WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Греко-католики, латинники і православні в Україні: проти, поруч чи разом? - Реферат

Греко-католики, латинники і православні в Україні: проти, поруч чи разом? - Реферат

Складовою частиною кривавої трагедії насилля в Українi стало навмисне переслiдування релiгiї та насадження атеїзму. Прагнучи утвердити своє тоталітарне панування комуністичний режим не міг терпіти існування структур, які представляли інші, гуманістичні вартості. Боротьба з релігією стала державною ідеологією, для утвердження якої не шкодували зусиль, не перебирали засобів. Зруйновані, спалені, спрофановані храми; розстріляні, арештовані й депортовані в сибірські ҐУЛАҐи священики й вірні, православні і католики, представники інших релігій; переслідувані, загнані в підпілля або повнiстю знищені цілі Церкви (як Українська Автокефальна Православна Церква на початку 30-х рр. чи Українська Греко-Католицька Церква в 1946 р. у Галичині та в 1949 р. на Закарпатті) - все це також печальні "здобутки" реального соціалізму.

Існування ж тих релiгiйних спiльнот, якi вціліли та формально були дозволені атеїстичним режимом, на багато десятилiть обмежилось до вузької, приватної сфери, якщо про таку взагалі можна говорити в системі всезагального ідеологічного контролю й індоктринації. Цілі поколiння були позбавленi свободи вiросповiдання, що також спричинилося до заникнення вiкових традицiй вiри, проґресуючої бездуховності та поглиблення деморалізації суспільства.

Ще одним аспектом радянської релігійної політики, зокрема після її суттєвої корективи Сталіном в роки Другої світової війни, стала інструменталізація та використання леґально діючих церковних структур для цілей атеїстичної за своєю суттю державної внутрішньої і зовнішньої політики. Особливе місце було відведене Руській Православній Церкві (РПЦ), якій призначалась роль "захисника соціалістичної Батьківщини", співтворця "нової історичної спільності - радянського народу" та ретранслятора "радянської миролюбної політики" на міжнародній арені. Досягнутий modus vivendi із комуністичною владою дав РПЦ певні здобутки: паралізував спраби автокефалії, розширив "канонічну територію", збільшив кількість храмів і вірних за рахунок ліквідації УГКЦ і переведення під юрисдикцію Московського патріархату православних єпархій і Церков, які ніколи раніше до неї не належали, підкріпив впливи РПЦ у вселенському православ'ї та й у християнській Ойкумені загалом. Однак в умовах кризи радянського ладу та ґорбачовської "перестройки" наприкінці 80-х рр. всі ці "здобутки" виявили свою зворотню сторону, дискредитуючи РПЦ в очах частини її духовенства та вірних і зробивши її об'єктом критики з боку дисидентського й національно-демократичного руху. Вихід забороненої режимом УГКЦ з підпілля та утворення громад УАПЦ у 1989 р. стали проявом втрати РПЦ свого колишнього монопольного становища. Водночас небувале піднесення релігійності в умовах нової свободи супроводжувалось загостренням релігійних конфліктів в Україні, які серйозно ускладнили міжнародні екуменічні взаємини. Проголошення незалежності України в 1991 р. створило для діяльності усіх Церков на її території ще й новий державно-політичний контекст.

3. Сучасні структури

Сьогодні конфесійна карта України виглядає наступним чином: тих, хто називає себе православними є найбільше - 12,4 тис. від 23,6 тис. загальної кількості громад (тут і далі наводяться статистичні дані Державного комітету в справах релігій станом на 1 січня 2000 р.). Правда, саме українське православ'я не є монолітним, а поділене принаймні на три більших юрисдикції.

1. Українська Православна Церква в канонічному підпорядкуванні Московського патріархату (УПЦ - 8490 громад,переважна більшість яких розташована у центральній та південно-східній частині України, 113 монастирів і 3396 монахів і монахинь, 7122 священики, 8166 храмів, з яких 759 будується) - колишній Український екзархат Руської Православної Церкви (РПЦ), який у січні 1990 р. отримав свою нову назву, а наприкінці жовтня того ж року "самостійність в управлінні". Прохання Помісного собору УПЦ про надання їй канонічної автокефалії після проголошення державної незалежності України у 1991 р. не було задоволене Архиєрейським собором РПЦ, а глава УПЦ митрополит Філарет (Денисенко) - позбавлений свого сану. Переважна більшість єпископів УПЦ, дезавуювавши свої підписи на підтримку автокефалії, у травні 1992 р. обрала новим предстоятелем Церкви керуючого справами Московської патріархії, митрополита Ростовського і Новочеркаського Володимира (Сабодана), який дотепер є її главою з титулом митрополита Київського і всієї України.

2. Українська Автокефальна Православна Церква (УАПЦ - 989 громад, 79% яких знаходиться в Західній Україні, 2 монастирі, в яких є 2 монахи, 602 священики, 661 храм і 103 будується), перші громади якої почали виникати в Галичині ще у серпні 1989 р. після виходу з-під юрисдикції РПЦ настоятеля храму свв. апп. Петра і Павла у Львові Володимира Яреми та приєднання до автокефального руху одного з єпископів РПЦ Івана (Боднарчука). Поширення автокефалії в Україні відбувалося не лише у протистоянні з Московським патріархатом, але й у гострій конкуренції з відродженням Української Греко-Католицької Церкви та при підтримці православних Церков української діаспори в Північній Америці, один із єрархів якої Мстислав (Скрипник) був проголошений главою УАПЦ, а в червні 1990 р. на соборі цієї Церкви - обраний "патріархом Київським і всієї Руси-України". Його наступником у 1993 р. став Димитрій (Ярема), після смерті якого в лютому 2000 р.(за його ж заповітом) в храмах УАПЦ поминається ім'я митрополита Костянтина - глави Української Православної Церкви в США, яка перебуває в юрисдикції Константинопольського патрірхату.

3. Українська Православна Церква Київський патрірхат (УПЦ КП - 2491 громада, з них майже третина - у центральних областях і 12 % у південно-східному реґіоні, 17 монастирів і 87 монахів і монахинь, майже 2000 священиків, 1825 храмів і ще 217 будується), яка утворилася в червні 1992 р. шляхом об'єднання усунутого від управління УПЦ митрополита Філарета (Денисенка) та його прибічників з частиною єпископату УАПЦ при сприянні тодішнього державного керівництва, а також депутатів парламенту і політичних партій "державницької" та радикально-націоналістичної орієнтації. Від жовтня 1995 р. Філарет є главою цієї Церкви з титулом патрірха Київського і всієї Руси-України.

Дві останніх Церкви (УАПЦ та УПЦ КП) на даний час не мають офіційного визнання з боку інших Помісних Православних Церков і вважаються "неканонічними". Згідно з державним законодавством усі вони є леґальними і разом з греко-католиками належать до катеґорії "традиційних Церков".

Крім того в Україні діють спільноти старообрядців (66 громад), Російської Вільної Православної Церкви (закордонної), Російської Істинно-Православної Церкви, Вірменської Апостольської Церкви, грецькі громади Української Православної Церкви, російські громади, безпосередньо приналежні до юрисдикції Московського патріархату, та кілька інших незалежних православних громад. Ця остання група не має "загальнодержавних" впливів і амбіцій, оскільки її складають громади національних меншин або ж малочисельні спільноти, що виникли внаслідок розколів у Російській Православній Церкві.

Католики в Україні також не є однорідними, правда тут цей поділ має інше церковно-історичне підґрунтя:

а) католики східного обряду ("уніати" [Терміни "уніат", "уніатський" мають неґативний для сучасних греко-католиків смисловий відтінок, подібно, як означення "папістська щодо цілої Католицької Церкви. Унія є лише частиною ідентичності католиків східного обряду, так само, як папство є лише одним з елементів тотожності усіх католиків. Крім того десятиліття радянської індоктринації та пропаґанди надали цим термінам образливого семантичного забарвлення.], які є спадкоємцями укладеної єрархією Київської митрополії 1596 року Берестейської унії з Римським престолом) належать до Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ), ліквідованої сталінським режимом та насильно "возз'єднаної" з РПЦ після Другої світової війни. Незважаючи на офіційну заборону та жорстокі переслідування ця Церква зберегла свої єрархічні структури у підпіллі та в діаспорі, а з грудня 1989 р. домоглася офіційної леґалізації. Весною 1991 р. її глава кардинал Мирослав-Іван (Любачівський) повернувся з еміґрації до свого осідку у Львові. Сьогодні УГКЦ є другою за чисельністю громад релігійною спільнотою в Україні, маючи 7 єпархій (у Західній Україні) та один екзархат (для Центральної і Східної України), 14 єпископів, 78 монастирів, 1188 монахів і монахинь, 1976 священиків (з яких 53 є іноземними громадянами), 3240 парафій, 2721 храм (306 будується), загальна кількість вірних оцінюється в 4,5 - 5 млн. Від січня 2001 р.

б) "латинники" складають Римо-Католицьку Церкву (РКЦ) в Україні, єрархічні структури якої в минулому були поширені на тих українських землях, які входили до складу сусідніх католицьких держав. Після приєднання цих теренів до СРСР радянська влада ліквідувала єпархіальну мережу римо-католиків, депортувавши та репресувавши значну частину її клиру і вірних. Збереглося лише близько сотні парафій під суворим державним контролем. Тепер РКЦ в Україні має 4 єпархії та 1 апостольську адміністратуру (на Закарпатті), 9 єпископів, 38 монастирів, 262 монахів і монахинь, 408 священиків (з яких 278 є іноземними громадянами), 674 храми (65 будується), 772 громади, з яких більше половини знаходиться в центральних областях (Вінницькій, Хмельницькій, Житомирській і Київській). Кількість вірних за різними оцінками коливається від 200 тис. до 800 тис.

Loading...

 
 

Цікаве