місяць "адар" – це єгипетський "атайр", єгипетські за походженням назви дополонених мір ваги та об'ємів; по-єгипетськи іменується й кошик Мойсея "теба". Єгипетськими є імена багатьох ізраїльтян, сучасників Мойсея. Навіть його ім'я, що згодом тлумачать як "Мау-ше", "з води", є лише уламком теофорного єгипетського імені – в староєгипетській мові слово "мосе" означає "син", "дитя" (це слово входить складовою частиною в імена фараонів Тутмоса (Дхут-маси), Яхмоса (Ах-маси), Рамсеса (Ріа-масе-са). Цікаво, що серед родоначальників родин племені Асир згадується особа з єгипетським ім'ям Хорнефер і майже немає осіб із типово яхвистськими ізраїльськими іменами. Це, до речі, і є свідоцтвом про ступінь асиміляції різних колін. Крім того, суто єгипетською була система мір і вагів, що існувала в Ізраїлі до полону вавилонського.

Loading...

 
 

Цікаве