WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Храм як будівля - Реферат

Храм як будівля - Реферат

Згідно із приписом нашого обряду, іконостас повинен мати п'ять рядів ікон, розміщених у певному порядку.

Поділ іконостасу

Згідно з вимогами нашого обряду, іконостас вважається повним тоді, коли містить у собі п'ять рядів ікон, причому розміщених у певному порядку. Починаючи із самого долу, під намісними іконами дуже часто зображені ікони, метою яких є представити сюжет зі Старого Завіту. Про них будемо розважати. Можливо, головним із цих старозавітніх сюжетів є ікона, яка показує нам жертвування Ісаака. Так, як цілий іконостас вказує на важливість святилища - місця жертви, ця невеличка ікона має вказати на ту велику жертву, яка відбувається у святилищі кожен день, де з любові до людського роду Христос Спаситель жертвує себе добровільно. Інший старозавітний сюжет, який можемо побачити у кожному ярусі іконостасу, свідчить про вигнання наших прародичів Адама і Єви із раю. Ця ікона містить також символічний зміст. Бо святилище - це місце перебування правдивого Бога, а там, де перебуває Бог, є і радість, щастя, спокій. У людському розумінні - це місце блаженства, тобто рай. Метою цієї ікони є застерегти людину від того, щоб своїми ділами, подібно як наші прародичі Адам і Єва, не позбавити себе участі у житті із Богом. На іконі зображений херувим із вогненним мечем, який проганяє першого чоловіка з жінкою із раю. Однак у сьогоднішній час, завдяки жертві Ісуса Христа, Господь нікого не залишить без уваги. Він вже не проганяє людину, а бажає її повернення. Бог не хоче смерті грішника, а його спасіння. І, коли приходить Він (Господь) до нас через Євангелію, а головно, через св. Причастя, інколи людство не слухає його слова і не причащається його Тіла і Крові. Тим самим проганяє себе із раю, позбавляє себе блаженного місця і життя. Цей старозавітний євангельський сюжет показує розгубленого і заляканого Адама, вказує нам усім на гіркоту життя без Бога, на наші терпіння і страждання, а також на смерть як наслідок нашого небажання життя у Бозі.

Окрім цих двох ікон, у кожному ярусі іконостасу можна побачити ще ряд ікон - що представляють нам життя стародавніх праведників, а саме: потоп, перехід через червоне море, перехід вибраного народу через пустелю, передання Мойсеєві Божих заповідей, підняття мідяного вужа у пустелі та ін.

Слід зазначити, що не завжди іконописці дотримувалися цього канону, і в багатьох храмах можна побачити у нижньому ярусі іконостасу ікони які представляють нам цикл сюжетів п'ятидесятниці, тобто події, пов'язані із життям Ісуса Христа після його Воскресіння. А саме: невірний Тома, жінки-мироносиці, оздоровлення розслабленого, сліпонародженого, життя самарянина.

Важко сьогодні сказати, що було б правильніше зобразити у нижньому ряді іконостасу, бо як старозавітні, так і новозавітні ікони є важливі, і носять божественний характер. Адже основною ідеєю Східної Церкви є ідея Христового воскресіння. Отже, новозавітні ікони покликані підкреслювати та увиразнювати цю ідею.

Як іконостас відображає суть воскресіння

Так як цей номер вісника виходить напередодні найбільшого свята у житті християнина - Воскресіння Господнього, а ми у попередніх катехитичних статтях роздумували про іконостас, то у цій статті постараємося представити, як іконостас допомагає зрозуміти нам це таїнство воскресіння.

Часто в обрядовій практиці нашої Церкви ми зустрічаємось із західною релігійною ментальністю, тому треба зрозуміти духа східного обряду, якщо хочемо зберегти автентичність нашої Церкви. Цього вимагає від нас і Другий Ватиканський Собор: "Східні християни повинні з якнайбільшою вірністю шанувати всі ці (обрядові) речі. Крім цього, вони повинні ще більше з цими речами ознайомлюватися і точніше їх уживати. Якщо вони невластиво їх занехали через обставини часу чи осіб, тоді повинні робити старання, щоб повернутися до своїх прадідних звичаїв" (Декрет про Східні Церкви, стаття 6).

Коли ж говоримо про іконостас, то, напевно, кожен з нас поставить питання: чому в наших церквах іконостас має бути, коли в латинських його немає. Відповідь знайдемо у різному підході Західної і Східної Церков до таїнства Божественної Літургії та Пресвятої Євхаристії. Так на Сході, як і на Заході, Безкровна Жертва є центром Служби Божої. Але на Сході ця Жертва не виступає як виключна подія Великої П'ятниці, тільки сплітається тісно з історією спасіння: народження Христа, Його Божої науки, Його славного Воскресення та Вознесіння. Містерія Голготи у східній Літургії є нерозривно зв'язана з містерією Великодня. Характер нашої Святої Літургії є виразно пасхальний. Тому іконостас, який зображує цілу драму людського спасіння та представляє містичне з'єднання неба і землі, є центральним об'єктом наших храмів та джерелом духовного піднесення для вірних.

Жертвоприношення - це надзвичайно велике таїнство у східній Літургії. Смерть Христа - це не смерть звичайної людини, але тріумф, перемога життя над смертю.

Пресвята Євхаристія - це найбільша Тайна як у Східній, так і в Західній Церквах. Різниця лише у підході та інтерпретації. Західна Церква говорить про Євхаристійного Христа, що покинув велич неба та замешкав у кивоті, щоб бути якнайближче до людей. Тому престіл і кивот стали предметом особливої уваги й почитання не тільки під час, але й поза Святою Літургією.

Пресвята Євхаристія у Східній Церкві - це найголовніше джерело освячення і переображення людини, це "святі, божественні, безсмертні і животворні таїнства". Ця Тайна займає істотне місце у нашому релігійному культі. Але вершиною цього культу та всієї єрархії вартостей є небесний Христос, друга Божа Особа, що "сидить праворуч Отця". Східна Церква не вживає вислову "Євхаристійний Христос", щоб оминути дуалізму ("ідея двох Христів"). Тоді як в Західній Церкві Пресвята Євхаристія є неначе ціллю самою в собі, на Сході вона є засобом до нашої злуки з Пресвятою Трійцею, передсмаком небесної радости. Ось молитва священика перед Причастям, що влучно віддзеркалює Євхаристійне наставлення Східньої Церкви: "Чоловіколюбче Владико, поручаємо Тобі все наше життя та надію. Просимо й молимось та сердечно благаємо: вчини нас гідними з чистим сумлінням прийняти Твої, пошани гідні, Тайни цієї Святої і духовної Трапези на відпущення гріхів, прощення провин, злуку зі Святим Духом, спадщину небесного Царства, на довір'я до Тебе, а не на суд чи осудження".

У Східній Церкві священик, як і люди, звертається обличчям до Сходу сонця, що символізує Ісуса Христа, кульмінаційну точку і завершення всієї Вселенної. Тут виявляється вселенсько-космічний характер нашої Літургії.

Підсумовуючи сказане, можемо дійти таких висновків: центром західної Літургії є Євхаристійний Христос, що перебуває на землі та стає духовною поживою для людей. Осередком східної Літургії є небесний прославлений Спаситель, що живить нас своїм Пресвятим Тілом і Пресвятою Кров'ю. В латинському храмі домінує пре-стіл і кивот (осідок Євхаристійного Христа), у східній церкві - іконостас, що є символом неба та Царства Пресвятої Трійці. В той час, як Західна Церква представляє Боже Царство на землі, Східна - прославлений всесвіт, піднесений до неба.

Значення іконостасу, як бачимо, не повинно обмежуватися тільки обрядовою ділянкою. Сьогодні, в час секуляризації, яка підтинає коріння християнства та руйнує духовні вартості, іконостас повинен нагадувати нам те, "чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині неприйшло, а що приготовив Бог тим, що люблять Його" (1 Кор.2,9).

Loading...

 
 

Цікаве