WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Розгром Київського єпархіального управління 1923 року - Реферат

Розгром Київського єпархіального управління 1923 року - Реферат

О.О.Косткевич зберіг для нас розповіді мандрівників: "Там есть в маленькой комнате маленький Престол и большая книга имен... И долгие тихие месяцы. У него тепер длинные волосы и глаза, говорят, уже не горят, а тихим светом благословляют. [...] Литургию служат каждый день. Грани стираются - где литургия, где жизнь... [...] А он прозревает пути тишины. Мученик и, кажется, преподобномученик. Как говорить о его жизни, о тюрьмах, издевательствах, болезнях, распинаньи... Не знаю. Теперь кажется, что жизнь его кончена, а житие начинается" 53. Довгі світлі години священик проводив у розмовах з о.Єрмогеном. На вогник лампадки приходили порозмовляти засланці - есери, есдеки, анархісти й навіть бундівці. Обернень не відбулось, але коли наречена одного з засланців несподівано померла, заслані соціалісти попрохали священика відслужити панахиду.

О.Анатолій любив читати вголос. Читали за чергою з дружиною й навіть на голоси твори античних трагіків. Багато розмірковуючи, панотець написав оповідання про Іуду, в якому втілив спокуси непросвітленої плоті, що боролась проти світлих покликів. О.Єрмоген прийшов у захват від цього оповідання і вже на старості років, ставши єпископом, прохав Ніну Сергіївну надіслати йому його текст.

Познайомилися з місцевими священиками. Виявилося, що вони, самі того не знаючи, стали "живоцерковцями", оскільки їхній єпископ перейшов до "Живої Церкви", про що вони навіть не відали. Внаслідок частих вечірніх розмов і роз"яснень місцеві священики наважились звернутись до православного єпископа про прийняття їх знов у лоно Православної Церкви. Їх викликали до Казані, де через покаяння возз"єднання здійснилось. У краснококшайському храмі відслужили подячний молебінь, на який київські священики демонстративно пройшли через усе місто, вперше після приїзду зайшли до храму і пройшли до вівтаря. Обох заарештували, але місяців за три звільнили.

Від часів краснококшайського заслання збереглась лише одна-єдина проповідь о.Анатолія, яку він склав на Благовіщення 1924 року. Він розмірковував у ній над найбільшими таємницями сутнього - над сенсом життя й смерті. О.Анатолій згадував високі піраміди Єгипта, чудові храми Еллади й пустині Індії, де усамітнювались давні мудреці, щоб думати про таємниці. "Но ничего не увидели, ничего не узнали. Поколения сменялись поколениями, одно рождалось и умирало, и не знал человек, зачем живет он, зачем живет мир, для чего он страдает и действительно ли последний предел его стремлений, его желаний, его надежд - смерть, холодная, отвратительная и безнадежная. - Днесь спасения нашего главизна и еже от века таинства явление. Сегодня открылась дверь тайны, этой заповедной тайны, перед которой от века стоял человек. Она открылась, и оттуда, братие, излилось на нас не зловоние смерти, но благоухание, благоухание божественной, благоуханной святыни и вечной жизни - бессмертия". Сьогодні, стверджує православний священик, ми вже знаємо, навіщо живемо. Людина народжується для безсмертя, для вічного життя, для вічної слави. "Человек приходит в мир для того, чтобы здесь через страдания, через муку, через испытания перейти туда, в вечную обитель вечной жизни, радости, облачения в ризу Божества. Не в ризу земного великолепия или ангельского света, а ризы Божества.[...] и не только обеты здесь, но здесь уже свершение, потому что здесь на этом Святом Престоле, в этой Святой Чаше, здесь дано уже семя бессмертия, залог вечной жизни, здесь перед нами тело земли стало телом Бога".

Тим часом у Києві церковне життя не завмерло. У зв"язку з арештами запрацювала вищезгадана Патріарша постанова. Передбачаючи самоуправління єпархій на випадок ліквідації канонічного центру чи неможливості контактів, другий пункт постанови декларував: "В случае, если епархия, вследствие передвижения фронта, изменения государственной границы и т.п., окажется вне всякого общения с Высшим Церковным Управлением, или само Высшее Церковное Управление прекратит свою деятельность, епархиальный архиерей немедленно входит в сношение с архиереями соседних епархий на предмет организации высшей инстанции церковной власти для нескольких епархий, находящихся в одинаковых условиях (в виде ли Временного Высшего Церковного Правительства, или Митрополичьего округа, или еще иначе)" 54.

Як уже сказано, Митрополита Михаїла заарештували 5 лютого 1923 року. Збереглось прецікаве пояснення причин цього арешту у відношенні повномочного представництва ҐПУ НКВД УСРР на Правобережній Україні до начальника СО ҐПУ РСФСР Самсонова від 8 лютого: "Удалить его было необходимо во что бы то ни стало, так как он, пользуясь своим авторитетом и "канонической" властью, срывал подготовительную работу и самый съезд Всеукраинских Обновленческих групп в Киеве 12/П, а также тормозил работу ГПУ по расколу духовенства Киевской губернии и Правобережья" 55. На щастя, ієрарх був свідомий своєї долі і за два тижні до свого арешту встиг скласти потаємне розпорядження. Покликаючись на цитовану вище постанову Патріарха Тихона, він передавав управління єпархією в порядку наступності єпископові Білоцерківському Димитрію (Вербицькому), єпископові Уманському Макарію (Кармазину) та єпископові Богуславському й Липовецькому Георгієві (Делієву) єпископові Звенигородському, вікарієві Київської єпархії Алексію (Ґотовцеву). Наводжу повний текст цього документу:

"Во имя Отца, и Сына, и Святаго Духа.

В настоящее тяжелое и тревожное для Российской Св. Православной Церкви время, когда самочинные отступники от единства православной веры получили возможность чинить всякие насилия над служителями Церкви, верными православию, можно ожидать, что правящие Киевской епархией православные архипастыри будут устраняемы от дел управления. Посему, дабы не остались без канонического духовного руководства пастыри и паства Киевской епархии, братски, о Имени Господа нашего Иисуса Христа, прошу преосвященных викариев Киевских вступать, после меня, в управление епархией в следующем преемственном порядке: 1) преосвященный Димитрий [Вербицкий], Епископ Белоцерковский и Сквирский, 2) преосвященный Макарий [Кармазин] 56, Епископ Уманский, 3) преосвященный Георгий [Делиев], Епископ Богуславский, 4) преосвященный Алексий [Готовцев], Епископ Звенигородский, 5) преосвященный Александр [Чекановский], Епископ Липовецкий и Бердичевский, 6) преосвященный Назарий [Блинов], Епископ Радомысльский и Черно[был]ьский 57, 7) преосвященный Василий [Богдашевский], Епископ Каневский.

В случае устранения всех киевских викариев, заботу о киевских церковных делах прошу принять (в силу циркулярн.[ого] Указа Святейшаго Патриарха, Высшаго Церковнаго Совета и Синода от 7 нояб.[ря] 1920 г.) православных преосвященных соседних епархий - Черниговской, Подольской и Полтавской. Верховный Глава Церкви и Спаситель наш Господь Иисус Христос да соблюдет и укрепит Своею благодатию всех верных строителей Таин Божиих и покорит сатану под ноги наши вскоре 58. Аминь.

Митрополит Михаил, Экзарх Украины.

9/22 января 1923 года.

Киев" 59.

У зв"язку з арештами 4 квітня в управління єпархією вступив єпископ Макарій (Кармазин) 60, що приїхав для цього з Умані. Протоієрей М.Польський дуже точно - якщо не брати до уваги хронологію - відзначив: "Архиепископ Макарий заменял сначала тайно по управлению Киевской Епархией митрополита Михаила после его ареста и ареста всего епископата Украины в 1925-27-28 г." 61.

Реаґуючи на арешти, новий єпархіальний архієрей провів восени в Києві низку таємних нарад місцевого духівництва, на яких були обговорені кандидатури осіб для таємних хіротоній. Про це пишуть, дуже по-різному, різні автори. Вибрати те, в чому вони одностайні, нелегко. Загалом перебіг подій виглядає так. Випущений з Балтської тюрми, де його тримали осінь і зиму в неопалюваній камері без вікон, в цей час у Києві, нікому не зголошуючись, оселився єпископ Ананьївський Парфеній (Брянських). Один місяць він перебув зокрема у лаврського послушника, згодом єпископа Сант"язького Леонтія. Домовившися між собою, вони вдвох - єпископи Макарій і Парфеній - таємно хіротонісали трьох єпископів 62 - Сергія (Куминського) для Радомисля й Чорнобиля (1 вересня 1923 року) 63, Філарета (Лінчевського) для Черкас (2 грудня 1923 року), Афанасія (Мовчанівського) для Сквири (1925 ?) 64. Одержали нові призначення єпископи: Федір (Власов) - на вишгородську кафедру та Варлаам (Лазаренко) - на хорольську 65. Самого владику Макарія протягом 1924 року кілька разів арештовувано, але його відпускали.

Оскільки церкву Іоанна Златоуста на Великій Житомирській, де останнім часом служив о.Анатолій Жураковський, після арештів 1923 року, у жовтні місяці замкнули, общині дав притулок о.протоієрей професор Київської духовної академії Александр Ґлаґолєв. Він служив на Подолі у храмі Миколи Доброго на Покровській вулиці, що був невдовзі зруйнований. Туди було перенесено все церковне майно общини Св.Марії Магдалини, а частково й церкви Релігійно-просвітнього товариства. Як ми бачили, зв"язок настоятеля з общиною не переривався. Із Краснококшайська засланці повернулись у листопаді 1924 року. Тодішній соціалізм мав іще досить-таки людське обличчя (могли й не повернутись!). До о.Александра Ґлаґолєва й прийшов у Києві о.Анатолій. Він служив у теплій зимовій церкві во ім"я великомучениці Варвари, влаштованій у другому ярусі дзвіниці 66.

Трагічний епізод у церковному житті Київщини 1923 року досі не був прояснений. Він кинув темну тінь на всі наступні події.

Loading...

 
 

Цікаве