WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Студійське чернецтво: історія і сьогодення - Реферат

Студійське чернецтво: історія і сьогодення - Реферат

Реферат на тему:

Студійське чернецтво: історія і сьогодення

Переносячи осідок УГКЦ до столиці України, Патріярх Любомир Гузар поклав на ченців Студійського уставу завдання організувати літургійне життя в каплиці біля будови Патріяршого cобору. В березні цього року єромонах Василій та двоє ченців переїхали до Києва, де владика Василій Медвіт посвятив каплицю. Так при Патріяршому соборі розпочалося молитовне життя.

"Ми відразу ж відчули свою потрібність, - розповідає єромонах Василій. - З перших днів на богослужіння почали приходити люди, які казали, що вже давно очікували приїзду монахів. У Києві дуже мало знають про нашу Церкву або ж мають перекручену інформацію. Часто її сприймають як римо-католицьку. Люди дивуються, що ми молимося, як православні, так само складаємо пальці, коли робимо знак хреста. У столиці активно діють новітні християнські рухи, різні секти. Є люди, які перебували в них, але, прийшовши до нас, відчули, що тут є своє, рідне, - і залишились".

Митрополит Андрей Шептицький, відновлюючи 100 років тому студійське чернецтво у нашій Церкві, поклав на нього вкрай важливе завдання: віднаходити, впроваджувати і плекати прадавню східну традицію монашого життя, щоб тим самим прислужитися великій справі єдности Церков.

У 1978 році Блаженніший Патріярх Йосиф Сліпий у своєму посланні з нагоди благословення єромонаха Любомира Гузара на архимандрита студійських ченців поза Україною писав: "Було би великою благодаттю для наших поселень, якби в кожній єпархії вдалося розвинути хоч один монастир Студійського уставу. Такі монастирі були б виразом злуки наших поодиноких єпархій та екзархатів з матірною Церквою не тільки в її сучасності, але також і в її будучності. Зрештою, монастирі повинні також лучити нашу сучасність зі славним минулим. Наше минуле мусить далі жити як дійсне, живе і творче передання. Наша традиція, зокрема її Літургія, це не музейна вартість, але велика, живуча та життєдайна сила. Вдержати її чинною - це також одне зі завдань українських студійських монахів".

Сьогодні ми стаємо свідками того, як східне студійське чернецтво повертається до Києва, до своїх витоків, щоб служити поєднанню всіх у єдиній Христовій Церкві.

Історія

Саме у Києві в XI ст. преподоб-ний Теодозій Печерський запровадив у своєму монастирі Студійський устав монашого життя, запозичивши його з константинопольського монастиря "Студіон". Невдовзі цей устав поширився по всіх монастирях Київської Русі.

У 1617 р. всі греко-католицькі монастирі об'єдналися в єдиний чин св. Василія Великого на зразок монаших конгрегацій у Римо-Католицькій Церкві. За різних історичних обставин та культурних впливів цей чин, як, зрештою, і ціла наша Церква, почав зазнавати щоразу більшої латинізації.

Зауваживши небезпеку втрати нашою Церквою своєї ідентичности, митрополит Андрей Шептицький вирішує відродити давнє студійське чернецтво. У 1898 році відбулися облечини перших трьох іноків-студитів, а невдовзі постав студійський монастир - Скнилівська Лавра преп. Антонія Печерського. У 1919 році митрополит Андрей передає Унівську резиденцію галицьких митрополитів - колишній старовинний монастир - інокам Студійського уставу. Таким чином Унівська обитель, давній центр чернецтва на західноукраїнських землях, стає головним домом монастирів Студійського уставу і отримує статус Лаври.

Божою благодаттю, завдяки батьківській опіці Шептицьких - митрополита Андрея та ігумена Климентія, монастир розвивається духовно і матеріяльно. Для потреб братії, що швидко збільшувалася числом, митрополит Андрей та ігумен Климентій опрацьовують правила монашого життя - Типікон. У вступному слові до нього сказано, що "монаше життя має одне правило - Євангеліє Ісуса Христа, і одну ціль - спасіння душі". "Як східні монахи, - йдеться далі, - боремося за досконалість, додержуючись Правил св. Отців, і то отців Сходу, і тому хочемо заховувати всі монаші традиції Сходу". Вже самим монашим подвигом, апостольством чернечого життя (а священики - ще й проповідництвом), ченці ставили собі мету "освячувати власні душі й поширювати на наших землях і на Сході любов до Ісуса Христа, знання Його науки, Його заповідей, Його рад, Його Церкви, Його Спасіння" (зі вступу до Типікону).

У довоєнний період чернече життя в студійських монастирях набуло особливого розквіту. Загальна чисельність братії на цей час становила 221 особу, в тому числі 117 схимонахів, 22 єромонахи і 13 єродияконів.

Засада самозабезпечення чернецтва Студійського уставу найпослідовніше втілилася в Унівській Лаврі, де було створено сильне самодостатнє господарство. Монаша громада цілком утримувала себе матеріяльно власною працею. У монастирі багато уваги приділялось доброчинності: при обителі діяв сиротинець, де до 1936 р. було виховано та забезпечено освітою 170 юнаків.

Пасторальна опіка над унівською парохією та прочанами, культурно-освітницька діяльність серед молоді та старших, катехизація дітей - ось далеко не повний перелік діянь унівської братії, рясні плоди яких пожинаємо й досі.

Ченці займались і науковою діяльністю. При монастирі існувала величезна бібліотека, яка формувалась наполегливим та цілеспрямованим придбанням книг. У 1935 р. браття відкрили невеличку друкарню, де друкували щомісячник "Ясна путь".

З благословення митрополита Андрея при студійському монастирі почала діяти іконописна майстерня. Найважливішими її роботами стали розписи інтер'єру монастирського Святоуспенського храму та зовнішніх стін монастиря в Уневі.

Таким чином, Унівська Лавра стає визначним духовним центром, який щороку відвідували десятки тисяч прочан з усіх куточків краю.

Ось як згадує єромонах Гедеон, який 74(!) роки тому, 16-літнім юнаком, вступив до Унівського монастиря: "Перші враження, коли я прийшов до монастиря, були потягаючі. Ті бородаті ченці виглядали дуже смиренними. Сам вигляд монашого строю дає піднесення до молитви, підтримує силу того всього східного, що для нас є дороге, і миле, і любе, і своє".

Працею та подвигом унівських ченців було створено низку нових монастирів. У 20-х роках у Львові постала Лавра св. Івана Хрестителя на Чернечій горі (тепер Шевченківський гай). Монастирі були засновані у Зарваниці, в Дорі на Гуцульщині, у Флоринці на Лемківщині. У Карпатах біля Осмолоди, в урочищі Лужки, закладено скит св. Андрея Первозванного. На Підляшші постали три місійні станиці.

1924 року, на празник Покрови Пресвятої Богородиці, в с. Якторів поблизу Унева митр. Андрей Шептицький освятив жіночий монастир Студійського уставу, який уже в 1939 році налічував 75 монахинь.

Митрополит Андрей до кінця свого життя залишався духовним батьком усіх студійських монастирів. Практичний провід був у руках ігумена (а з 1944 року - архимандрита) Климентія Шептицького.

Комуністичне лихоліття перервало розвиток монастирів в Україні. 1946 року, після ліквідації УГКЦ, у Святоуспенській Лаврі в Уневі було влаштовано концентраційний табір для католицького духовенства, яке не визнало російського православ'я. В 1947 р. заарештовано архимандрита Климентія Шептицького. 78-літнього старця засуджено і вивезено до Владимирської тюрми, де він помер 1 травня 1951 року. Сьогодні Климентій Шептицький проголошений Церквою блаженним.

Студійську родину, розсіяну по різних куточках краю, очолили архимандрит Никанор (Дейнега), а згодом архимандрит Юрій (Макар). За цього періоду умови життя ченців (а їх залишилось близько 150) були неймовірно важкими. Живучи у звичайних домах, працюючи на державних роботах, зазнаючи з боку КДБ частих обшуків, допитів та ув'язнень, вони водночас старалися зберігати монаші устави та правило молитви, а також в умовах підпілля служити знедоленому людові катакомбної Церкви. Незважаючи на дуже складні умови, постійно відбувався вишкіл майбутніх священиків. Із 1947 до 1988 р. висвячено 20 єромонахів.

Loading...

 
 

Цікаве