WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Унікальна ікона св. Миколая - Реферат

Унікальна ікона св. Миколая - Реферат

Реферат на тему:

Унікальна ікона св. Миколая

У Національному художньому музеї України зберігається оригінальна, можна сказати, навіть загадкова ікона із зображенням святого Миколая (1). Загадкова, бо не було визначено часу її створення (в інвентарях стояло проблематичне ХV ст.!), а також - звідки вона, російська чи українська за письмом, чому такий незвичайний, неканонічний малюнок обличчя святого. Її ніколи не досліджували, не експонували.

Ікона вражає своїм рідкісно великим розміром - 142 х 123,5, монументальністю. Площинність у вирішенні, обмежена гама фарб (вохра, червона), сувора, безпристрасна велич обличчя, лаконічність пластичної мови, наявність ковчега - усе це засвідчує давність твору, зв'язок його з традиціями монументальних храмових мальовань. Масивність пропорцій, геометрична чіткість малюнка із загостреністю контурів, рис обличчя, сухість світлових полисків виказують орієнтацію на візантійські зразки, тобто на той перехідний в іконопису час - ХVІ століття, коли мистці ще знали, любили і продовжували традиції візантійського малярства. На це вказує і напружений, дещо похмурий вираз очей, обличчя святого. Характерні гострі заломи бганок одягу, що йде від ХІV століття, проте водночас з'являються м'які заокруглені лінії, які узвичаюються в іконопису ХVІ століття. У даному разі вони виявляють мотив пружної дуги, утвореної зморшками обличчя і підкресленої такою ж паралельною білильною дугою (у місцях висвітлення). Цей прийом застосований у зображенні чола, носа, щік, пасом волосся, що формує незвичайний, каліграфічний, жорсткий малюнок обличчя. Причому лінійно структура цих дуг, наприклад у тінях під очима чи в особливому розробленні вух, - статична й замкнена. Привертає увагу й сам силует цього поясного зображення - він розширюється донизу (в українських іконах такого композиційного вираження не трапляється). Це досягається завдяки відставленій у бік руці святого, якою він благословляє (цю руку в іконах св. Миколая звичайно мальовано на тлі тулуба), і зображеною з іншого боку розгорненою Євангелією.

Впадає в око й те, що святий Миколай поданий у фелоні (візантійському одязі єпископів), а не в сакосі, як його зображували пізніше. Омофор теж ізсунутий, а не розташований посередині, тобто не так, як у давніх грецьких іконах. Акцентування зображення великих вух з ретельно окресленими раковинами - теж вияв візантійської іконографічної схеми. Отже майстер залишався на грані іконописно-умовного, лінійно-площинного трактування образу ХV-ХVІ століть.

Зазначені особливості ікони, поєднання двох яскравих кольорів - червоного одягу й золото-жовтого тла, переважання вохри в обличчі, оконтуреність тіней, мотив дуги, її особлива пружність і багаторазова повторюваність білилом, навскісні гострі білильні штрихи в кутиках очей і в бганках одягу, акцентування вух, розширеність донизу силуету - усе це питомі риси новгородської школи іконопису (2). Поміж новгородських ікон, що істотно відрізняються од московських (як колоритом, стилем живопису, так і емоційним забарвленням), можна знайти багато аналогій до нашої ікони. Це новгородські образи' ХVІ століття із збірок І.Остроухова й С.Рябушинського (3). Причому наш твір тяжіє до північноновгородського, так званого іконопису Обонежжя (4) (місцевості поблизу Онезького озера, на Північній Двіні). Така сама конструктивно-лінійна схема, оригінальний, ніби розплющений прямокутний характер зіниць у північноновгородських іконах Іллі Пророка (ХV ст.) з Музею образотворчого мистецтва Карелії, таке ж заломлювання зморщок промінчиками в іконі Іллі Пророка із села Ракули на Північній Двіні (ХV ст.) з Третьяковської галереї, "Богоматері Замилування" (кін. ХV ст.) з Російського музею, іконі св. Миколая (др. пол. ХV ст.) з музею в Гельсінкі. Тут до дрібних деталей простежується суто новгородська традиція геометричності, чіткості, переважання похмурості настрою - в цьому, очевидно, виявився вплив грецького іконопису ХV століття (відомі ж бо контакти новгородців з монастирями Афону). Відмітні риси цих творів - сувора лаконічність, стримана міць, активний "форсований" вплив на глядача, дистанція між образом і глядачем, холодний спокій.

В Обонежжі - озерному, приморському краї - особливо поширений був культ св. Миколая - заступника мореплавців. Місцеві майстри відповідно до своїх уподобань, суворо й монументально, на тлі яскравих вохристо-жовтих фонів, полюбляючи навскісні гострі білильні штрихи, вирішували образ святого (ікони з с. П'яльми, Пірозеро).

Та попри констатацію стилістичної єдності, лишалося питання, за яким каноном, взірцем створено "наш" образ св. Миколая. В українському іконопису й гравюрі саме такого не було. І все ж таки першовзір удалося віднайти. Його ми виявили серед малюнків "Сийского иконописного подлинника", створеного вихідцем з Новгорода Антонієм у Сійському монастирі Холмогорського повіту Архангельської губернії (5).

Це пов'язана з Обонежжям двінська земля. На березі річки Сія монастир засновано 1520 року. Коли Антоній прийшов туди, то застав там свого тезка, якогось іконописця Антонія, що написав для монастиря багато образів. Антоній Сійський навчався в іконописців Івана та його брата Григорія. Усі ці майстри прикрасили собор Трійці, церкву Благовіщення з приділом св. Миколая іконописним "греческим изрядным художеством" (6). Тут, як зазначають дослідники, зображення святих (переважно північноросійських) мали місцевий колорит, свою специфічність, відрізняючись од загальної іконописної практики. Для наслідування тамтешні майстри обирали дуже давні образи, строго іконописного напряму - грецькі, візантійські, давньоруські (пензля св.Луки, митрополита Петра, царя Мануїла тощо).

Іконописець Сійського монастиря чернець Никодим (пізніше архімандрит) систематизував ці малюнки. У 1881 році Сійську збірку придбав граф С.Шувалов для московського Імператорського товариства любителів старожитньої писемності. У 1895 році пам'ятку досліджував і публікував частинами археолог і історик мистецтва М.Покровський (7).

Отже, ікона св. Миколая з Національного художнього музею створена за "Сийским иконописным подлинником" ХVІ століття, який своєю чергою взорувався на давніх грецьких образах.

Прикметно, що в Сійському монастирі було кілька архімандритів-"малоросів": Гаврило Огинський, згодом ректор Архангельської семінарії (помер 1779 р.); Апостол Перешкевич, "родом з козаків, навчався в Київській духовній академії, ректор Архангельської семінарії", вчитель грецької мови, з 1790 року - єпископ Харківський; Феофан Татарський, вихованець Харківського колегіуму (8). Згадаймо також, що брат князя Симеона Олельковича, який відновлював Києво-Печерську лавру в ХV столітті, був новгородським намісником; з Києва їздили делегації в Новгород і навпаки, бо новгородці тяжіли до литовської духовної катедри супроти московської. Вважаємо цілком імовірним, що завдяки саме цим зв'язкам і опинилася в Києві ікона з далекої Півночі.

Проте для більш певного висновку потрібне було точніше датування ікони. І тут у пригоді стали її численні палеографічні особливості.

З ХVІ століття в новгородській школі Макарія прищепилося східноболгарське, т.зв. тирновське письмо, яке потім поширилося по всій Московщині. Тогочасна новгородська в'язь - це прямий високий півустав без нахилу з домінантою вертикальних півштампів, раніше не вживаних "щоглових лігатур", зокрема тL. З кінця ХVІ століття поширилося також написання тирновським півуставом літер "в", "р" - вони мають маленьку, похилену донизу голівку на високій, "лебединій" шиї. Літери "С", "Е" дістають манірний закрут, повороти із заломами. Посередині багатьох букв - вузлики. Усе це ми бачимо в написах на іконі. Таке накреслення літер характерне для ХVІ - першої половини ХVІІ століття, а вже в другій половині ХVІІ століття півустав утратив ці прикмети своєї вишуканості. Отже, виходячи з особливостей написів на іконі, її можна датувати не пізніше ніж серединою ХVІІ століття (9).

Старий інвентарний номер ікони (39513) допоміг установити, що давніше вона зберігалася в Пустинсько-Микільському (Слупському) монастирі. Він містився на території теперішньої Аскольдової могили, поруч з палацом уже згаданого Симеона Олельковича. На плані Києва А.Кальнофойського вежі палацу позначено поряд з монастирськими спорудами.

Слупським монастир називали через те, що спочатку там був "слуп", тобто стовп, - з давньою іконою св. Миколая в ньому. Вперше він згадується в 1655 році (10). Перший київський генерал-губернатор Д.Голицин побудував замість каплиці кам'яну церкву в ім'я Миколая, куди й перенесли "давній образ св.Миколая" (11). Церква за її високу, видовжену баню дістала в киян назву "Слупської". У складі архіву монастиря лишився докладний інвентарний опис його майна (12).

Згідно з описом, в іконостасі праворуч від царських врат була "древняя икона греческого письма святителя Николая". В інвентарному опису 1769 року вона вже в іншому місці: "икона старинная святителя Николая с низу на хоры перенесенная, на ней венец, да Спаситель и Богородица на той же иконе" (13). Ще відзначаються ікони св. Миколая - "вновь сделанная", на лівому боці за криласом, і невелика, в срібло оправлена, теж грецького письма - над царськими вратами. Усі три ікони були ще в монастирі наприкінці ХІХ століття (14).

У 1924 році Комісія з охорони пам'яток мистецтва і старовини в Києві, у якій працював тоді завідувач художнього відділу 1-го Державного музею (15) Ф.Ернст, вилучила в числі інших цінних ікон з київських храмів також образ св. Миколая й передала до згаданого музею. Монастир зруйновано в середині 1930-х років. Це єдина ікона з нього, що дійшла до нашого часу.

Loading...

 
 

Цікаве