WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Біблійна археологія - Реферат

Біблійна археологія - Реферат

Тібетське повіствування про гріхопадіння свідчить про те, що перші люди були як боги, але вони зіпсувались, коли вкусили від дерева шима. Після цього вони стали відчувати голод, сяйво зникло з їхніх облич. З того часу скоротилося і їх життя. Ілюструє таке ж акадське передання і печатка ХХ ст. до Р.Х. з вигравійованою сценою спокушення прабатьків (мал. 3).

Пам'ять про вселення диявола у змія також знайшла своє відображення у переданнях різних народів, зафіксованих і на археологічних пам'ятках: (мал. 4) зображує поразку вселенського зла у вигляді змію Апопі давньоєгипетським божеством Гором, а на (мал. 5) іранський Митра знищує прародителя зла Арімана у вигляді змія.

Серед більшості народів, як древніх, так і тих, що до ХІХ- поч. ХХ ст. зберігали архаїчну культуру, існувало безліч передань про катастрофічну повінь, що змінила світ. Хоча з плином століть початкове передання вельми змінилось, у цих сказаннях існують важливі ключові моменти, що співпадають з біблійним текстом, і, відповідно, передають нам свідчення про реальну подію.

По-перше, передвісником потопу є різні божества, які наказують своїм обранцям збудувати великий корабель.

По-друге, серед урятованих, постійно фігурують дві людини – чоловік та жінка, іноді у супроводі дітей.

По-третє, врятовані висаджуються на вершину гори.

Археологічні розкопки у Міжріччі донесли до нас акадську переробку шумерського передання про створення світу і про потоп – "Енума еліш". Повіствування про шумерського Ноя – Утнапішті – ще одна підстава для припущення про те, що всі подібні сказання є відображенням реальної події, пам'ять про яку зберігали древні.

Проте головна знахідка, що свідчить про істинність біблійного передання про потоп – Ноєв ковчег. Свідоцтва про нього сягають глибокої давнини. Так, Іосиф Флавій у "Іудейських старожитностях" свідчить про те, що багато хто приносив з Арарата часточки ковчегу. У 1800 році американець К. Річ опублікував повідомлення Агі Гусейна, який стверджував, що він дійшов до Арарата і бачив залишки ковчегу.

У 1840 році турецька експедиція, яка була відправлена для дослідження снігових обвалів на Арараті, знайшла велетенський дерев'яний каркас майже чорного кольору, що стирчав з льодовика. Потрапивши до ковчега, члени експедиції констатували, що він був улаштований для перевезення худоби та складався з кількох відділень.

У серпні 1916 року російський пілот Володимир Ростовецький, який досліджував турецький кордон, опинившись над Араратом, побачив у східній частині вершини крижане озеро, край якого був каркас велетенського корабля, частково зануреного у лід.

Експедиція французського альпініста Фернана Наварри 6 липня 1955 року здійснила похід на Арарат, де на відрозі Агрі-даг знайшла ковчег і направила його частини на радіовуглецевий аналіз, за результатами якого частинам ковчегу було п'ять тисяч років.

У 1969 році наукова експедиція, організована американськими археологами, знайшла на горі Арарат кілька дерев'яних уламків на тому місці, де у 1955 році Фернан Наварра виявив занурений у лід корабель.

У 1997 році НАСА оприлюднило фотокартки радянсько-турецького кордону, де у районі Арарата можна чітко побачити обриси корабля.

Археологічні пам'ятки та етнографічні дані надають багато підтверджень свідоцтву Св. Писання про загальність віри серед людей та про монотеїзм, як початкову віру усього людства.

Перша археологічна епоха у житті людства – палеоліт – дає чимало прямих свідчень про існування релігійних вірувань, властивих роду людському. У печерах та відкритих місцях людина зображувала різноманітних священних тварин. Свідоцтво Священного Писання про різку, фіксовану зміну у релігійному житті праотців (Бут. 4, 26) знаходить своє археологічне підтвердження – у епоху мезоліту різко змінюються усі вірування людства – тоді ж з'являються перші храми у вигляді окремих забудов. Однак, деякі археологи вважають, що першими храмами були палеолітичні споруди з кісток мамонта, кремезні, багато прикрашені, які практично не мали культурного прошарку. За таких обставин вважають, що подібні споруди виконували лише роль суспільних культових місць. Одну таку реконструйовану споруду можна побачити у музеї археології НАН України.

Археологічні знахідки, що належать до мезоліту, свідчать про те, що людям того часу був властивий тричленний поділ неба: небо – обитель вищих сил, земля – тутешній світ, пекло – місце перебуваня злих духів та душ померлих.

У неоліті храми набувають загального поширення. Найбульш повно неолітичні храми досліджені у Чатал-Гуюці – їх розкопано вже 40 у 9 будівельних горизонтах міста. Вони мали той самий план і улаштування, що й помешкання, проте різнилися багатством оздоблення та його характером. Кожне капище складалося зазвичай з 4-5 кімнат. У багатьох випадках їх споруджували одна на одній. Якщо одна приходила у занепад, то на її руїнах будували новий храм. Усередині вони були пофарбовані та прикрашені рельєфами людей та тварин. У передній частині зображувався бик і ставився його череп. Велика бичача голова, здавалося, ніби виникає з стіни над пофарбованою у червоний колір нішею, що символізує "інший світ". Цікаво, що схема неолітичного храму – притвор, храм і священна ніша були повторені у храмі Соломоновому, який небагато чим відрізнявся від сучасних йому фінікійських храмів, і тому ця схема стала властивою і для наших церков.

Спільним для вірувань усіх давніх народів було вчення про давнього пра-Бога, Творця, що був витіснений пізнішими небожителями – дана обставина давала підставу отцям Церкви вважати, що язичницькі боги – не вигадка, а палі "духи злоби", які реально жадали жертв, у тому числі й кровавих.

Так, шумери, розповідаючи про творця світу Ана, приписували йому пасивність та бездіяльність. Майже в жодному міфі Ан не є дійовою особою, а скоріше, лише символом вищої влади. І молитви свої шумери звертали не до Ана, а до близьких богів – Енліля, Енкі, Іштар. Також і майя творцем усього вважали Хунаба, але практично ніколи не зверталися до нього з молитвами, вважаючи його абсолютно недоступним. Для богів же близьких, "небесних", звершували безліч жертвоприношень, вириваючи при тому у живих людей серця, і кров'ю від них помазували ідолів. Так само ставилися і до пра-Бога хети, які називали його Алалу, і хуріти, які знали Ану і вважали, що його скинув "отець богів" – Кумрабі. Отцем богів називали греки Кроноса, що відібрав владу у пра-бога Урана. Знали про Єдиного і нащадки Авраама, які називали його Баалшамем (Володар неба) – його скинув отець богів Ілу, що вшановувався у народі пізніше під ім'ям Ваал (тобто господар). Ім'я Володаря неба ніколи не вимовлялося, зазвичай замінялося сполученням "Той, чиє ім'я благословенно у вічності".

У Давньому Єгипті були узвичаєні дві теогонії, де йшлося про пра-бога, який не впливає зараз на світ. Гермопольська теогонія називала його Атум – тобто "Все й нічого", а теогонія Мемфіська, називаючи його Птахом, повчала, що Птах створив усе словом, яке народжується у його серці – тут давньоєгипетське вчення про іпостасну творчу волю Божества збігається не лише з античним уявленням про Логос – першообраз світу, – але і з християнським вченням про іпостасний Логос. Дана обставина не може розглядатися у відриві від вчення про Священне Передання, що зберігало праодкровення у часи, коли воно ще не було зафіксоване у Священному Писанні.

Гераклеопольський цар у повчанні своєму синові Мерікару (ХХІІ ст. до Р. Х.) так говорить про пра-бога, створення ним світу та людей: "Приховав Себе Бог, що знає сутність... Турбуйся про людей – паству Божу. Створив Він для них небо й землю... Це (тобто люди) подоба його".

Фараон Ехнатон, який провадив повернення до однобожжя, так оспівує у гімні Того, Чиїм образом був сонячний диск Атон: "О, як численно те, що ти робиш, і те, що є таємним, Єдиний Боже, окрім якого немає іншого! Ти створив землю за своїм бажанням...Ти кожній людині призначаєш її місце. Ти робиш те, що потрібно їм. Кожен має свою їжу і обчислений час його життя... О, як прекрасно виконані вони, Твої задуми, Владико вічності... Ти створюєш мільйони проявів з себе одного".

Парамонотеїзм давніх семитів відбився на їх віруванні у те, що Ваал, якому звершувалося служіння, скинув свого часу пра-бога, що іменувався Ель (також Ілу, Елі). Усі інші боги мали особисті імена з префіксом "Ель", а власне, Ель – "Первісний творець". Цікаво, що архаїчні семитські мови не лише не мають множини для слова Ель, але навіть не мають слова "богиня" — їх пізніше іменують "баліт" – пані. Ще одним свідченням тривалого зберігання праодкровення можна вважати вчення шумерів про "ме" – разумні закони. У шумерській міфології "ме" – це могутні божественні сили, що керують світом. Вважалося, що ними могли володіти міста та храми, вони могли залишати їх власника, могли перетворюватися на предмети, при цьому зберігаючи свої властивості. "Ме" – необхідний атрибут богів. Кожен бог володів ними різною мірою. Існували "ме" підземного царства – настанови, які неможливо змінити і яким повинні підкорятися усі мешканці підземного світу.

Loading...

 
 

Цікаве