WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Етнічні та регіональні релігії - Реферат

Етнічні та регіональні релігії - Реферат

У культі іудаїзму особливе місце належало Єрусалимському храму, побудованому на початку І тис. до н. е. царем Соломоном, відновленому в 515 р. до н. е. і вдруге зруйнованому в 70 р. н. е. Культовою спорудою є синагога (молитовний дім, школа), де рабини (служителі культу, судді, учителі) відправляють обряди та навчають Тори.

Протягом віків у єврейській діаспорі, що зберігала релігію пращурів, виникали течії та напрямки, пов'язані з новими способами тлумачення та розуміння Тори, зокрема каббала та хасидизм.

Каббала — містичне вчення, яке надавало сакрального значення 10 цифрам і 22 літерам єврейської абетки. Головними текстами цього вчення були "Сефер Ієцира" ("Книга Творення") та "Зогар" ("Сяяння", близько X ст.), присвячені способам відкриття прихованого змісту Тори, в якій, за твердженням каббалістів, записано всю минулу та майбутню історію світу і долю кожної людини. Ці способи базувалися на тлумаченні значення кожної з літер.

У XVІІІ ст. в середовищі єврейських громад Правобережної України та Польщі виникає хасидизм (од давньоєвр. хасид — благочестивий). Це вчення, спираючись на каббалу, також стверджує, що Тора має таємний зміст, але пошуки його — це справа не "знавців Тори", а цадиків (праведників), тих, хто сам "став Торою".

Родоначальником і першим цадиком хасидизму був Ізраель бен Єліезер (1700—1769), що став відомим як Баал Шем Тов (той, що Володіє Божим Ім'ям). Баал Шем Тов навчав, що світ створений з Божества і є його проявом. Бог перебуває і в найдрібніших речах, і у вищих проявах людського духу, він постійно втручається в усі земні справи. Тому до кожної людини треба ставитись як до праведника, бо ніхто не падає настільки низько, щоб не міг знову піднятись до Бога, тобто "пізнати себе як вияв Божества". Саме це і є, згідно з ученням хасидів, метою життя кожної людини. Так, у невеличкій хасидській оповідці "Найважче питання" цадик Зуся перед смертю каже: "На тому світі мене не спитають: "Чому ти не був Мойсеєм?" Мене спитають: "Чому ти не був Зусею?"".

Релігійні свята в іудаїзмі пов'язані з історією євреїв та їхніми есхатологічними уявленнями. Шабат — субота (спокій). Згідно із заповідями Мойсеєвими цей день присвячується Богові із забороною будь-якої праці. Песах (Пасха) — свято звільнення від єгипетського рабства, відзначається за місячним календарем навесні. Шебуот — (Седмиця), святкується на 50-й день після другого дня Песаха; того дня, за легендою, Мойсеєві було надано Тору. Рош Ашана (Новий рік) відзначається у вересні — жовтні. Йом Кіпур — свято Судного дня, коли Бог виносить вирок кожній людині; того дня віруючі дотримуються суворого посту.

3. Давньогрецька релігія є класичним взірцем багатобожжя. Верховним божеством древньогрецького пантеону вважався володар неба Зевс, його брат Посейдон був повелителем морів, інший брат — Аїд — повелителем підземного царства, дружина Зевса — Гера — покровителькою шлюбу, Афродіта — богинею кохання і краси, Арес — богом війни, Афіна — богинею мудрості, Аполон — богом Сонця і покровителем мистецтва, Артеміда — богинею Місяця і покровителькою мисливства, Гермес — покровителем стад і пасовищ та торгівлі, Діоніс — богом виноградарства, виноробства та невгамовних веселощів і т. д.

Релігійні уявлення стародавніх греків будувались за зразком їхнього власного життя. Спосіб життя богів мало чим відрізнявся від людського. Головна відмінність небожителів полягала в їхньому безсмерті та надприродній могутності. Доля людей, їх життя і смерть повністю перебували в руках тих чи інших богів. Від волі або примхи богів залежали також могутність або загибель народів та держав. Тому на честь окремих богів будувались розкішні храми, прикрашені їх статуями, золотим або срібним оздобленням. Небесним володарям робились жертвоприношення.

Верховний бог стародавніх греків — Зевс — був першим серед рівних. Така ієрархія відображувала особливості історичного розвитку Стародавньої Греції, де існували самостійні міста-держави (Афіни, Спарта, Фіви та ін.), об'єднання яких у класичний період історії не просувалося далі військових союзів на чолі з наймогутнішими державами (Афінський морський союз і т. п.).

Уявлення про загробний світ — похмуре підземне царство Аїда — відображували структуру суспільства. Душі царів та героїв посідали високе становище і в пеклі, раби та бідняки злидарювали на тому світі, як і в житті. Проте в цілому загробне царство давньогрецька релігія змальовувала в суворих, похмурих тонах.

Релігія стародавніх римлян багато в чому нагадувала давньогрецьку. Очолював пантеон римських божеств Юпітер — римський аналог Зевса. До найбільш шанованих божеств належали Юнона — дружина Юпітера, Мінерва — богиня мудрості, Марс — бог війни та ін. У римському культі значне місце належало поклонінню ларам — духам предків і покровителям домашнього вогнища. Після створення могутньої Римської імперії римляни нерідко включали тих чи інших богів підкорених ними народів до свого пантеону. Саме так в імперії поширився культ іранського бога Мітри, єгипетської богині Ісіди, малоазійської богині Кібели тощо.

4. У першій половині ІІ тисячоліття до н. е. починається розселення арійців на території Малої Азії, Середньої Азії, Південної Азії, Індостану. Це прискорило розвиток давньоіранської і давньоіндійської цивілізацій і виникнення двох етнічних релігій — зороастризму (парсизму) та індуїзму.

Зороастризм — це релігія, яка виникла на території Стародавнього Ірану (Персії) в VІІ—VІ ст. до н. е. В основі її віровчення лежить маздаїзм, реформований пророком Заратуштрою (Зороастром). Згідно з Авестою — текстом, шанованим і в маздаїзмі, і в зороастризмі, у світі точиться постійна боротьба між синами бога Ервана (Нескінченного часу) — уособленням добра Ахурамаздою і зла — Анхра-Майнью. Людина, завдяки свободі вибору, може стати на той чи інший бік у цій боротьбі та заслужити або посмертне блаженство, або страшні муки. На відміну від маздаїзму в зороастризмі немає поклоніння племінним богам, вшановується лише Ахурамазда. На основі цього культу наприкінці І тис. до н. е. виник мітраїзм, де роль борця проти Анхра-Майнью взяв на себе сонячний бог Мітра. Зороастризм, нечисленні адепти якого живуть і нині в Ірані, свого часу вплинув також на формування іудаїзму, маніхейства, християнства та деяких єретичних учень християнської доби.

Індуїзм. "Мені було шість років, коли я раптом збагнув, що все навколо — це Бог, і тут у мене стало волосся диба, — сказав Тедді. — Пам'ятаю, це була неділя. Моя тоді ще зовсім маленька сестра пила молоко, і раптом я зрозумів, що вона — Бог, і молоко — Бог, і все, що вона робила, це переливала одного Бога в іншого...", — так каже герой Дж. Д. Селінджера, десятирічний хлопчик, який стверджує, що пам'ятає себе в попередньому втіленні, коли він був індійським браміном. Автор оповідання, знаний американський письменник, за допомогою образу Тедді намагається показати, що віра в реінкарнацію, у божественність усього, у тонкоенергійну структуру світу, тобто в те, що становить сутність індуїзму, можлива і в ХХ ст.

Віровчення індуїзму склалося внаслідок еволюції ідей ведизму і брахманізму та остаточно оформилося в середині І тис. до н. е. Назва ж з'явилась у VIII ст. н. е., коли в Індії поширився іслам, — "індусами", "ґінду" стали називати тих, хто його не прийняв.

До індуїстського канону входить кілька груп текстів: Веди (Рігведа, Самаведа, Яджурведа, Атхарваведа; кін. ІІ — поч. І тис. до н. е.) — гімни богам, Упанішади (від VII ст. до н. е. до XV ст. н. е.) — філософські тлумачення Вед; Махабхарата і Рамаяна (серед. І тис. до н. е.) — епічні поеми, героями яких є боги, люди та напівлегендарні аватари (земні втілення богів), насамперед Рама і Крішна.

Особливе місце посідає Бхагавадгіта — один із розділів Махабхарати, яка в індуїзмі набула значення "п'ятої веди". У цій невеликій за обсягом поемі розповідається про битву на полі Куру двох родів нащадків Бхарати. У центрі сюжету — розмова напередодні битви Арджуни, який очолює військо пандавів, та Крішни, його колісничого. Арджуна, побачивши серед ворожого війська кауравів своїх родичів, опиняється перед тяжким вибором: або вбивати родичів, або ухилитися від битви. Крішна, аватар бога Вішну, радить Арджуні виконати до кінця дхарму (обов'язок) кшатрія (воїна) і перемогти на полі бою. Поняття "вбивство" немає, бо душа вічна, а відповідальність людини лежить лише в межах її дхарми.

Далі Крішна розповідає Арджуні про місце людини у всесвіті, про її божественну або асуричну (демонічну) долю, про шляхи до єдності з Брахманом (Абсолютом). Різні напрямки індуїзму розуміють Абсолют як персональну або імперсональну субстанцію. Найбільш поширеною є концепція Тримурті — трьох богів-іпостасей Брахмана, що відображають три основні його функції — творчу (Брахма), охоронну (Вішну) та руйнівну (Шіва).

Loading...

 
 

Цікаве