WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Біблійна археологія - Реферат

Біблійна археологія - Реферат

Довготривалий час біблійників непокоїло питання про те, як могли дуже важкі камінні блоки храму Соломонового, які були витесані наперед, фіксувалися так, що "ані молоту, ані тесла, ані будь-якого іншого залізного знаряддя не було чутно у храмі при будуванні його" (3 Цар. VI, 7). Відповідь дала практика фінікійських будівельників, які збирали значні спорудження із завчасно заготовлених блоків, що фіксувалися розпірками із сухого дерева, яке потім розбухало від природної вологи. Можливо, на цю практику вказує наступний вірш, не зовсім зрозумілий масоретами (3 Цар. VI, 10).

Цікаво, що текст LXX краще передає особливості вирізьблення Соломонового храму, ніж текст масоретський. Останні, які не знали традицій давно минулих часів, так адаптували до свого розуміння деякі особливості, що лишилися в минулому, що наш синодальний текст іноді приводить читачу безвихідь. Так, в 3 Цар. VI, 18 повідомляється про те, що кедрова обшивка внутрішніх стін храму була покрита різьбленням, а вірш 22 свідчить про те, що ця внутрішня поверховість була покрита золотом – що давало деяким тлумачникам вважати, що золоті листи накрили різну обшивку. Насправді храми того часу прикрашалися всередині і різьбою й золотою інкрустацією, як про те і свідчить Септуагинта. Також і підлога у храмі була не викладена золотом, як говорить масоретський текст, але їм інкрустирований – можливо саме так, як храм в Мегіддо, підлога якого була вкрита зірками Давида.

Точно так само викликало сумнів повідомлення, що масивні двері храму були виготовлені із золота (3 Цар. VII, 50) – адже це настільки м'який матеріал, що петлі не витримали б тривалого вжитку. Відповідь полягає в тім, що золотою інкрустацією були вкриті і двері храму, а на залізних петлях були золоті накладки.

Про те, як був влаштований дах храму Соломонового (адже він не повинен був протікати), свідчать розкопки святилища у Віфсамисі: зверху насипали шар вулканічного туфу, утрамбовували глиною, а далі клали шар вапняної глини, яку закатували камінним катком.

Цікаво, що невідповідність в описі давіра в 3 Цар. й у пророка Ієзекіїля, який вважав, що давір відокремлювався від храму трьохметровою стіною (Ієз. XLI, 3), пояснюється загальною Сіро-Палестинською практикою відокремлення Святого святих камінною стіною.

Саме так розкопки храмів в Араді та Бейт-Шані (Віфсамисі) свідчать про те, чому висота Святого святих на п'ять метрів менша, ніж висота всього храму: в Араді та Бейт-Шані Святе святих знаходилось на підвищенні, куди вели сходи.

Археологічні розкопки показали й те як із 12 каменів складався жертовник. Жертовники в Араді, Мегіддо, Дані та Вірсавії, що уквітчані рогатими вінцями, складалися з трьох рядів каменів – до того ж у кожному ряді їх було чотири. Ці жертовники дивовижні й тим, що їх створювачі поступали чисто по-фарисейськи – виконуючи лише букву закону, що велів створити "жертовник із каменів цільних, на які не піднімали заліза" (Втор. XXVII, 5; Іс. Нав. VIII, 31) – камені жертовників оброблені, але не залізом, знаряддя із якого вже увійшли у побут ізраїльтян, а за допомогою м'яких бронзових пил.

Знахідка цих жертовників вирішила ще одне непорозуміння біблійників: згідно з 2 Пар. IV, 1, жертовник у храмі Соломоновому був не камінний, а мідний, або за деякими спискам – бронзовим. Крім того, що це не відповідає велінню про створення жертовника із каменя, зовсім незрозуміло, як такий жертовник міг витримати вогонь, що цілодобово на ньому горів (Лев. VI, 12). Незрозуміло це було через те, що температура горіння біля 1000 градусів, а при 840 градусах мідь розм'якшується, а при 840-1010 градусах – плавиться. Відповідь полягає у тому, що жертовник храму Соломонового, так само як і жертовники неканонічних святилищ, був кам'яним, але подібно до них був уквітчаний масивною бронзовою або мідною окантовкою с рогами. Для реконструкції храмі Соломонового важливо й те, що обмір знайдених жертовників свідчать, що при створенні культових споруд ізраїльтяни користувалися не звичайним "ліктем" в 43,2 см, а єгипетським царським ліктем, що відносився до ізраїльської праісторії – тобто. "в лікоть з долонею" (Ієз. XL, 5). Оскільки усе розміри знайдених жертовників відповідні єгипетському стандарту в 52,3 см, то варто припустити, що і розміри храму Соломонового були наскільки більшими від тих, про які говорили попередні дослідники.

Крім величного храму епоха царя Соломона відзначилась зведенням й інших споруд – до наших днів збереглися у трьох різних місцях фрагменти міських стін та воріт цього часу. це рештки давніх Гезера, Хацора та Мегіддо. У переліку будівельних робіт Соломона (3 Цар. IX,15) ці міста названі одразу після Єрусалима. Кожне з них було оточене двома стінами, зведеними на відстані 2 – 3 м одне від одного. Простір між внутрішньою і зовнішньою стіною було розділено перемичками на ряд внутрішніх приміщень-казематів. Ворота захищали дві квадратні вежі, що були надбудовані над стіною (в Газері та Мегіддо) або, що прилягали до неї (в Хацорі). За ними з обох боків дороги розташовувалися по три сторожових приміщення. Наверху, над воротами, можливо, були додаткові. У Газері та Мегіддо зовнішні ворота знаходилися майже перпендикулярно до внутрішніх – відома хитрість, що полегшує захист міста. Усі укріплення будувалися за одним планом і майже не відрізнялися одне від одного за розмірами.

У Мегіддо до Соломонову часу відноситься створення величезного будівельного комплексу, ідентифікованого нискою дослідників, починаючи з відкрившого його в 1928 р. П. Гаю, як царські стайні. Вони відповідали біблійним відомостям про будівництво Соломоном міст для колісниць і міст для кіннот (3 Цар. IX, 19) і про наявність у нього тисяч колісниць і вершників, яких розмістив він по колісничним містам, про особливу увагу його до коней, яких "приводили з Єгипту й з Куви"(3 Цар. X, 28).

Стайні були розраховані на одночасний зміст більш ніж 450 коней. Комплекс включав паралельні відсіки, кожний з них мав центральний прохід шириною 3 м, фланкированний двома рядами кам'яних стовпів, що служили й для підтримки даху, і, як свідчить спеціальні отвори в них, для прив'язі коней. За стовпами йшли триметрові проходи для висновку останніх. Підлоги були вимощені кругляком або покриті шаром дробленого вапняку. У кожному відсіку перебувало 30 коней.

Про масштаби будівельної діяльності Соломона, свідчить і такий значний захід, як створення Милло (заповнення балки між містом Давида й Храмовою горою), створення систем водопостачання в Єрусалимі, Мегіддо, Хацоре (Асоре), Гезере, Гібеоне (Гаваоне), Араде, Бєер-Шеве (Вірсавіі), Іокнеаме, Івлеаме, Кадеш-Барнеа (Кадес-Варні), що досягали згодом грандіозних розмірів і що свідчать як про високий розвиток інженерного мистецтва, так і про здатності консолідації більших засобів і мас населення необхідних для цих дій.

Про тім як створювалися подібні трудові ресурси також є археологічні свідчення: наявність державних рабів в епоху Давида й Соломона підтверджується розкопками Н. Глюка в Ецион-Гебере. Зіставлення літературних даних і дослідження біблійної й вавілонської термінології, що характеризує невільне населення й форми примусової праці, свідчать про те, що в Ізраїлі й Іудеї державні раби використалися як у промисловості, так і на будівельних роботах. Вони рекрутувалися з військовополонених й їхніх нащадків, а також зі звернених у рабство хананеїв й ідумеїв.

Говорячи про царя Давида, не можна обійти мовчанням те значення, що мали археологічні знахідки для підтвердження авторства Давида, Соломона й інших допленних укладачів псалмів, а також для доказу непошкодження тексту Псалтирі.

Біблеїсти XIX – поч. XX ст. намагалися визначити метр єврейських віршів виходячи з подань про європейське віршування. Широко використалися такі терміни як "2+2" або "метр 3+2", що вказують, що дистих має два ударних склади в кожному рядку.

Джерело

Інтернет-версія газети "Віра і культура". БІБЛІЙНА АРХЕОЛОГІЯ. Протоієрей Ростислав Снигирьов

Loading...

 
 

Цікаве