WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Етнічні та регіональні релігії - Реферат

Етнічні та регіональні релігії - Реферат

У тексті Гіти ми знаходимо також концепцію реінкарнації — перевтілення живих істот згідно із законом відплати (карма), учення про вічність душі, що, перебуваючи в сансарі (колесі перевтілень), має звільнитися від ілюзорності (майя) і досягти спасіння (мокша), яке розумілося як результат самопізнання людини, усвідомлення своєї божественності.

Світ і людина утворені єдністю пуруші та пракриті — чоловічого (свідомого) та жіночого (матеріального) начал. Самопізнання людини — це розрізнення в собі цих сил, і, передовсім, трьох гун (якостей) пракриті, чорної, червоної та білої "ниток" матеріальної природи світу — тамаса, раджаса та сатви.

Тамас — це якість інерції та невігластва, сила несвідомого. Раджас — якість зусилля та активності, пристрасть і бажання. Сатва — якість дії світла, сила гармонійної врівноваженості, щастя та знання.

Гіта пропонує людині не тільки подолати в собі якості двох нижчих гун, а й піднятися над усіма гунами, звільнитися від матеріального, щоправда, не відмовляючись від земних справ. Той, хто пізнає, не уникає ані приємних, ані неприємних дій — до перших він не прив'язаний, до других не відчуває відрази.

Такі дії становили основу карма-марга (шляху дій), що поряд із джняна-марга (шляхом знання) та бхакті-марга (шляхом відданості) були основними способами досягнення єдності Атмана та Брахмана — суб'єктивного, індивідуального та об'єктивного начал світу.

Іноді марга розуміли як різновиди йоги (поєднання з божественним). На заході більш відома хатха-йога, або класична йога Патанджалі, яка використовувала фізичні та дихальні вправи для пробудження енергії Кундаліні-Шакті. Ця енергія у вигляді змії, яка згорнулась у три з половиною кільця, спить у нижній чакрі (тонкоенергетичному центрі) хребта. Завдяки тривалому тренуванню за системою йоги вона пробуджується і, піднімаючися хребтом до сахасрари — центру свідомості, відкриває й інші чакри в тілі людини, наділяючи її надприродними властивостями — сидхами. Самі сидхи ніколи не були метою йоги, учителі (гуру) завжди застерігали від зосередження уваги саме на них, бо ці здібності вважалися лише супутніми ефектами на шляху до повного поєднання з Брахманом.

Будь-який спосіб самовдосконалення передбачав багаторічну підготовку і поступовість етапів релігійного посвячення людини. Учителі вели учня до усвідомлення божественності світу через розуміння виявлення божественних якостей у конкретних речах і людях.

Невеличка притча з традиції бхакті — відданого служіння та любові — ілюструє цю думку так:

"До одного вчителя прийшов чоловік і сказав, що хоче присвятити себе любові до Бога. "А чи любили ви когось раніше?" — запитав учитель. "Мене не цікавлять земне кохання та земні справи, я хочу навчитися вищому", — відповів той. Учитель заплакав і сказав: "Як же можна піднятися східцями, не стаючи на сходинки? Ви не стали навіть на першу, а питаєте мене про останню. Як же можна прагнути любити Бога, не люблячи нікого з людей?"

В індуїзмі збереглися різноманітні культи божеств: Індри, Агні, Варуни, Лакшмі, Сарасваті, Калі, вшанування сил природи, річок (Ганг), гір, а також тварин (корів, слонів). У численних храмах відбуваються яскраві свята, супроводжувані феєрверками та ритуальними танцями, що за допомогою мудра (мови жестів) розповідають про кохання й вірність Рами і Сіти та інші чарівні індійські легенди.

Зараз індуїзм сповідує понад 80% населення Індії, він також поширений у Непалі, Бангладеш, Шрі-Ланці.

У ХХ ст. цікавість до релігійного світу Індії на Заході зростає під впливом діяльності "Теософського товариства", заснованого у США Оленою Блаватською, а також завдяки діяльності гуру — учителів йоги та медитації. Стають відомими імена індійських подвижників і творців релігійних систем не тільки минулого, а й сучасності.

Серед найбільш авторитетних і шанованих діячів індійського Ренесансу можна назвати Рамакрішну (1836—1886) та його учня Вівекананду, які заснували "Місію Рамакрішни" — благодійну та освітню організацію-ашрам, творця інтегральної йоги Шрі Ауробіндо Гхоша, відомого політичного діяча Махатму Ганді, "святого мовчальника" Шрі Рамана Махарші, мислителя Дж. Крішнамурті.

Також набувають популярності ашрами (доми вчителів) та системи самопізнання Саї Баби, Махаріші Махеш Йоги, в якого певний час навчалися медитації учасники групи "Бітлз", Шрі Чінмоя та ін. Але деякі "гуру", користуючись індійською термінологією, створюють харизматичні секти, участь у яких негативно впливає на психіку адептів (особливо це стосується молоді), на їхню соціальну адаптацію. Суперечливі погляди висловлюються дослідниками, наприклад, з приводу організацій послідовників Бхагавана Ошо Раджніша, а також створеного Свамі Прабхупадою "Товариства свідомості Крішни", до якого на певному етапі належав засновник "Білого братства" Юрій Кривоногов.

Джайнізм. Це ще одна з релігій Індії, що виникла в VI ст. до н. е. Її засновником був Вардхамана Махавіра (близько VI ст. до н. е.), який отримав ім'я Джіна (переможець — той, хто подолав карму і усунув перешкоди зі шляху спасіння). 24-й пророк — Джіна, ім'ям якого названо цю релігію, як і 23 його попередники, вшановуються в джайнізмі як божества. На відміну від індуїзму, джайнізм не визнає авторитету Вед, заперечує існування світової душі, творця Всесвіту (Брахми), засуджує варновий (кастовий) устрій суспільства, але проголошує мету спасіння індивідуальної душі — досягнення нею нірвани (хоч у ньому, на відміну від раннього буддизму, нірвана — не зникнення душі, а її вічне блаженство). У джайнізмі існує п'ять основних заповідей: не чинити зла живим істотам (ахімса), не казати неправди, не красти, бути байдужим до земних речей, не перелюбствувати.

Сикхізм. Основна маса сикхів проживає у штаті Пенджаб. Релігію заснував у XVI ст. в Північно-Західній Індії гуру Нанак (1469—1539). Частково вона базується на індуїзмі. Сикхи вірять в імперсонального Бога — творця всього сущого, визнають усіх людей рівними перед ним. Отже, це монотеїстична релігія, але крім Бога сикхи шанують 9 гуру — духовних наставників — на чолі з Нанаком. Віровчення сикхів викладене у священній книзі — Адігрантх, яка є об'єктом поклоніння. На відміну від індуїзму та інших релігій в сикхізмі не визнаються касти, немає священнослужителів, культова практика не знає паломництв, жертвопринесень, постів, публічних богослужінь.

5. У стародавньому Китаї, як і в інших культурах, існували релігійні міфи про виникнення світу.

На початку світ нагадував величезне куряче яйце, в якому панував хаос, — оповідає давня китайська легенда. У цьому яйці зародився пращур усіх людей — Пань-гу з тілом змії і головою дракона. Якось він розбив скорлупу, і легкі часточки (ян), що сповнювали її, піднялися догори і створили Небо, а важкі (інь) опустилися донизу і стали Землею. Небо, Земля і Людина — три головні сили світу. Людина своєю творчістю поєднує Небо і Землю, а в самій людині, як і у Всесвіті, взаємодіють начала Інь та Ян — жіноче й чоловіче, темне і світле, внутрішнє й зовнішнє, пасивне та активне, холодне та гаряче, вологе й сухе, парне й непарне.

Співвідношення Інь та Ян стали основною темою книги "І цзин" — класичної "Книги змін" (близько Х ст. до н. е.). У цьому релігійному, філософському та гадальному тексті за допомогою двох знаків — суцільної та розірваної рисок — утворюються 64 гексаграми (символи з шести рисок). Кожна з гексаграм відповідає певній ситуації в індивідуальному житті та у всеосяжному потоці змін. На "І цзин" спиралися дві головні китайські релігійно-філософські системи: даосизм і конфуціанство. Даоси вбачали в постійних змінах прояв дії Дао, а конфуціанці — певну впорядкованість світу й Піднебесної.

Конфуціанство. Конфуцій [латинізоване ім'я Кун фу цзи (551—479 до н.е.)] твердив, що він не створював нової релігії, а лише вчив дотримуватися давніх традицій, бо це єдине, що могло, на його думку, забезпечити порядок у сім'ї та державі.

І справді, конфуціанство взагалі більше схоже не на релігію, а на етико-політичне вчення. У ньому немає духів, від початку воно негативно ставилося до різних форм містицизму, підкреслюючи, що перейматися треба земним, а не небесним.

Окрім найдавніших текстів, що їх упорядковував сам Кун фу цзи, до канону конфуціанства входить "Лунь-юй" ("Бесіди та судження") — записи розмов з Конфуцієм, зібрані його учнями.

Конфуцій розробив концепцію цзюнь-цзи — ідеальної шляхетної людини, яка наділена рисами: жень (гуманність, людяність), лі (дотримання ритуалу, етикету), і (справедливість), чжі (знання, освіченість), сяо (синівська пошана).

Loading...

 
 

Цікаве