WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Храм як будівля - Реферат

Храм як будівля - Реферат

Іконопис Божого дому

Стіни Божих храмів прикрашають зображеннями, які називаємо стінописом. Тематика стінопису має бути взята зі Святого Письма, щоб у той спосіб зберегти Божий храм від всяких фантастичних малюнків. Шостий Вселенський Собор застерігає, щоб берегтися таких малюнків, які розсівають думки. Належить малювати такі ікони, що викликають святі почування. Наша Церква притримується тих постанов.

Церковна традиція передала нам впливи візантійського малярства, званого також іконографія. Це малярство відрізняється від інших форм сучасного, оптичного зображення ще й тим, що старалось за формою тіла підкреслити духовість. Тіло тут сходить на другий план, воно служить лише за тло, на якому має відбиватися вічна і безсмертна душа, її спрямування до небесних висот, задума над вічними божественними правдами й її бажання служіння Господеві. Тіла святих ікон мають бути закриті, крім рук, ніг та лиця. Виняток становить розп'яття Христа Спасителя і страждання мучеників та ісповідників. Їхня одежа, віддана з історичною вірністю, має бути широка, яка не увиразнює членів тіла. Тло ікон звичайно золоте, а з обох сторін голови святого є скорочений напис, хто на іконі зображений. Візантійське мистецтво повне величної простоти і глибоких почувань покори і побожності.

Наше церковне мистецтво дуже потерпіло від різних шкідливих і т. зв. модерних впливів, які не відповідають цілям Церкви. За основу розмалювання церковного стінопису служать мотиви, взяті зі Святого Письма, з життя Христа Спасителя, з життя і діяльности апостолів, Отців Церкви, мучеників, ісповідників і подвижників аскетичного життя й інших праведників, яких Церква причислює до лику святих.

Візантійське церковне мистецтво не терпить фігур, бюстів, ані рельєфів і уважає їх непотрібним матеріальним за-нечищенням духовості, яку воно старається створити.

В іконописному мистецтві наша Церква старається віддати достоїнство кожному святому і відзначити заслуги в символічних знаках. Христа Спасителя зображують як Царя слави із земною кулею хрестом в одній руці, а другою благословить. Пресвяту Богородицю зображують з Предвічним Дитятком, ангелів з мечами або з пальмовими галузками, Івана Предтечу з ягнятком, апостолів із сувоями паперу, архиєреїв із пальмовими галузками або знаряддям смерті, яким вони були замучені. Пальмові галузки - це ознака перемоги. Царів в іконописі представляють в одежі, в якій вони були короновані, преподобних у схимі, тобто в монашій одежі з відзнаками ступеня їх досконалости, безсребреників із скринькою з ліками.

У перших віках християнства храми Божі були розмальовані символічними знаками, які подекуди затрималися до наших часів. Сюди належить Пресвята Трійця, яку представляють у виді трьох подорожніх, Бога Отця у виді благородного старця або всевидющого ока в рівнораменнім трикутнику, Святого Духа у виді голуба, (подібно як у нашій Катедрі), ангелів у виді крилатих юнаків, а євангелистів у виді чотирьох символічних істот: лева, вола, орла і чоловіка, згідно з видіннями пророка Ізикіїла і євангелиста Йоана Богослова.

На чолі або на грудях Богоматері зображують три зірки, які символізують її дівоцтво перед різдвом Христа Господа, під час і по Різдві. Кадило в руках ангела означає молитву, а труба коло уст символізує поклик на Страшний Суд, палиця - подорож, лелія - благовість, хрест і пальма - перемогу, крила у Йоана Предтечі пригадують пророцтво Малахії про нього: "Ось посилаю ангела Мого перед моїм лицем" (Мал. З, 1), ключі в руках апостола Петра - владу, Яку йому дав Спаситель (Мт. 16, 19), меч у руках апостола Павла означає слово гостре, як меч, яким він ширив Христову науку.

До іконопису належить також і плащаниця і хоругви. Плащаниця - є це ікона Христа Господа під час зложення Його до гробу. Часом бувають і дві плащаниці: велика і мала. Велику плащаницю кладуть у велику п'ятницю в церкві до прилюдного почитання. Перед тим виносять її на чолі прецесійного походу довкола церкви на пам'ятку зняття Спасителя з Хреста. Малу плащаницю ставлять в неділю Пасхи на Престолі на ту пам'ятку, що Христос упродовж 40 днів по Своїм воскресінні являвся Своїм учням і апостолам. Часом малу плащаницю змінює велика, яка стоїть на престолі 40 днів аж до Вознесіння Христа на небо і на тій плащаниці служиться Божественна Літургія. Хоругви - це священні ікони, прикріпленні на високих палицях, які супроводжають хресні походи. Назва хоругов, або хоругва походить від грецького слова "аґо", зн. веду, і "хорос", зн. хоровід, отже похід довкола Божого храму. Місце хоругов є в Божому храмі за крилосами.

Храм у східній богословії

Завершуючи наші катехизаційні роздуми про храм, ще раз пригадаймо його значення, однак в спосіб, притаманний східному розумінню. Звернемо увагу на те, що храм як будівля відображає східну ментальність.

Східний і західний християнин прославляє Бога в особливому місці, що називається церквою або Божим храмом. Відмінні стилі церковної архітектури, внутрішнього влаштування церкви на Сході й Заході - це не продукти зовнішніх історичних обставин. Якраз тут виявляються характерні прикмети двох християнських духовостей. Готика - це типовий західний римо-католицький стиль, притаманний, зокрема, західній ментальності. Високі, гострокінчасті вежі, стрункі імпозантні колони, сувороаскетичні порталі символізують прямування людини до Бога, який дуже далеко від неї, можна сказати, недосяжний. Тут виявляється важлива роль Церкви, яка заступає Бога людині на землі та є непомильним дороговказом до Небесного Царства. Цікаво також, що готичний стиль розвинувся на Заході вже після церковного роздору, тобто коли впливи Сходу у Західній Церкві вже майже цілковито зникли та поступилися місцем західній релігійній думці.

Найкращим виявом східньохристиянського світосприймання є, без сумніву, візантійська церковна архітектура і внутрішнє облаштування та атмосфера храму. Круглі, сферичні форми, симетрія і гармонійність символізують мир, внутрішній спокій, поєднання з Богом і переображення Вселенної. Віра в переображення, або в таїнственну переміну людини й усього створіння, що почалась із Воплоченням Ісуса Христа, - це головна риса східного богослов'я і східної літургії. Якраз східний Божий храм показує цей прославлений Всесвіт, з'єднання неба й землі. Височінь не є чимось істотним у східній церковній архітектурі, бо через прихід Ісуса Христа зникла прірва між небом і землею, між людиною і Богом. У наших різдвяних гимнах співаємо: "Небо і земля сьогодні з'єдналися через народження Христа, сьогодні Бог прийшов на землю, а людина вийшла на небо". Так, отже, Бог, вічність, Небесне Царство - це не щось безмежно далеке, але ця надприродна дійсність переплітається з нашим життям. Головний купол, що домінує над цілим храмом, являє собою рівночасно створений природний небозвід і відвічне небесне царство, якому немає кінця. Особливим місцем, що символізує небо, є святилище - частина храму, де стоїть престіл, і ця частина відділена від храму вірних іконостасом.

Тут варто також пригадати дещо про відповідну поведінку вірних у Божому храмі. Західний християнин, увійшовши до церкви, йде до лавки і там проказує свої молитви. Східний християнин, коли входить у Божий храм, йде на середину церкви до тетраподу, цілує хрест та ікону (неначе тим способом вітається з представниками небесного світу), побожно хреститься, навіть коротко молиться і щойно тоді відходить на своє місце.

Східні християни завжди приходять до церкви відповідно одягнені, у святковому одязі, підкреслюючи важливість місця та його святість. Оплески в церкві - чи то після проповіді священика, чи для привітання високих достойників - не вважаються співзвучними з гідністю Божого храму.

Loading...

 
 

Цікаве