WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Унікальна ікона св. Миколая - Реферат

Унікальна ікона св. Миколая - Реферат

Як же потрапила північна, новгородського письма ікона до київського монастиря? Слупським монастирем постійно опікувалися московські царі, що засвідчують, зокрема, наявні в архіві грамоти царівни Софії (1689 р.), Федора Олексійовича (1681 р.) (16), який підтвердив грамоту Олексія Михайловича, та інші документи. Зберігся лист Б.Хмельницького від 27 травня 1654 року, де він дає похвальну характеристику Інокентієві Ґізелю (17). Той був ігуменом монастиря в 1646 - 1656 роках. Відомі його послання до царя Олексія Михайловича, випущені окремими виданнями. Гадаємо, ікона могла бути надіслана або ж привезена як дарунок монастиреві, найімовірніше якраз за ігуменства І.Ґізеля. Це середина ХVІІ століття, часи найбільшого розвою обителі.

У 1996 році ікону вперше експоновано на виставці "Образ св. Миколая в українському іконопису" в залах Національного художнього музею України. Копія з цієї ікони є нині в греко-католицькій церкві Св. Миколая на Аскольдовій могилі.

"Межиріцька Богородиця"

Для українського народу здавна характерне особливо шанобливе ставлення до богородичних ікон. Багато з них вважалися чудотворними, оберегами наших земель (18). Перші такі ікони були привезені з Візантії, з Царгорода. Це і славнозвісна "Вишгородська Богородиця" (теперішня назва - "Володимирська") і "Влахернська", що була в Десятинній церкві в Києві, і Ігорівська, перед якою молився князь Ігор перед смертю, та інші. Деякі з них втрачені - вивезені з наших теренів, як це сталося з "Володимирською Богородицею" чи з "Єрусалимською" з Гамаліївського монастиря на Сумщині (перша тепер у Москві, друга - в Парижі, у соборі Нотр-Дам).

Тим більшої уваги заслуговують ті богородичні ікони, що збереглися в Україні. Серед них і "Межиріцька Богородиця" (з с.Межиріччя поблизу Острога). Її згадували такі дослідники волинських старожитностей, як М.Теодорович, П.Батюшков, А.Хойнацький, проте у своїх публікаціях вони обмежувалися тільки констатацією її великої давності.

Ікона написана темперою, має розмір 70 х 90. З першого погляду твір вражає своєю неординарністю, могутньою величчю, суголосною класичним взірцям. Суворість образу тут скорше має характер внутрішньої зосередженості. Світло духовної глибини посилюється дивовижної краси колористичним вирішенням: під брунатним мафорієм яскравим смарагдом сяє ясно-зелений, яблуневого кольору гіматій (це так звана "празелень", яку виготовляли на Кіпрі, саме вона давала, на відміну од інших, наприклад "веронської зеленої", яблуневий колір). У свою чергу колір чепця відтіняється яскравим червоно-оранжевим кольором щік і вуст. Це не цинобра, бо вона темнішає з часом, і не кармін, а крап, з якого виготовляли на Кіпрі пурпур, - фарба дуже стійка, що тільки трохи світлішала з часом.

Така незвична для старовинних ікон яскравість вирізняє твір з кола аналогічних пам'яток і надає йому оригінальності. Крім того, це визначає певні часові орієнтири: разом з ідеальною формою обличчя, його овалу, підкреслено подовженим носом, розкрилом брів і так само підкресленою формою подовжених мигдалюватих очей ця провідна колористична пара (зелена й червона барви) є свідченням малярського стилю так званого палеологовського відродження, тож ікону можна датувати зламом ХV- ХVІ століть.

Якщо вдатися по аналогії до російського іконопису, то такий самий смарагдовий колір чепця, яскраво-червоне підрум'янення лику, вохрення "без движків", а також спосіб, яким Христос тримає сувій - сторчма, сперши його на коліна, знаходимо у творі Діонісія "Одигітрія" (1482 р.).

З-поміж українських ікон певну подібність становлять "Богоматір" з Грушева (поч. ХV ст.) (19) і - за колоритом - "Пантократор" майстра Димитрія (ХVІ ст.). А втім, наш твір відзначається особливою чистотою стилю й не має точних аналогій серед відомих українських пам'яток.

Щодо іконографічного типу твору, то він належить до рідкісного варіанту "Одигітрії". Його особливістю є фронтальне положення обличчя Богородиці, без нахилу до дитини - Христа, якого вона підтримує лівою рукою. У Росії такий тип дістав пізніше назву "Смоленської Богородиці" (20). Описав цей тип Н.Кондаков у праці "Іконографія Богоматері" (21). У візантійському мистецтві такий тип відомий був здавна, але особливо поширився з середини ХІІІ століття. Він походив від афонської ікони "Предвозвістительниця" (Косталанітська) і, крім згаданих вище особливостей, характеризувався ще жестом руки Христа, який благословляє перстами в особливий спосіб (22).

Таке двоперсте благословіння бачимо й на нашій іконі, як і на багатьох грецьких іконах з Афону, зокрема з соборного храму Ватопеда, з деяких грузинських церков (зокрема м.Ґорі). Характерність цього жесту відзначає В.Григорович-Барський в опису своєї другої подорожі по святих місцях (23).

Отже, всі іконографічні дані, особливості композиції, манери виконання, колористичної гами живопису та емоційного забарвлення (характерного для грецького іконопису суворості, певної важкуватості форм, брак м'якості, притаманної українському іконопису) промовляють за її неукраїнське походження або ж наслідування давнього класичного канону.

Що ж стосується орнаментованого тла, то його, на нашу думку, виконав український майстер, і, враховуючи спостереження М.Драґана (24) стосовно орнаменту тла ікон, воно датується початком - серединою ХVІ або кінцем ХV століття. Орнамент являє собою рослинний мотив - хвилясту галузку, однак з геометризованими сучкуватими, різко зрізаними частинами прута. Саме з кінця ХV століття майстри починають глибоко врізати орнамент у ґрунт. Скажімо, згадана вже ікона "Пантократор" (1565 р.) має ще гравійований орнамент, а "Благовіщення" (1579 р.) Федуска з Самбора - уже тиснений у ґрунті матричною формою.

У нашій іконі - гравійоване тло. Зі споду дошка обкута сріблом, це характерно для всіх ікон, які були подарунками візантійського імператора Олексія Комніна.

Оскільки дослідники Волині твердять, що вже в ХV столітті в Межиріччі містився монастир і тут були маєтності князя Костянтина Острозького, то можна припустити, що ікона пов'язана з Острозьким культурним осередком. Відомо, що острозька школа, яка існувала з 1570-х років, називалася "школою грецькою". Вчителями були грек Кирил Лукарис, патріарший протосинкел Никифор (25). Ректор школи Герасим Смотрицький завжди підкреслював перевагу грецької науки над латинською. Лукарис, їздячи до Царгорода, передавав вітання од греків "острозького гуртка". Відомий і "учений стипендист" Острозької академії, ієромонах і архідиякон Кипріян - "сущій отъ града Острога, мужъ во еллинскомъ діалект искусный... въ св. гор Аонстй пожившій" (26). Додаймо, що і Йов Княгиницький, засновник скиту Манявського, дванадцять років з дозволу Костянтина Острозького перебував на Афоні. Збереглися й листи, у яких Острозький просить прислати вчених греків для роботи над перекладами грецьких писань. Великий приплив емігрантів з Царгорода почався ще з часів турецької навали на Балканах. Вони, зрозуміло, забирали з собою найцінніші речі, ікони.

Зважаючи на те, що "Межиріцька Богоматір" не має аналогій у тогочасному українському іконопису, наслідує давню рідкісну іконографічну схему грецької ікони Афону й датується за стилістичними даними серединою ХVІ століття, маємо підстави припустити, що цю ікону привезено як подарунок князю Костянтину Острозькому греками й даровано до Богоявленської церкви Троїцького монастиря в Межиріччі. Ікона протягом кількох століть була в монастирській церкві, вважалася чудотворною, що засвідчують різноманітні вотуми (вилиті зі срібла зображення різних зцілених частин тіла). Вона стала українською святинею, свідченням культурних орієнтирів нашого народу, його естетичних уподобань.

Ікони з Братського монастиря

Не так давно, перевіряючи фонди Національного художнього музею України, ми ідентифікували кілька старовинних ікон, які доти лишалися не дослідженими. Між ними нашу увагу привернули великого розміру (110 х 80), однакові за характером живопису, стилем образи Христа, Богородиці й св.Миколая. Усі стилістичні ознаки вказували на ХVІІ століття. За старими інвентарними номерами на звороті ікон удалося встановити, що вони походять з Богоявленської церкви Братського монастиря й привезені до музею 1925 року. Деякий час зберігалися в Лаврі, куди звозили ікони з усіх закритих і зруйнованих храмів Києва.

Судячи з розмірів, ікони Христа й Богородиці були намісними, головними в іконостасі. Ікона св. Миколая, як зазначає К.Шероцький (27), стояла окремо, в лівій частині храму.

На жаль, архів церкви не зберігся, і тому нез'ясованим лишається авторство іконостаса й ікон. Проте ясно, що це був непересічний талант, і саме український, бо ікони вражають українським типом облич, відзначаються малярською майстерністю. Св. Миколай має індивідуальний типаж, можливо, був списаний з котрогось представника тодішнього київського духівництва.

Нагадаймо, що Богоявленська церква збудована в 1690 - 1693 роках коштом гетьмана І.Мазепи. Тут була могила П.Сагайдачного. Після пожежі 1811 року на Подолі, під час якої храм потерпів, іконостас замінили на новий. Музейні ікони якраз і належали до цього старого іконостаса. Саму церкву зруйновано 1935 року (28).

Loading...

 
 

Цікаве