WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Митрополит Андрей Шептицький i православ'я - Реферат

Митрополит Андрей Шептицький i православ'я - Реферат

Це послання було заборонене польською цензурою, однак воно розійшлося масово і зробило успокоююче вражіння серед православних. За посередництвом Митрополита Діонісія Валединського вони дякували Митрополитові Шептицькому за гідний і відважний виступ в обороні православної Церкви. Послання Митрополита і інтерпеляція українських парляментаристів у польському соймі і перед урядом мали відгук, і міністерство внутрішніх справ спинило дальше нищення церков і примусове навернення на католицизм.

Після окупації Галичини большевиками Митрополит Андрей, гідно обороняючи свою Церкву перед безбожницькою акцією влади, користає з нагоди доступу до східніх областей Совєтського Союзу, щоб відновити, так як і в часі першої світової війни, апостольську діяльність на цих теренах. Користаючи з повновластей, наданих йому Папою Пієм X, потверджених його наслідниками Бенедиктом XV і Пієм XI, Митрополит Шептицький творить 9 жовтня 1939 р. чотири екзархати, які охоплювали територію усього Совєтського Союзу, а саме: екзархат Волині і Холмщини на чолі з єпископом Миколою Чарнецьким; екзархат для Білорусі (отець Антоній Нєманцевіч); екзархат Великої Росії і Сибіру (отець ігумен Клементій Шептицький); і екзархат для Великої України (Наддніпрянщини) (архиєпископ Йосип Сліпий).5 Рівночасно Митрополит пише листа 10 жовтня 1939 р. до Папи Пія XII і просить його про потвердження повновластей, даних йому Папою Пієм X, і дозвіл на висвячення на єпископа о. Йосипа Сліпого на свого коад'ютора з правом наслідства. Два тижні пізніше Конґреґація для Східньої Церкви іменує о. Йосипа Сліпого коад'ютором і надає Митрополитові нові надзвичайні повновласті. Ці нові повновласті, однак, анулювали попередні (за офіційною номенклятурою "були на місце тих, уже неважних повновластей"), значить остаточне стягнення повновластей, про що повідомив Митрополита Секретар Стану 30 травня 1940 р. — повідомлення, яке дійшло до Львова 26 вересня 1940 р., внаслідок чого Митрополит Андрей повідомив 12 жовтня 1940 р. чотирьох екзархів, що він не має вже навіть власті, щоб прийняти їхнє звільнення від обов'язків і залишає їх сумлінню вибір напряму, як далі поступати.

З половини 1941 р. почалася окупація України німцями і тоді знову Митрополит вбачав перспективи для своєї традиційної праці для з'єдинення Сходу. У цій справі він вислав 27 жовтня 1941 року свою реляцію-звідомлення до Папи, зміст якої подає К. Королівський французькою мовою. (Повний текст прикладаємо в додатках ч. II).

Після аналізи стану Церкви на Україні під большевицькою, а згодом і німецькою окупаціями Митрополит порушує також делікатну справу "повернення в лоно церкви Христа мільйонів східніх вірних, відлучених досі від єдности".6 Для цього потрібно священиків, однак німці забороняють як греко-католикам, так і православним з Волині і Холмщини, щоб вони вели місійну роботу на Наддніпрянщині. Серед інтеліґенції на Україні є люди прихильно наставлені до греко-католицької Церкви, їм потрібний тільки єпископ, який би був згідний поширювати церковну єдність. Тому Митрополит ще раз просить Папу Пія XII потвердити повноваження, яке йому уділив Папа Пій X, потвердити вже іменованих екзархів, що йому допоможе промінювати на Схід. 22 листопада 1941 р. Папа потвердив екзархів і іменував Митрополита Андрея як делеґата Апостольского Престолу. Однак Папа не відважився задовольнити прохання Митрополита, щоб висвятити декілька єпископів з-поміж навернених православних.

В розгарі другої світової війни помимо трудного загального положення українства, браку єдности на політичному відтинку, невпорядкованости в церковно-релігійних справах, Митрополит Шептицький вважав ситуацію не безнадійною, але навіть і сприятливою, щоб знову розпочати заходи над зближенням католицької і православної Церков; цим разом обмежуючися тільки Україною.

При кінці 1941 р. Митрополит Шептицький звернувся до українських православних архиєреїв, пізніше і до української віруючої православної інтеліґенції, з закликом до церковної єдности, яка могла б багато допомогти також до осягнення національної єдности. Спроба порозуміння цим разом велася виміною листами, які, почасти, й були друковані в тодішній українській пресі. В хронологічному порядку йшлося про такі документи:

1. Лист Митрополита Шептицького до Іларіона Огієнка, архиєпископа Холмського, з 21 жовтня 1941 р.;

2. Послання Митрополита Андрея до православних Архиєреїв в Україні і на українських землях з 30 грудня 1941 р.;

3. Послання Митрополита Андрея до української віруючої інтеліґенції з 3 березня 1942 р.

З професором Іваном Огієнком, пізнішим архиєпископом Холмським Іларіоном, Митрополит був знайомий з 1920-их років, коли I. Огієнко в складі "петлюрівської еміґрації" прибув до Львова і знайшов захист у митрополичих приміщеннях. Нагадуючи про давнє знайомство, приязнь, Митрополит привітав Іларіона з його недавньою хіротонією, побажав йому відновити "віру св. Володимира і митрополита Іларіона"7 і прохав очистити Українську Православну Церкву з неканонічних, шкідливих, накинених неволею установ чи законів, а передусім з тієї московської нетерпимости і тісноти, якими відзначалося усе московське православ'я. Відповідаючи Митрополитові своїм листом з 14 листопада 1941 р., архиєпископ Іларіон вважав, що наближення між двома українськими Церквами є можливе, коли не тільки Українська Православна Церква очиститься від московських впливів, але також греко-католицька Церква буде очищена від чужих нам латинських додатків, тоді "обидві Українські Церкви наблизяться одна до однієї, як дві рідні сестри".8

Центральне місце у довголітній акції Митрополита Андрея по з'єдиненню двох українських Церков займає відкритий лист "До всіх Високо-преосвященних і Преосвященних Православних Архиєреїв в Україні і на українських землях" з 30 грудня 1941 р., який був друкований у щоденнику "Краківські Вісті" з 15 лютого 1942 р. У цьому листі (додаток ч. III), названому і посланням (С. Баран), Митрополит тісно пов'язує релігійні справи з українськими національними справами, гаряче апелюючи своїх земляків до єдности, як передумови до осягнення національних ідеалів українців. Вказуючи на роздори, які ділять українців, роздори, які дещо згодом змусили Голову греко-католицької Церкви звернутися з посланням 21 листопада 1942 р. "Не убий", наплямовуючи політичні убивства серед українців, Митрополит Андрей уважає, що релігійна єдність стане могутнім поштовхом в осягненні й національної єдности. Автор листа стверджує, що моменти, які нас роз'єднують, сталися дуже давніми віками, це були суперечки між греками й латинянами. Запрошуючи православних архиєреїв до церковної єдности, Митрополит Андрей вказує на деякі потрібні передумови для важного діла поєднання. А саме, щоб насамперед всі бажали примирення, щоб за це поєднання увесь народ молився, просив у Бога благодаті, і вкінці, з обох сторін потрібні уступки. Запрошуючи всіх взяти участь в обговоренні поставлених пропозицій, тому й він оприлюднює цього листа через пресу.9

Як доповнення до свого листа до архиєреїв, два місяці пізніше, з датою 3 березня 1942 р., Митрополит Андрей звертається до української віруючої православної інтеліґенції (додаток ч. IV), до представників української науки, літератури, мистецтва і до суспільних діячів України, як також до патріотичного духовенства, яких уважає за провідну верству суспільности, і які мають вагомий голос і в церковних справах.

Лист до інтеліґенції уточнює об'єднуючі пляни Митрополита і вказує, якими шляхами прямувати до повної злуки. Насамперед він пояснює свій особистий стан, він, як греко-католик не може стати Київським митрополитом, для цього він не має й фізичної змоги через свій вік, через хворобу. На думку А. Шептицького, Київський митрополит мусить бути обраний із православних; а коли б він був з'єдинений із Вселенською (католицькою) Церквою, всі греко-католики підлягали б йому, і "я перший, — каже Митрополит Андрей, — радо піддався б його верховній владі".10

Митрополит свідомий того, що повна злука греко-католицького і українських православних віроісповідань — це справа дальшої майбутности. Перед тим, після довгих змагань з обох боків, слід себе наближувати і взаємно себе пізнавати. Ось чудове формулювання українського екуменізму. Аналогічний шлях — зближення і взаємного пізнання — необхідний і до осягнення національної єдности. До майбутньої єдности слід іти через помирення, усуваючи взаємні роздори і ненависті між українцями, між українськими конфесіями. Митрополит запевняє, що, поєднуючись із Вселенською Церквою, не потрібно відрікатися своїх звичаїв, передання чи обряду Української Православної Церкви. Між греко-католиками і українськими православними різниці малі. Помирення на віроісповідній площині причиниться і до національної єдности.

Відгуки на обидва листи Митрополита Андрея з боку православних були слабими, виминаючими, а по суті відмовними. Коротко їх з'ясуємо.

Архиєпископ Краківський і Лемківський Палладій Видибіда-Руденко (1 березня 1942), уболіваючи за єдністю, з захопленням голосить: "Ваш зазив до Православної Української Ієрархії є те, чого вже більше як 300 років очікувала наша церква..., а роздор, що в кінці XVI віку був у значній мірі штучно впроваджений неприятелями Української Церкви та Українського народу, мусить бути закінчений".11 При чому уточнює, "що з боку Православної Церкви ми намагатимемось усунути всі перешкоди на шляху великої справи поєднання, що спиратиметься на повернення до стану з-перед офіційного, у XVI в. розпаду Православної Української Церкви"12 (значить до становища передунійного).


 
 

Цікаве

Загрузка...