WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Розгром Київського єпархіального управління 1923 року - Реферат

Розгром Київського єпархіального управління 1923 року - Реферат

Реферат на тему:

Розгром Київського єпархіального управління 1923 року

Динаміка більшовицького наступу на Церкву простежується за будь-яким показником. Одним із найвиразніших можна вважати боротьбу довкола церковного управління. Розпочавши утискування й нищення Церкви буквально з перших тижнів свого існування, більшовики легко виробили відповідні методи. Прямим ув"язнюванням єпископату вони різко скорочували мережу єпархіального управління. Передбачаючи розгром канонічних центрів та неможливість зв"язку між єпархіями, 20 листопада 1920 року Патріарх Тихон, Синод і Вища Церковна Рада прийняли постанову, навпаки, про поширення цієї мережі. Надаючи єпархіям самоуправління, Вища церковна влада встановлювала: "В случае, если Высшее Церковное Управление во главе со Святейшим Патриархом почему-либо прекратит свою церковно-административную деятельность, епархиальный архиерей немедленно входит в сношения с архиереями соседних епархий на предмет организации Высшей Церковной Власти для нескольких епархий, находящихся в одинаковых условиях" 2. П"ятий пункт постанови передбачав поділ єпархій на декілька місцевих. Коли Церкві довелось застосувати цю постанову, кількість єпископату різко зросла. Якщо на початок 1917 року в Україні існувало дев"ять єпархій, а в них 28 єпископських кафедр 3, то протягом 20-30-х років кількість кафедр досягла 66 4. Арешти єпископів зводили всі ці заходи нанівець. Так, 1921 року більшовики ліквідували Богуславський і Чигиринський вікаріати, 1922 - Бердичівський, 1923 - Звенигородський, 1924 - Білоцерківський, 1925 - Таращанський і Черкаський 5. В історії Православної Церкви України одним із переломних і визначальних був 1923 рік.

5 лютого 1923 року було заарештовано 6 митрополита Київського, Галицького і всієї України, Патріаршого Екзарха 7 Михаїла 8. Глибоко віруюча людина, орієнтована на молитву й споглядання, він мав неширокий громадсько-політичний кругозір і, сказать по правді, зовсім не надавався на роль церковного лідера, де треба було виявляти політичну ініціативу, засновану на чітких громадських позиціях. Тепер з"ясовується, що лінію його поведінки, саму ментальність церковного ієрарха аґенти ҐПУ студіювали дуже ретельно. Збереглось донесення: "В одном из покоев наместничьего дома помещается Экзарх Всея Украины тишайший Митрополит Михаил. Живет он, почти не подавая признаков архипастырского существования, так что в общем ходе лаврской жизни влияние его не сказывается вовсе. [...] каково бы ни было внешнее положение митр.[ополита] Михаила, отношение его к делам Управления останется всегда неизменным. Оно вытекает из интимных свойств его натуры, представляющей собою ярко выраженный образец созерцательного, а не активного характера. Человек глубокого религиозного настроения, замкнутый в себе самом, молитвенник и монах по призванию, он, естественно, уделяет лишь незначительное внимание чуждым 9 его духовному складу практическим деловым вопросам. Лаврская братия любит его за его простоту, доброту и непритязательность. Церковные круги, отдавая должное его личным качествам, упрекают его в без"инициативности, неавторитетности и безгласности в делах Управления; о чьем-либо исключительном или даже преимущественном влиянии на него тем не менее ничего не слышно. Чтобы восполнить характеристику какими-нибудь штрихами из области сплетень, нелишне упомянуть, что молва приписывает Михаилу пристрастие к вину 10 в молодости, пристрастии, оставшемся будто бы до сих пор" 11. Це донесення вражає не так подробицями про саму особу київського митрополита, як глибиною занурення в церковне життя. Причому такого рівня шпигунство було поставлено ще 1923 року 12, коли остаточне утвердження більшовиків у Києві датувалося навіть не десятиріччям, а щойно кількома десятками місяців! Так ретельно стежачи за ієрархом, вивчивши найінтимніші особливості його натури, ҐПУ мало всі дані для впливу на нього як до арешту, так, тим більше, уже по відношенню до митрополита ув"язненого. М"яка й поступлива людина, він намагався утриматись на загальноцерковних засадах, ніби не зраджуючи їм, і, з другого боку, прагнув догодити владі. Протоколи його допитів, передусім протокол від 8 лютого, розкривають надзвичайно складне становище, в якому він опинився.

Вопрос: "Получали ли Вы письма от патр.[иарха] Тихона?"

Ответ: "Да, получал, последнее письмо я получил на пасху [19]22 года, в нем им упоминалось об осуждении Карловацкого Собора 13, я даже снял копию этого письма и передал прокурору. [...]"

В.: "Откуда Вам было известно, что Антониновцы 14 хотят Вас устранить?"

О.: "Потому что других устраняли, каким способом они это достигали, я не знаю; что меня хотели устранить, я заключил из того, что в Июле месяце прошлого года я получил из ВЦУ [живоцерковников] телеграмму, устранявшую меня от Управления, через неделю после того я получил извинительную телеграмму, аннулирующую первую. Серафимов сообщил мне, что вторая телеграмма была послана по его настоянию за мое воззвание о помощи голодающим. [...]"

В.: "Как Вы реагировали как митрополит и Экзарх Украины на воззвание патр.[иарха] Тихона об изъятии церковных ценностей и приняли ли меры к разъяснению верующим незаконности выступления патр.[иарха] Тихона?"

О.: "Да, принял меры, тем, что составил свое воззвание, за которое получил одобрение тов. Серафимова."

В.: "Значит, это воззвание было Вами получено?"

О.: "Да, я получил его и сжег его. Кроме того, мерой разъяснения [выступления] патр.[иарха] Тихона было еще то, что я написал статью и отдал ее прокурору Михайлику на рассмотрение и напечатание в газете, но почему-то она напечатана не была" 15.

Даючи собі звіт, які мають бути дальші кроки влади, священослужителі готувались до найгіршого. 16 березня о.Анатолій Жураковський писав своїй духовній дочці Анні Карпеко 16: "Так тревожно, так неспокойно кругом. Так обострилось положение за последние дни, что несмотря на все препятствия, Владыка Алексей [Ґотовцев] 17 распорядился во что бы то ни стало совершить сегодня ночное моление. "Может быть, в последний раз будем молиться вместе", - говорил он. Итак, ночью будем молиться" 18.

Уночі проти Великого четверга, 4 квітня 1923 року 5 відділення СОЧ 19 київського губернського відділу ҐПУ провело в Києві нову серію арештів. Київську єпархію було повністю обезголовлено. Митрополит уже сидів, - тепер чекісти підібрали вікаріїв. Особливо постаралися чекісти Жеґневський і Шмідт. Протягом однієї ночі у Видубецькому монастирі вони заарештували його настоятеля єпископа Назарія (Блінова) 20, у Микільському монастирі - його настоятеля єпископа Білоцерківського Димитрія (Вербицького) 21, у Лаврі (цього не уточнено, але де б іще?) - архимандрита Києво-Печерської Лаври Єрмогена (Ґолубєва) 22. Крім цих трьох, у Братському монастирі в присутності архимандрита якісь інші чекісти заарештували єпископа Каневського, професора й ректора Київської православної богословської академії (так звалася тоді Київська духовна академія) Василія (Богдашевського) 23. Що до єпископа Звенигородського, вікарія Київської єпархії Алексія (Ґотовцева), то тут певна неясність. За груповою справою він не проходить, і в словнику митрополита Мануїла вказано лишень, що 1923 року він став єпископом Серпуховським 24. Тим часом нове церковне видання повідомляє, що єпископ Алексій з квітня по листопад 1922 р. перебував у київській тюрмі, у квітні 1923 р. був знову ув"язнений і висланий до Москви, де мешкав до серпня 1925 р. У серпні й вересні 1925 р. перебував у Бутирській тюрмі. У квітні 1926 р. висланий до Серпухова 25.

Тієї страшної ночі з маси духівництва виділили й двох визначніших священиків. На Шулявці (вулиця Польова, 2), в будинку церкви Св. Марії Магдалини арештували о.Василя Словачевського 26. У почесному колі поважних бранців опинився й 27-річний священик Анатолій Жураковський. З ним поповозилися. У реєстраційній картці його постійною адресою було вказано Микільсько-Ботанічну вулицю, 27, пом. 1, ордер було виписано на Велику Житомирську, 9 27, а обшук відбувся на Великій Підвальній, 36 (будинок Українського Наукового Товариства), пом. 9, де він тоді реально мешкав.

О.О.Косткевич, що помер невдовзі після того 28, писав у спогадах: "Наша маленькая церковка 29. Ночь. Уже тихо на улицах города. И церковка тоже в полумраке. Светлячки лампадок то тут, то там вспыхивают в этом сумраке. И стоит батюшка хрупкий, хрупкий. И идут те, кто с болью и отвращением хотят скорее оттолкнуть от себя смрадные пелены, чей неизреченный софийный лик востосковал по вожделенному отечеству. Идут... То тяжелый вздох, то заглушенный плач раздаются чуть слышно, то видишь скорбное, исполненное муки лицо... Но вот доносятся слова: "Аз, недостойный иерей, властью, данной мне от Бога, прощаю и разрешаю"... И преобразилось скорбное лицо, и волны света заливают только что согнутого под тяжким бременем, и не узнаем мы лицо, таким прекрасным оно стало. Но вот отходит последний. Радостно и светло батюшкино лицо. Он был свидетелем великой тайны возрождения человека" 30.

Трагізм ситуації, у якій опинились недобитки старої київської інтелігенції, вияскравлює звіт чекіста. 5 квітня 31 о 3 годині 20 хвилин ранку уповноважений 5 відділення управління ПП ҐПУ на Правобережжі М.Вєсьолов доповідав начальникові секретного відділення: "Ввиду невозможности при[й]ти в назначенный час и неустанов[ле]ности адресов, а также совершения арестованным богослужения пришлось выждать до 12 ч.[асов] ночи, когда богослужения и исповеди [окончились] и после личной агентурной установки адреса (путем взятия под наблюдение) установить адрес, где и был произведен обыск и арест. Обыск никаких компроментирующих (sic) материалов не дал - арестованный доставлен в комендатуру и сдан деж.[урному] коменданту тов. Крюкову" 32. О.О.Косткевич оповідає далі: "И вот был страстной четверг. Утром разнеслась весть. Все словно надорвалось. Все личное ушло. Великие дни стояли. И с тех пор он стал мучеником, а мы сиротами" 33.

Loading...

 
 

Цікаве