WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРелігієзнавство → Етнічні та регіональні релігії - Реферат

Етнічні та регіональні релігії - Реферат

Реферат на тему:

Етнічні та регіональні релігії

План:

  1. Релігійні уявлення Стародавнього Сходу.

  2. Іудаїзм.

  3. Релігії Стародавньої Греції та Риму.

  4. Релігії Стародавнього Ірану та Індії.

  5. Релігії Стародавнього Китаю і Японії.

  6. Релігійні уявлення стародавніх слов'ян.

1. Релігії стародавнього світу, як правило, були політеїстичними, тобто багатобожними. У політеїзмі кожний бог виступає як уособлення певного явища, властивого природі, суспільству або людській психіці, причому уособлення більш високого порядку, ніж у первісних народів. У фантастичних образах божеств знайшли відображення уявлення про те спільне, що характерне для групи однорідних предметів. Так, з уявлень про душу окремого дерева поступово формувались уявлення про духів окремих дібров та лісів, а потім уже склався образ бога лісу. Згодом відбувається процес персоніфікації божеств — вони набувають власних імен та "біографій".

У рабовласницьких державах Стародавнього Сходу (Єгипті, Шумері, Вавілоні, Ассірії, Ірані та ін.) релігія та жрецтво відігравали велику роль. Вони допомагали утримувати в покорі різні категорії вільного і залежного населення. Характерною рисою релігій Стародавнього Сходу було обожнення монарха та монархічної влади. Образ могутнього земного владики став прототипом для формування уявлення про єдиного, всемогутнього, всюдисущого бога. Саме тому тенденція до монотеїзму (єдинобожжя) виникла в деяких народів Сходу й остаточно сформувалась в іудаїзмі.

У Стародавньому Єгипті верховними божествами були бог сонця Ра і бог-творець Пта, що створив світ богів і людей своїм божественним словом. Найвідомішими богами були Осіріс (бог, який помирав і воскресав, символізуючи цикли розлиття Нілу), Ісіда,Гор, Амон, Атон та ін. Існував також культ тварин: лева, дикого бика, крокодила, кішки. Особливо пошанованим був священний жук-скарабей. За віруваннями єгиптян, долею людей розпоряджаються боги. У кінці життя людину чекає перехід у загробне царство, але попередньо вона має постати перед Страшним судом, де боги тримають у руках сувій із записом добрих і злих учинків людини, котрій надається право на самозахист. У стародавньому Єгипті, як і в багатьох інших стародавніх країнах спостерігався феномен етноцентризму (у давньоєгипетській мові навіть слово "люди" означало тільки єгиптян) та обожнювання верховного владики — фараона.

На схід від Єгипту в межиріччі Тигру та Євфрату виникло кілька державних утворень: Шумер, Вавілон, Ассірія. В уяві стародавнього жителя Дворіччя світ був заселений духами, добрими та злими, і могутніми божествами, що керують усіма явищами природи. Кожен рід, община, місто-держава мали своїх богів-покровителів, яких іноді вважали предками; кожна людина мала своїх духів-охоронців (шеду і ламассу) і покровителів, бога і богиню; але життю її загрожували злі демони: інкуб — Лілу і суккуб — Ліліт, і загадкова діва — Ардат лілі, і різні демони хвороби і смерті. Доля людини була записана богами клинописом у "таблиці доль"; а в годину смерті за нею приходило особливе божество Намтар, або Еккему — Викрадач, і людина була приречена на жалюгідне існування у вічній темряві підземного міста, де владарюють бог Нергал (Ерагаль) та богиня Ерешкігаль разом із радою богів землі — Ануннаків. Людина могла втішатися лише надією на більш поблажливий вирок суду Ануннаків.

На небі також існує своє місто-держава з радою богів — Ігігів. Найголовніший з них — Елліль, бог землі й повітря, бог давнього шумерського племінного союзу. Не менш важливі Ану, бог небосхилу, і мудрий, прихильний до людей бог Ейа — божество підземних вод і світового Океану. До наймогутніших богів належать також Шамаш, усезнаючий бог сонця, охоронець справедливості, який разом зі своєю подругою Айєю відкриває людям майбутнє в гаданнях та віщуваннях оракулів; синьобородий бик, бог Місяця Сін; примхлива богиня Іштар — богиня планети Венери, богиня любовної жаги і чвар, богиня земної родючості; громовик Адду, що накликає грозові хмари та "води Адду" — дощ; войовничий син Елліля Нінурта; бог чуми та хвороб Ерра. У кожній общині шанували свого місцевого покровителя — бога чи богиню. Свого бога шанували більше від чужих, ставлячи його інколи поруч із самим Еллілем.

Вавілонянам уявлялося, що земля — пласка, що вона плаває на поверхні прісноводної Великої Ріки або світового Океану, що люди з веління богів були створені богинею Аруру з глини з домішкою крові померлого бога, або ж народжені богинею Дінгірмах, чи Мамі (Мамет). Згідно з пізнішим жрецьким ученням люди повинні були служити богам і годувати їх своїми пожертвами. Верховним богом стародавніх вавілонян був Мардук. Він уособлював порядок, допомагав іншим божествам у боротьбі з Тіамат — соленим праокеаном, з якого внаслідок союзу з прісною водою Апсу народилися всі інші боги.

2. Скотарські племена Палестини, семітські за походженням, дотримувалися норм іудаїзму, першої послідовно монотеїстичної релігії, котра, однак, так і не стала світовою, хоч вона не містить заборон щодо прийняття її неєвреями. З-поміж інших народів, що з часом прийняли іудаїзм, слід назвати тюркський народ хозарів, ефіопські племена фалаша та ін.

У давнину євреями (від давньоєврейського "Ібрім" — ті, що походять із-за Євфрату) первісно називалася група західносемітських племен, що, імовірно, переселилися в ХVІ—ХІV ст. до н. е. з північномесопотамських степів у Сирійсько-Аравійську напівпустелю. Частина з них (біблійні "коліна ізраїлеві", відокремившись від інших, не пізніше початку ХІІІ ст. до н. е. осіла на сході й на півдні від Мертвого моря і, змішавшись із місцевим населенням, створила кілька дрібних держав. Серед нащадків цих племен міцно утримувався переказ про те, що їхні предки переселилися з Месопотамії через Палестину до Єгипту, де повинні були виконувати будівельні та інші повинності в рабстві, аж доки не були виведені в Синайську пустелю пророком Мойсеєм. З єврейських скотарських племен утворився племінний союз зі спільним культом бога Ягве. Він прийняв назву "Ізраїль", (у перекладі з давньоєврейської "Бог у битві") і розпочав боротьбу за землю, що її заповів євреям згідно з Торою Бог. Перші спроби створення царства були здійснені Гідеоном, згодом Саулом, але міцна державність була створена Давидом та його сином Соломоном (кінець ХІ — перша половина Х ст. до н. е.). Однак уже за наступника Соломона держава розпалася на два царства — Ізраїль і Іудею. Іудейську державу не раз підкоряли більш могутні держави: у VIII ст. до н. е. — Ассірія, у VІ ст. до н. е. — Вавилонія, у V ст. до н. е. — Перська імперія, у IV ст. до н. е. — імперія Олександра Македонського, у І ст. н. е. — Римська імперія. Римляни знищили в 70 р. Єрусалимський храм, релігійний центр іудеїв. Але сила монотеїстичної релігії іудеїв була непереможною: євреї зберегли себе як етнос і через 2000 років відродили свою державу. На іудейські джерела посилаються пізніші за виникненням світові релігії — християнство та іслам.

Найсвятішою книгою іудеїв є Тора (Закон) — книга, яку згідно з легендою Бог дав Мойсею. Вона існує лише у вигляді сувою, бо тут усе — кожна літера, її місце, відстань між літерами, розміщення тексту, — вважається священним і має зберігати початковий вигляд. Датою остаточного оформлення Тори Єздрою вважають 444 р. до н. е. Текст Тори включає і перші книги Біблії, відомі як П'ятикнижжя Мойсеєве. Сюжети Тори — це створення світу, людини, вигнання Адама та Єви з Едему, всесвітній потоп, життя праотців єврейського народу — Авраама, Ісаака та Якова, єгипетське рабство та вихід із нього під проводом пророка Мойсея, отримання скрижалей заповіту (угоди між Богом та його народом). В усіх цих та в інших описаних подіях ідеться про постійну присутність Бога в історії стародавнього людства та нащадків Авраама — єврейського народу. "Без Бога, Тори та євреїв іудаїзм неможливій" — так можна визначити специфіку цієї релігії.

У Торі вміщено 613 заповідей (заборон і повелінь). 10 із них — декалог — шануються також і християнством. Але, якщо стисло викласти сутність іудаїзму, то можна навести одну заповідь, що її промовляє пророк Амос: "Наверніться до Господа — і будете живі" (Ам., 5: 6).

Крім Тори, священними книгами іудаїзму вважаються також Талмуд і Танах (до І ст. н. е.), знаний у перекладі як Старий Завіт. Талмуд (від давньоєвр. ламейд — вивчення, вчення) — складається з двох розділів: Мішни та Гемари. Спершу Талмуд передавався іудейськими законовчителями в усній формі (до ІІІ ст. н. е.), а остаточно був записаний близько V ст. н. е.

У Торі й Талмуді викладено основні положення іудаїзму: віра в єдиного Бога, який створив світ і людину (за образом та подобою Своєю), в ангелів і демонів, у першородний гріх, праведність, потойбічний світ, відплату, богообраність єврейського народу, прихід месії, майбутнє воскресіння мертвих.

Головні ідеї іудаїзму було сприйнято й адаптовано християнством: Ісуса Христа проголошено очікуваним месією. Але іудаїзм не погоджується з тим, що з'явлення месії вже відбулося, і продовжує чекати його приходу. Іслам також багато в чому базується на іудейській традиції: у Корані значне місце посідають сюжети й персонажі, запозичені з неї. Взагалі, ці три релігії є різними варіантами монотеїзму.

Loading...

 
 

Цікаве