WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Xристиянське покликання жіноцтва в православній теології: традиція і сучасність - Реферат

Xристиянське покликання жіноцтва в православній теології: традиція і сучасність - Реферат

Реферат на тему:

Xристиянське покликання жіноцтва в православній теології: традиція і сучасність

"І сталося, як Він це говорив,- одна жінка

з народу свій голос піднесла й сказала

до Нього:"Блаженна Утроба, що Тебе

носила, і груди що Ти ссав Їх!". А Він сказав:

"Отож, блаженні Ті, котрі слухають Слово Боже і бережуть Його" (Лк. 11, 27-28).

Християнство відновило цілий світ в усіх відношеннях. В життя і становище жіноцтва також внесло великі зміни. На противагу принижуючому місцю жінки в античному світі, християнство проголосило її рівноправним створінням Божим, вільною дочкою Церкви Христової.

Гідність новозавітної жінки надзвичайно возвеличилася в особі Пречистої Діви Марії – чеснішої від Херувимів і незрівняно славнішої від Серафимів. Але до величі Богоматері ніколи не дорівняється жодна смертна жінка. Отож мова йтиме про заслуги звичайних жінок, котрі своє життя тією чи іншою мірою присвятили служінню Святій Церкві.

Сам Господь наш Ісус Христос не забороняв перебувати жіноцтву серед своїх учнів–апостолів, слухати Його науку, служити Йому: "...дехто з жінок, що були оздоровлені від злих духів і хвороб; Марія, Магдалиною звана, що з неї сім демонів вийшло; Іванна, дружина Худзи, урядника Іродового;Сусанна і інших багато..." (Лк. 8, 2-3).

Найбільшим доказом відданості, безстрашності й великої любові до Спасителя було співстраждання жінок Мироносиць під Хрестом (див. Мф. 27, 55-61). Знаємо зі Святого Письма Нового Заповіту, що з усіх учнів Христових у годину Його страждань був тільки св.ап. Іван Богослов, котрого Господь доручив тоді Своїй Пречистій Матері, а Пресвяту Богородицю – під опіку Свого улюбленого Учня (Ін. 19,26-27). А другого дня "Як минула субота, Марія Магдалина, Марія Яковова і Соломія, накупили пахощів, щоб піти і намастити Тіло Його" (Мр. 16,1). Найвищою нагородою за їх безстрашність, віру, правдиве виконання Заповіді Христа "возлюби Господа Бога твоєго" стало з'явлення Воскреслого Христа першій серед Мироносиць – Марії Магдалині (Ін. 20, 11-18). Саме жінка стає першою проповідницею Христового Воскресення, першою промовила світові "Христос Воскрес!", сповістивши майбутнім поколінням найважнішу подію всієї історії Християнства, бо згідно з ап.Павлом, "коли Христос не воскрес – марна віра ваша..." (1Кор. 15,17).

Свята Марія Магдалина ввійшла в історію Церкви, як рівноапостольна. В широких вимірах проявлялась її духовно–просвітницька діяльність. І хоч ніколи першохристиянські просвітительки–диякониси не брали на себе вчительського обов'язку на церковних зборах чи першохристиянських Богослужіннях, підкоряючись заповітові св.ап.Павла "жінки ваші у церквах нехай мовчать, бо не дозволено їм говорити" (1Кор. 14,34), вони постійно перебували зі святими апостолами, підтримуючи їх у проповідях серед поганського люду. Зі Святого передання нам відомо, що Марія Магдалина дійшла до Риму, де про Воскреслого Христа сповістила імператора Тіберія. До нашого часу залишилося в традиціях православного іконопису зображати св.рівн. Марію Магдалину з червоною писанкою в руці.

Серед числа перших дияконис, жінок–християнок, що активно діяли при церкві, були і неодружені (наприклад, вищезгадана св.рівн. Марія Магдалина, св.Сусанна, та ін.), і одружені (наприклад, св.Соломія, мати св.ап. і єванг. Івана Богослова, Іванна, Марія Яковова та ін.), свідомо ставши ученицями Христовими при Його земному житті, продовжували і після Його Вознесіння зберігати свій послух, дотримуючись заповітів Христа і Його Учнів – святих апостолів.

Пізніше протягом усіх віків, перші святі просвітниці мали своїх послідовниць.

* * *

Святий ап.Павло в своєму Посланні до Галатів акцентує: "Нема чоловічої статі, ані жіночої,- всі бо ви одне у Христі Ісусі" (Гал. 3,28). Однак, це твердження не може служити до прагнення цілковитої рівноправності жінок з чоловіками, не тільки в Церкві, а й у побуті, особливо тих, котрі пов'язані шлюбом. Знову ж таки звернімося до повчання св.ап.Павла: "Дружини, коріться своїм чоловікам, як Господеві, бо чоловік голова жінки, як і Христос Голова Церкви" (Еф. 5,22-23). То ж кожна заміжня християнка усвідомлює, що головним її покликанням є великий духовний дар, вияв Божої опіки – материнство в найширшому розумінні цього слова.

Найяскравішим прикладом доброї матері, а водночас і визначної діячки Церкви Христової служить нам постать св.рівн.цариці Олени, матері імператора Констянтина Великого. Свій життєвий материнський обов'язок вона виконала до кінця – і стосовно свого сина, і стосовно всього людства. Знайдення нею в 326 році Чесного Животворящого Хреста спричинилося до Всесвітного Його прославлення – Воздвиження. З ініціативи і при усебічній допомозі цариці Олени на святих місцях у Палестині було збудовано багато церков.

Не випадково через кілька століть велика княгиня Києва Ольга приймає Святе Хрещення з іменем Олена. Скільки ж бачимо спільного в житті й діяльності цих двох святих рівноапостольних жінок! Як і св.Олена, св.кн. Ольга возвеличує Чесний Хрест на нашій землі, будує в Києві одну з перших церков, і хоч не вдалось їй свого сина Святослава привести до святого Хрещення, зате внука Володимира виховала на Хрестителя Київської Русі.

На жаль, в історії нашого народу знаходимо небагато імен жінок, для котрих діяльність св.кн. Ольги стала взірцем. Серед короткого спису славетних княгинь і князівен, дещо знаємо про кн. Анну Ярославну (ХІ ст.), королеву Франції, що в далекий край забрала з собою як найцінніший скарб рукописне Святе Письмо рідною мовою і увійшла в історію України і Франції як "Анна Реґіна". Її сестра – ігуменя Матрона свого часу очолила жіночий монастир в Холодному Ярі, відомий як "Матронівський монастир".

"Блискучою зорею" в українській духовній культурі назвав митрополит Іларіон (Огієнко) князівну Анну Всеволодівну. Коротко ознайомимося з легендарним образом цієї славної особистості.

Епоха, в якій жила і діяла Анна,– друга половина ХІ ст. – сприяла розвиткові науки і культури серед жіноцтва. Слід зауважити, що українська жінка від зорі нашої історії не була приниженою чи позбавленою загально-суспільних прав, могла при бажанні вільно працювати як вдома, так і поза домом: "Кардинальна ріжниця староруського права проти римського і староґерманського, щодо становища жінки полягає в тім, що вона не знає ніяких правних ограничень становища жінки і її правосильності. Ми не маємо тут тої потреби опіки над жінкою, яку уважає неминучою право римське чи староґерманське, уважаючи жінку або дитину неправосильною ціле її життя". Описуючи право перебування жіноцтва серед духовенства в часи Княжої доби, М.Грушевський далі константує: "Слідів ограничень жіночої свободи ми не маємо, навпаки, кілька звісток свідчать, що жінка свобідно появляється в товаристві публично, з чоловіком або без нього. Правило митрополита Івана, згадуючи про пири, що споряджалися часом в самих монастирях, або не в монастирях, але з участю духовенства, все припускає, що на таких пирах бувають і чоловіки і жінки".

Однак, виявити себе повністю в просвітницькій діяльності жінка мала змогу тільки в монастирі. В той час саме в жіночому монастирі могла отримати освіту світська жінка. Заслуга цих монастирів у творенні української культури безмежно велика.

З цієї причини і Анна Всеволодівна стала монахинею, присвятивши своє життя служінню Богові і розвитку богословської науки серед жіноцтва. Князівна увійшла в нашу історію під іменем Янка і прославилась, як видатна діячка: в 1086 р. заснувала в Києві жіночий монастир св.Андрія Первозванного з першою на Україні жіночою школою, повністю присвятивши себе вдосконаленню освіти українських жінок.

В 1240 році монголо-татари зруйнували Янчин монастир св.Андрія Первозванного, а разом з ним і Янчину школу, але її неоціненний внесок у розвиток українського теологічного просвітництва не забутий. Св.преп. Анну з гідністю можемо вважати Небесною покровителькою тих її послідовниць, котрі продовжували орати, почату Анною освітянську ниву.

Поміж визначних українських церковних діячок знаходимо не тільки монахинь, Невіст Христових. Були також і жінки–матері, що мали великі родини і при всіх своїх мирських турботах знаходили час для виконання суспільного християнського обов'язку. Переважно матері давали своїм дітям перші уроки Закону Божого. Майже в кожній парафії існували церковно–парафіяльні школи, де нерідко вчителювали і освічені дружини священиків.

Відомий арабський мандрівник, архидиякон Павло Алепський, який супроводжував Антіохійського Патріарха Макарія до Москви, і в 1653 та 1655 рр. побував на Україні, у своїх спогадах зазначав, що: „...по всій землі Руських (українців-мя), ми помітили прекрасну рису, що викликала наше здивування: всі вони, за винятком небагатьох, а навіть їх жінки і дочки вміють читати і знають порядок церковних служб і знають церковні співи."

Прагнення боголюбивих жінок–матерів внести свій вклад у процвітання Церкви збільшило число офіродавиць–фундаторок в XVII ст., коли виникла потреба підтримки і оборони Святої нашої прабатьківської Православної віри. Незабутні імена Анни Гойської, фундаторки Свято-Успенського Почаївського монастиря; Раїни Могилянки, котра в 1615 р. заснувала монастир і школу під Лубнами; кн.Корецької, кн.Сандомирської; Маргарити Грицівни та ін.

Loading...

 
 

Цікаве