WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Митрополит Андрей Шептицький i православ'я - Реферат

Митрополит Андрей Шептицький i православ'я - Реферат

Реферат на тему:

Митрополит Андрей Шептицький i православ'я

"Ціль моєї праці — зібрати всіх вас під стягом Христа. Наука Христова, якою я перейнятий сто раз більше з власного переконання, ніж з уряду, — це мій прапор і дороговказ. Хай умру сьогодні і в вічності не знайду щастя, щоб тільки ви, мої браття, були щасливі".

(Лист митр. Андрея Шептицького до української інтеліґенції з 1909 р.)

У многогранній діяльності визначного церковного, культурного і громадського діяча митрополита Андрея Шептицького центральне місце займала проблема єдности Церков, і зв'язана з нею екуменічна акція, яка проявлялася на протязі усього його свідомого життя. На українському, або загальнослов'янському відтинку для Митрополита унійна проблема зводилась до відношення, співпраці, евентуально до пізнішої єдности між греко-католицькою і православною Церквами, що саме й є змістом нашої теми.

Справа об'єднання православних віруючих — українців, росіян і білорусів — з Апостольською Столицею була головною спонукою навернення Романа Шептицького з римо-католицтва до Унії, він не переставав працювати для реалізації цієї цілі до кінця свого трудолюбивого життя. "Всі ми мусимо, — писав він у своєму посланню в 1940 p., — вважати працю для з'єдинення Церков за наш моральний обов'язок любови до Бога, що проявляється в християнській любові до ближнього, але також за один з найважніших конституційних елементів нашого християнського патріотизму".1 Під час совєтської окупації Галичини Митрополит Андрей звертався до Папи, щоб він його вибрав і призначив на смерть "за віру і єдність Церкви". Очевидно, що Папа не дав свого благословення на мученицьку смерть визначного ієрарха Церкви.

Ідея привернення слов'янського Сходу в лоно Вселенської Церкви зродилася у майбутнього Митрополита Андрея ще в молодечому віці, вона конкретизувалася у зустрічі з життям. У 1887 р. Шептицький відвідав Київ, побачив його святині, там він познайомився з українською громадою, був гостем професора Володимира Антоновича, який, як і він, порвав був з польщизною й пристав до українського народу. Напевне, ця зустріч залишила глибокі сліди в душі молодого Шептицького, і стала провідною в дальшому його житті. Того ж року осінню він відвідав також Москву, де познайомився з філософом В. С. Соловйовим, прихильником церковного об'єднання.

24 березня 1888 р. Роман Шептицький був прийнятий на спеціяльній авдієнції Папою Львом XIII, якому звірився щодо бажання стати Василіянином, та щодо своїх плянів відносно з'єдинення Церков. Тоді ж Папа уділив для молодого ентузіяста своє благословення для цих незвичних задумів.

Митрополит Андрей Шептицький зумів переводити в життя здійснення своїх унійних плянів, коли почав очолювати греко-католицьку Церкву. Рівночасно з гідністю архиєпископа Львівського, він ставав також єпископом Кам'янець-Подільським: епархія, яка з 1807 р. належала до Галицького митрополита, але її територія знаходилась в межах Російської імперії. Тут унійна праця стала можливою щойно після революції 1905 р., коли в Росії встановлено свободу совісти. Свої пляни про організацію католицької Церкви на території Російської імперії Митрополит представив Папі Пієві X в першій половині 1907 р. Йшлося про висвячення священиків і єпископів у греко-католицькому обряді для православних Росії, на що Папа дав згоду. Осінню 1907 р. Митрополит виїздить інкоґніто на територію Російської імперії, — Вільно — Мінськ — Слуцьк — Москва — Петербурґ, де нав'язує контакти з прихильними людьми до Унії й назначає о. Олексія Зерчанінова генеральним вікарієм Кам'янець-Подільської епархії та душпастирем для католиків візантійського обряду для усієї Росії. У лютому 1906 р. Папа Пій X леґалізував цю номінацію, а рівночасно іменував Митрополита Андрея апостольським адміністратором Кам'янець-Подільської епархії, і також надав А. Шептицькому адміністративну повноважність на усю територію Російської імперії. Ці надзвичайні права і повновласті були поновно потверджені папами Пієм X (у 1909, 1910 і 1914), Бенедиктом XV і Пієм XI. Для обережности перед російським урядом ці повновласті були вдержані в таємниці й відомими тільки Папі і Митрополитові. В 1912 р. Митрополит вдруге відвідав Київ, тоді він відправив панахиду по Тарасу Шевченкові в костелі св. Миколая і виголосив патріотичну проповідь про Великого Кобзаря. Значіння цієї ініціятиви Митрополита тим важніше, що в тому часі російський уряд забороняв публічні відзначення Шевченкових роковин.

Для популяризації духовних взаємовідносин між Сходом і Заходом Митрополит Шептицький ініціює в 1907 р. міжнародні зустрічі — з'їзди, присвячені плеканню ідеї з'єднання Церков, передусім представників слов'янських народів, католицького і православного віровизнань. Ці з'їзди відбувалися у Велеграді в Моравії, відомому місійному осередку св. Кирила й Методія, в яких брали участь богослови і обговорювали справи, що єднали обидві Церкви і проблеми взаємопізнання і зближення між ними. На цих з'їздах, до 1927 р., Митрополит Андрей виголошував доповіді, а на деяких головував. Доповіді конґресів у Велеграді були друковані в серії "Акти Велеградські".

Під час окупації Галичини російськими військами в 1914 р. Митрополит Андрей виступив проти насильного запровадження російської православної Церкви, за що був заарештований і засланий спершу до Києва, а згодом в Росію: в Новгород, Курськ і Суздаль. Свій побут в неволі Митрополит використав для спроби оформити греко-католицьку Церкву в Україні і Росії. Під час свого короткого перебування в Києві Шептицький висвятив о. Йосифа Боцяна, ректора Львівської духовної семінарії, на єпископа Луцького. Після звільнення в березні 1917 р. Митрополит скликав у травні 1917 р. синод у Петрограді, на якому номінував о. Леоніда Фьодорова на свого екзарха на всю Росію, а для Білорусі й України призначено двох інших екзархів: для Наддніпрянщини о. Володимира Громницького екзархом, а генеральним вікарієм о. Михайла Цегельського. Новостворена структура греко-католицької Церкви на Сході протривала до приходу большевицької влади, коли вона була зліквідована, як і всі інші Церкви.

Під час свого побуту в Росії і Україні в 1917 р. Митрополит Шептицький зустрічався з українським громадянством, відвідав українські національні установи. I хоча йшлося про українців Наддніпрянщини, що були православними, всюди його вітали як мученика і оборонця загальної української справи. Особливо тепло прийняла Митрополита українська громада в Петрограді. У Києві він мав зустріч з провідними членами Української Центральної Ради, відвідав визначних особистостей в столиці України: М. Грушевського, Д. Дорошенка, вдову М. Драгоманова і інших. Навіть В. Винниченко, який спочатку ставився з резервою до Митрополита, згодом, за Директорії, пропонував А. Шептицького як кандидата на митрополита України. За Гетьманату Всеукраїнський православний собор у Києві задумував 21 червня 1918 року створити патріярхат, а кандидатом на його очолювання висувалося особу Андрея Шептицького. Назагал Митрополит Галицький вдержував добрі взаємини з наддніпрянськими політичними діячами і державними керманичами — М. Грушевським, П. Скоропадським і С. Петлюрою — в часі української державности.

Повернувшись до Львова Митрополит Андрей великодушно поставився весною 1919 р. до православних ієрархів — архиєпископа Олексія Дородницина, що тікав від большевиків, та до ув'язнених польською владою митрополита Антонія Храповицького і архиєпископа Євлогія Георгієвського; останній у 1914 р. змагав до ліквідації греко-католицької Церкви в Галичині. Він прийняв їх у своїх палатах і робив заходи перед польською адміністрацією про їх звільнення. Поступування Митрополита Андрея супроти православних ієрархів заслуговує тим більше на увагу, бо сам Митрополит і його Церква потерпіли від вчинків одного з них.

Після невдачі Визвольних Змагань багато православних еміґрантів з Наддніпрянщини знайшлися у Львові, де отримали батьківську допомогу і притулок у Митрополита Андрея. Згадаємо деяких з них: Микола Вороний, Леонід Білецький, Михайло Корчинський, Іван Огієнко, Василь Дядинюк, Василь Кричевський, Іван Шендрик, Володимир Дорошенко, Вячеслав Заїкін і багато інших.

Справі релігійного з'єднання між Сходом і Заходом мали служити і навчально-освітні інституції; створена Митрополитом у лютому 1928 р. Греко-Католицька Богословська Академія у Львові мала бути "підвалиною духового відродження Нашого Народу та приготування нашої св. Церкви до сповнення великої грядучої місії у Христовому винограднику на Українській Землі та серед народів Східньої Европи..."2

У періоді між двома світовими війнами великий відгомін з позитивними наслідками мав пастирський лист Митрополита з 2 серпня 1938 року в обороні православної Церкви на українських землях під Польщею. У цьому листі, зверненому до свого духовенства Андрей Шептицький гостро засуджує брутальну акцію польського уряду, який при помочі адміністративних і поліційних чинників проводив нищення православних церков на Холмщині та примушував православних переходити на католицизм. (Текст пастирського листа прикладаємо як додаток I).

Нищення православних церков під проводом повітових старостів і польської державної поліції набрало широких розмірів на весні-літі 1938 року. На Холмщині і Підляшші з 389 православних церков поляки забрали для себе 149 і перемінили їх на римо-католицькі костели, а 189 православних церков спалили чи збурили. При цьому часто нищили і цвинтар біля церкви, викидали з могил з найбільшою наругою тлінні останки православних, висміювали релігійні і національні почування православних вірних.

У своєму посланні Митрополит Андрей став в обороні "переслідуваних наших братів нез'єдинених православних християн Волині, Холмщини, Підляшшя і Полісся".3 Після вичислення руйнацій церков та знаряддя релігійного культу, а "людей змушували, іноді насильством, прийняти католицьку віру в латинському обряді", Львівський і Галицький Митрополит стверджує: "Ціле православне населення Польщі затривожене. Населення Холмщини зранене у найсвятіших і найблагородніших почуваннях. А всі з'єдинені з Вселенською Церквою восточні боліють над ударом, завданим самому ділу з'єдинення". Митрополит пробує відмежувати Апостольський Престіл від акції польського уряду, хоча "в очах кількамільйонового населення Польщі Апостольська Столиця представлена співвинною діла знищення. Отвирається нову пропасть поміж Східньою і Вселенською Церквою". Антихристиянські поступки та факти релігійного переслідування, на думку автора послання — це тріюмф ворогів Церкви — масонів, які завдали "моральний удар самій ідеї з'єдинення Церков та авторитетові Вселенської Церкви й Апостольської Столиці".4

Loading...

 
 

Цікаве