WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Політична діяльність митрополита Андрія Шептицького - Реферат

Політична діяльність митрополита Андрія Шептицького - Реферат

Намагаючись зупинити процес ополячення українського населення, наприкінці вересня 1930 р. митрополит вилетів літаком до Варшави, де домагався аудієнції у Пілсудського, проте прийнятий не був. Довідавшись про голод в Радянській Україні 1932 – 1933 рр., митрополит Андрей виголосив промову, в якій закликав віруючих надати допомогу. Було зібрано кошти і продукти, проте керівництво СРСР від них відмовилось [4, с.56].

В кінці 30-х років ХХ ст. польський уряд розгорнув масове примусове обернення православних Галичини в католицтво. Особливого розмаху ця акція набула на Волині, де поляки намаглися ввести новий церковний обряд - "нови обжондик" - якусь суміш українського і польського церковних обрядів. Але місцеве населення нову релігію не визнало, і за постановою польського уряду почався процес конфіскації і руйнації православних храмів. Митрополит Андрей рішуче засудив таке варварство, поставив це питання в Римі, а коли не допомогло, звернувся в Лігу Націй [5, с. 135]. Польський уряд дуже обурився, але руйнацію церков припинив, знищивши близько 200 храмів.

Після приєднання Західної України до СРСР предметом особливого занепокоєння радянських керівників стала авторитетна в Західній Україні Українська греко-католицька церква, яка напередодні другої світової війни мала 3040 парафій, 4 млн 983 тис. віруючих [14, с.61]. Андрей Шептицький, який не присягав польській владі, залишився послідовним поборником прав віруючих і після входження Західної України до складу СРСР. Митрополит не боявся апелювати до найвищих урядових чиновників, коли їх дії зачіпали інтереси його конфесії. Одним з адресатів митрополита став секретар ЦК КП(б)У М.С.Хрущов, за вказівкою якого на деякий час було зменшено оподаткування церкви та духовенства парафій [1, с. 333]. Однак епізодичні впливи поміркованого ставлення уряду СРСР до УГКЦ суттєво не змінило ситуації. Було закрито духовну академію, семінарію і духовні школи, припинили діяльність усі церковні видання та релігійні товариства. На початок червня 1941р. із Західної України було депортовано в Сибір і Казахстан близько 1,5 мільйона населення, в тому числі і священики. Церковні і монастирські землі підлягали конфіскації, наказано ліквідувати всі монастирі.

Німецьку армію Шептицький зустрів як визволительку, з нею пов'язував надію на відновлення української державності. На проголошення у Львові Української держави 30 червня 1941 р. митрополит відповів вітальною телеграмою: "Переможну німецьку армію вітаємо як визволительку від ворога. Встановленій владі належно підкоряємося. Визнаємо головою крайового правління західних областей України пана Ярослава Стецька" [15, с.225]. Проте дуже скоро владика переконався, що німецька окупація також супроводжується грабунками населення, репресіями і депортацією до Німеччини. Після скасування німцями Української держави митрополит змінює своє ставлення до німців. У листі до Папи Пія ХІІ, що датований 1942 р., він пише: "...німецька влада люта, майже диявольська і в ступені хіба що вищому, ніж більшовицька" [1, с. 330].

Антилюдській суті нацизму Шептицький протиставляв не тільки слово Боже, а й вчинки. Він відкрито протестував проти фізичного знищення євреїв, особисто врятував близько 600 чоловік, переховуючи їх спочатку в соборі Св. Юра, а коли це стало небезпечно - у віддалених монастирях [16, с. 138]. Коли у жовтні 1942 р. почали формуватись перші військові загони УПА, митрополит благословив цю справу і розпорядився надіслати до загонів священників-капеланів. Останні мали організовувати богослужіння для повстанців і виконувати іншу духовну опіку [5, с. 138].

Влітку 1944 р. в Західну Україну вступила Червона армія. Поки тривала війна, сталінська політика відносно Української греко-католицької церкви була поміркованою. Церкви трактували як державну власність, але надавали їх в оренду священнослужителям за невелику плату. Священиків і дяків, також студентів теології звільняли від військової служби. Значна роль у досягненні компромісу на між урядом СРСР і УГКЦ належала Андрею Шептицькому.

Помер Андрей Шептицький 1 листопада 1944 р., похований у підземеллі собору Святого Юра. За свідченнями очевидців, в день похорону біля міста були сконцентровані війська, а місто нашпиговано енкаведистами. На похоронах були присутні релігійні діячі різних віросповідань, представники радянської влади. М.С. Хрущов привіз на могилу А.Шептицького вінок від...Сталіна [1, с. 334].

Отже, політична діяльність митрополита Андрея Шептицького значна і багатопланова. Він домагався рівних політичних прав для українців Австро-Угорської імперії, палко підтримував проголошення ЗУНР, відстоював право українського народу на власну державу перед представниками антанти у 1921 р. Наважувався апелювати до найвищих інстанцій Польщі, а згодом - СРСР, захищаючи права віруючих і священнослужителів. Німецька окупація не виправдала надії Шептицького на створення в Україні принаймні крайового самоврядування, після чого він рішуче рве зв'язки з нею. Мрія про незалежну Українську державу назавжди залишилась для митрополита мрією.

ЛІТЕРАТУРА:

  1. Суханова З.Г., Сулима-Матлашенко Н.В. Андрей Шептицький: реалії хресного шляху // Сторінки історії України: Посібник для вчителів. - К.: Освіта, 1992. - С. 318 - 334.

  2. Цегельський Л. Митрополит Андрей Шептицький. - Львів: Місіонер, 1995. - 77 с.

  3. Кравченюк О. Хроніка життя і діяльності митрополита Шептицького // Патріярхат. За єдність церкви і народу. - 1990. - Ч 6. - С. 20 - 22.

  4. Лаба В. Митрополит Андрей Шептицький. Його життя і заслуги. - Львів.: Свічадо, 1990. - 62 с.

  5. Кость П. Історія української церкви. - Львів, 1992. - 158 с.

  6. ЦДІА у м. Львові. - Ф. 358. - Оп.2. - Спр. 46. - арк. 10.

  7. Голият Р.С. Краківська конференція про митрополита Андрея // Світло.- 1995. - Ч.4. - С. 145 - 147.

  8. Твори слуги Божого митрополита Андрея Шептицького. Пастирські листи. Том ІІ. - Тороно, 1965. - 277 с.

  9. Гайковський М. УГКЦ в часи митрополитування Андрея Шептицького // Київська Церква. - 2001. - №1-3. - С. 32-48.

  10. Кам'янський П. Митрополит Андрей Шептицький та єпископ Григорій Хомишин в боротьбі за українську церкву і державність у першій половині ХХ століття // Схід.- 2006. - №4. - С. 66-70

  11. Цвенгрош Г. Апостольський Престол і митрополит Андрей Шептицький. - Львів, 1992.- 37 с.

  12. Красівський О. За українську державу і церкву. Громадська і супільно-політична діяльність митрополита А. Шептицького в 1918 - 1923 рр. - Львів, 1996. - 84 с.

  13. Гель І. Митрополит Андрей Шептицький і українська національна ідея // Літературна Україна. - 1996. - 8 лютого.

  14. Мартирологія українських церков у чотирьох томах. Т. ІІ. Українська католицька церква. Документи, матеріали. Християнський самовидав України / Під ред. О.Зінкевича, Т. Лонгина. - Торонто, 1985. - 839 с.

  15. Історія застерігає: Трофейні документи про злочини німецько-фашистських загарбників та їх посібників на тимчасово окупованій території України в роки Великої Вітчизняної війни. - К.: Політвидав України, 1986. - С. 224-243.

  16. Курт Левін. Про митрополита Андрея Шептицького // Світло. - 1994. - Ч.10. - С.349-351.

Loading...

 
 

Цікаве