WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Xристиянське покликання жіноцтва в православній теології: традиція і сучасність - Реферат

Xристиянське покликання жіноцтва в православній теології: традиція і сучасність - Реферат

Особливе місце серед фундаторок того часу посідає Гальшка Лисавета Гулевичівна, дружина маршалка мозирського Стефана Лозки. Відома з нашої історії як меценатка Києво-Могилянської Академії, вона 14 жовтня 1615 р. заснувала Освітянську Фундацію, в "Акті" котрої, було зазначено: "Правовірним і благочестивим християнам народу руського в повітах воєводств Київського, Волинського і Брацлавського будучим, станом духовним і світським, інокам, священником і дияконом чину мнишеського і чину мирського, также освіцоним княжатам, вельможним паном шляхти і якого ж кольвек іного заволання і стану людей руських, єднак тим тілько, коториє в Православной благочестивой церкві всходній набоженства греческого Вірі, в послушенстві і теж благословенії св.патріарха Константинопольського неодмінні трвають і трвати будуть...". З історії знаємо, що прагнення Лисавети Гулевичівни спричинитися до вдосконалення освіти серед православних було зумовлене натиском католицизму і порушенням постанов Берестейського собору з 1596 р.

Вільна діяльність жінок у церковній сфері (і не тільки в церковній) стала слабнути з кінця XVII ст. Не з вини самих жінок, а через історичні обставини в яких опинилась Українська Православна Церква. Тривалий процес приєднання України до Москви, починаючи з 1654 року, завершився в 1686 році переходом Київської Митрополії в "послушаніє" Московського Патріарха. Якими були причини цієї події, і яким шляхом все відбувалося, сьогодні загальновідомо, як і те, що акція та не була канонічною. В документі під назвою "Патріарший і Синодально-Канонічний Томос Вселенської Константинопольської Патріархії" від 13 листопада 1924 р. про визнання Православної Церкви в Польщі Церквою Автокефальною, читаємо: "...розглядаючи також факт, чому не заперечує й історія, бо ж написано, що перше відділення від Нашого Престолу Київської Митрополії й Православних Митрополій Литви та Польщі, залежних від неї, а також прилучення їх до святої Московської Церкви наступило не за приписами Канонічних Правил, а також не дотримало всього того, що було установлено відносно повної церковної Автономії Київського Митрополита, який носив титул Екзарха Вселенського Престолу". Не ставлю собі за мету аналізувати дії тих часів, залишаю це питання історикам. Однак, серед трагічних її наслідків для українців, а особливо для українок – це початок невластивого для нашої нації трактування жінки. Не лише в церкві, а й в усьому суспільстві. Згадаймо хоч би героїню відомого літературного твору Лесі Українки "Бояриня". Не змогла волелюбна козачка погодитися зі своїм принизливим становищем, котре для московської жінки було звичайним, навіть законним. На жаль, тривала така ситуація досить довго і зневажливе ставлення до жіноцтва, накинене нам східним сусідом, зуміло вкоренитися в свідомості багатьох...

Зрештою, було б несправедливим звинувачувати тут тільки північно-східнього сусіда. Нічого втішного не пропонував і католицький захід. Навпаки, ще в 1690 р. у Франкфурті вийшов трактат латинською мовою: "Жінка – не людина", а року 1753-го в Ляйпцігу вийшла книжка німецькою мовою: Цікаві докази, що жінка не належить до людського роду". Чого ж могла сподіватись при таких обставинах українка з опущеною додолу головою?

Сьогодні важко окреслити, якою була духовно-харитативна діяльність жіноцтва в ті часи. Дана епоха вимагає докладнішого дослідження цього питання. Але, безумовно, жіночі згуртування-сестринства існували при церквах, а при жіночих монастирях – сиротинці, школи, майстерні та ін. Розвиток церковного образотворчого мистецтва, зокрема іконографія, вишивання церковного одягу, оздоблення речей церковного вжитку, багато в чому завдячує просвітницько-практичній роботі жіночих монастирів. Таким важливим цетром у XVII – XVIII ст. був Києво-Вознесенський Печерський монастир, ігуменею котрого, свого часу була мати гетьмана Івана Мазепи Марія Магдалина Мазепина, саме вона розпочала функціонування гаптярсько-іконописної школи, і послужила прикладом для інших.

Ігуменя Чернігівського П'ятницького монастиря Фотинія Максимовичева протягом 40 років очолювала школу шиття священичого одягу.

В 20-30 роках XVIII ст. ігуменя Києво-Флорівського монастиря Олена керувала майстернями, де гаптувалися митри, золотом оздоблювалися ризи. Києво-Йорданський, Ніжинський, Благовіщенський та Кам'янський монастирі сталися значними центрами іконопису, в яких монахині виконували почесні відповідальні замовлення з виготовлення ікон і навіть цілих іконостасів. При цих монастирях було чітко організовано школи і училища з докладно розпрацьованою систематичною програмою художнього навчання.

Отож, навіть на основі цих вибраних історичних фактів можна констатувати, що від початків нашої історії жіноцтво різними шляхами прямувало до осягнення найвищої християнської мети – служіння церкві і народові. А волелюбність українок, їх щиру побожність, прагнення духовного самовдосконалення і бажання бути потрібними не вдалося знищити ані пригнобити ворогові видимому і невидимому.

* * *

Поняття "жінка-теолог", як бачимо, не є зовсім новим і безтрадиційним як в усьому Православному світі, так і в Україні. Але в минулі віки не існувало конкретних галузей теології в сучасному розумінні, тому й сьогодні поки що не визначено чіткого окреслення належності тієї чи іншої діяльності жіноцтва до певного теологічного нурту.

В далеко кращих обставинах знаходиться православна християнка-теолог у наші дні. Про становище нашої сучасниці можна сказати словами відомого православного проф. теології Пауля Евдокимова: "Жінка – Орантка ...опікується кожною людською істотою, наче своєю дитиною. Однак своє післанництво сповнює тільки тоді, коли приймає службу Євангельської Мудрої Діви, Лампада котрої, по вінця наповнена Даром Духа Святого... Сьогодні, перед лицем світових трагедій і катаклізмів, перед лицем практичного матеріалізму, перед лицем прояву демонічної деструкції, саме жінка покликана до того, щоб затримати людство над межею прірви, щоб нагадати чоловікові про його властиве, гідне чоловіка, покликання". Шлях у сферу богословських наук проклали і благословили нам Ієрархи Православної Церкви майже в усьому світі. Двері Теологічних Академій і Факультетів відкриті для православних жінок у Варшаві, Белграді, Парижі, Пряшеві та багатьох інших європейських містах, а також і на інших континентах.

В цьому короткому дописі я не ставлю собі за мету ґльорифікації жіноцтва, ані в жодному разі не підтримую будь-який напрям радикального фемінізму. Дякувати Богові, православна християнка знає своє місце в Церкві, і ніколи не відважиться переступити поріг Святого Вівтаря, а отже не домагатиметься рівності з чоловіками, котрих Господь вибрав для служіння при Святім Престолі. Зрештою, нам було б це забагато, ми маємо свої обов'язки, своє християнське покликання в сфері церковної діяльності. А наше від віків служіння рідній Православній церкві не залишається поза увагою світу. У 1997 р. в православній парафії Смоки Лейк в Канаді відбулася візитація владики Івана з метою освячення пам'ятника Українському Православному Жіноцтву, котре споконвіку трудилося і тепер трудиться на благо нашої Святої віри. Видно, що заслужили собі українські жінки на пошану від людей. І все ж, основною нагородою залишається нагорода Небесна, котру боголюбива українка, будемо вірити, успадкує, бо не закопує свій талант, даний Богом, у землю, а в міру власних сил старається примножити. Саме до цих талановитих, а їх у нас тисячі, відноситься наша сучасна поетеса Антоніна Листопад, котра по-своєму, поетичним словом оспівала всі Псалми Давидові, доречі, вперше серед жінок поеток.

На закінчення прагну виразити бажання, щоб мої спостереження про потребу присутності наших сестер в теологічній діяльності, стали запрошенням до глибшої рефлексії сучасних українських теологів.

Література:

1. Архієп. Адам. По Святій Землі // Церковний Календар. – Вид. Перемисько–Новосанчівської Єпархії, 1997.

2. Геллей Г.Г. Біблійний довідник. – Торонто, 1984.

3. Грушевський М. Ілюстрована Історія України. – Київ-Львів, 1913.

4. Грушевський М. Історія України-Руси. – Т. ІІІ.

5. Грушевський М. Історія України-Руси. – Т. V.

6. Ілюстроване життя святих. Львів, 1907.

7. Кара-Васильєва В. Літургійне шитво України XVII-XVIII ст. – Львів, 1996.

8. Митр. Іларіон. Наша літературна мова. – Вінніпег, 1969.

9. Митр. Іларіон. Преподобна Анна Всеволодівна. – Вінніпег, 1960.

10. Митр. Іларіон-Огієнко. Українська церква. – Вінніпег, 1982.

11. Православная Энциклопедия. – Т. І. Спб., 1900.

12. Путешествие Антиохийского Патриарха Макария в Россию в пол. XVII в. – Кн. 1-4 – М., 1897.

13. Церковний Календар. – Вид. Перемисько-Новосанчівської Єпархії, Сянік. – 1994.

14. Bendza M. Tendencje unijne względem Cerkwi Prawosławnej w Rzeczypospolitej w latach 1674-1686. – ChAT, 1987/

15. Danielou J., Marrou H. Historia Kościoła. – Warszawa, 1984.

16. Evdokimov P. Kobieta i Zbawienie Świata. – Poznań. 1991.

Loading...

 
 

Цікаве